35 Тетяна

Я приходжу додому пізно. На роботі навантажили черговими графіками і звітами. Здається, я і сама починаю хворіти, бо в нутрощах все трясеться. Так зазвичай і буває — спочатку починають хворіти малі, потім я з ними докупи. 

Якщо захворію я — доведеться брати лікарняний. Головбуху дуже не сподобається це. Тож сьогодні вичавлювала з себе максимум. Щоб не залишити хаос на тиждень, поки ми будемо вдома. 

По дорозі з роботи зайшла в магазин прямо в нашому кварталі. Купила курку і вермішель. Щоб зварити малим суп. 

Сподіваюсь, блювати вони вже перестали. 

Квартира зустрачає мене тишею. Перше що бачу — Артема перед телевізором у вітальні. Він прикритий пледом, очі заплющені. Обличчя незвично розслаблене. 

Я обрежно йду до кухні. Ставлю покупки. Помічаю кробки з-під їжі. Знову годував їх чимось з ресторану? Бачу що це еклери. Сумно посміхаюсь. 

Відразу видно людину, яка не мала справ з дітьми, що хворіють. Еклери вони, звісно, люблять. Але жирний крем не завжди засвоюється, та ще і Ніку постійно нудить від високої температури, а якщо додати до нудоти солодощі… 

Викидаю порожню коробку в смітник. Дверцята гримають занадто гучно. Чую як у вітальні ворушиться Артем. Розбудила… 

— Як тут у вас?— питаю, підходячи до дверей. 

— Ну, ніби найгірше позаду, — він розминає шию. — Я заснув? Ніби ж ще навіть не північ…

— Малі сплять? Ти дав їм жарознижувальне? — питаю, спостерігаючи як він йде до мене. 

— Спочатку я дав їм еклери… Ну, потім був чай і ліки, так, — Артем зітхає. 

— Непросто було? — в мені прокидається співчуття. Двійнята — це випробування. Вони постійно плачуть одночасно і вимагають уваги коли хворіють теж одночасно. 

— Так, непросто, — киває.

— Але ти впорався, — я усміхаюсь і тихенько йду до дверей дитячої. Звідти чути рівне сопіння. Для порядку тихенько підкрадаюсь до дітей і кладу руку їм на голови по черзі. Чола холодні. Отже жару нема. 

Я повертаюсь до Артема. 

— Дякую, — кажу я. — Думаю, ти заслужив келих вина… Зняти стрес. 

— Мені подобається твоя пропозиція, — він одразу стає бадьорішим і усміхається. — Не відмовлюсь.

Я прикладаю руку до свого лоба. У мене, здається, починає підійматися температура. Йду по градусник. 

Потім на кухню. Поки міряю температуру на стільчику, командую Артемом:

— Відчини шафку, там вино, відкоркуй його, келихи в іншій шафі, на верхній полиці. — дивлюсь на градусник. Відміна тривоги. Температури ще немає. Просто сильно втомилась. 

Він покірно виконує все, що я кажу, потім повертається до мене:

— Що там, як температура?

— Все добре, — посміхаюсь. — Жити буду. Там в холодильнику був якийсь сир, — кажу, забираючи свій келих з його рук. — Я з обіду нічого не їла. Зараз від одного келиха винесе… 

— Зараз дістану той сир, — Артем зазирає в холодильник, дістає сир. — Кулінарні здібності в мене не дуже, але вмію смажити яйця трьох видів.

— Шикарно, — я відпиваю перший ковток. — В морозилці був бекон, якщо він треба тобі для приготування. 

— Так, годиться, — погоджується Артем і дістає бекон та яйця.

Спостерігаю як він готує. Колись я уявляла наші спільні вечері. Навіть були фантазії, що він готує романтичну вечерю… Але реальність виявилась далека від тих думок юної дівчини. Проте зовсім непогана. 

Коли Атрем ставить переді мною тарілку з омлетом, яка пахне так божественно, що у мене рот наповнюється слиною, мимоволі дивлюсь йому  в очі. В його погляді голод. Але зовсім не той, що у мене зараз… 

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!