30. Артем

Якого біса? 

Чомусь я думаю, що якщо вона не хоче казати мені, до кого йде, то значить, що йде до мужика.

— Це чоловік? — питаю, насупившись. І одразу додаю: — А де будуть діти?

Про дітей кажу просто щоб було не так сильно видно наскільки я ревную. А я бляха ревную… Сильно. Максимально.

— Артеме, — вона зітхає. — Мені не подобаються твої допити. У тебе он є… Білик. Займайся ним. 

— До чого тут Біляш? — насуплююсь. — Я ж нормально запитав. Що тобі в цьому не подобається?

— Я ж не питаю  у тебе про твоїх жінок. Це — неетично, — вона посміхається. 

— У мене зараз нікого нема, — кажу прямо. 

— А з моїм кавалером ти вже встиг познайомитися, — вона знову зітхає. — Візьму дітей на день народження. Буде сімейне свято. Нам вже час. Завтра дітям в садочок рано вставати. Гарного вечора. 

— Давай я хоч вас підвезу, — ледь опановую себе. Серце бʼється дуже швидко, я злий, дуже злий. Значить, до того придурка їде? 

Але зараз не можу нічого сказати, бо вона не поїде зі мною тоді.

— Так. Це буде дуже доречно. Діти! Нас Артем відвезе. 

Я відкриваю дверцята машини, малі сідають на заднє сидіння, Таня сідає з ними.

Ставлю Біляша на переднє сидіння, як і минулого разу.

Ми їдемо в тиші. Точніше, я вмикаю музику, щоб більше не говорити на цю тему, бо відчуваю, що можу вибухнути. Треба трохи заспокоїтись.

Коли ми приїжджаємо до їхнього підʼїзду, дивлюсь на Таню:

— Ти серйозно поїдеш до нього? Він тобі подобається? Він же придурок. 

—  Чому ти так вирішив? 

— Що він придурок? — перепитую. — Ну бо я його бачив. Придурок придурком. 

— Це дуже сильний аргумент. Ігор по тебе сказав те саме. Ну і ще що ти — неадекват. 

— Мене його думка взагалі не цікавить, — я знизую плечима. — І що ти відповіла, коли він це сказав?

— Артеме тебе це не цікавить. До побачення. Сподіваюсь, ти від нас відчепишся. 

Вона вилазить з машини і починає витягувати сонних малих. 

— Мене це цікавить, — не погоджуюсь я. — І я не збираюсь "відчеплятись". 

— Чому це? Раніше я тебе не цікавила. Пʼять років навіть не згадував мене. А тепер, коли у мене особисте життя налагодилось, ти причепився, мов кліщ. 

— Тоді була одна ситуація, зараз зовсім інша, — кажу прямо. 

— Звісно. Тоді я за тобою бігала. А тепер ти мені не цікавий. І твоє роздуте его не може це витримати. 

— Справа не в его, — я хитаю головою. 

— А в чому? — вона зупиняється і дивитьлся мені прямо в очі. — В чому справа, Артеме? Що тобі завадило знайти мене раніше, якщо я для тебе була колись важлива? 

І що я маю їй відповісти? Тоді у мене дійсно зіграло саме его. Я не хотів бігати ні за ким, навіть за нею, хоч вона і була мені важлива.

— Тоді була інша ситуація. Я був інший. Зараз на все дивлюсь інакше. Не йди на те день народження, поїхали до мене завтра? — зазираю їй в очі. 

— І що ми будемо робити у тебе? 

— Малі пограються з пацюком, а ми можемо подивитись якесь кіно, замовити щось смачне. Ти любила суші, я памʼятаю. 

— І навіщо мені це? 

— А навіщо тобі йти на його довбане день народження? — все ж трохи злості виривається назовні.

— Ой, тільки заради того, щоб подивитися, як ти тепер лікті кусаєш — піду, — в її голосі теж з'являється злість. — Ти свій шанс втратив, Бойко.  

— Ти ще переспи, бляха, з ним мені на зло, що за тупість?

— А з чого ти взяв, що я з ним не спала? Мені ж не сімнадцять років, — вона витягує малих і ті прокидаються. — Скажіть дядьку Артему "до побачення"….

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!