28. Артем

Ми приїжджаємо до мами вчотирьох, але четвертий — не Таня, а Біляш. Ну, точніше, "Білик" для Севи і "Пухнастик" для Ніки. Я ж чітко думаю про цю крису тільки як про Біляша. 

Я тримаю клітку, малі з нетерпінням чекають, коли зможуть дістати з неї щура. 

Мама, коли бачить нас на порозі в такій компанії, сплескує руками. 

— Що це у вас? — питає з цікавістю.  

— Білик! — каже Сева.

— Ні, це Пухнастик, — не погоджується НІка. — От ти скажи, бабусю, тобі як більше подобається? Білик, чи Пухнастик?

— Ну не такий він вже і пухнастий, — каже мама. — Я б його Голохвостиком назвала. 

— Але  він білий! — каже Сева. — Тож Білик теж підходить! 

— Не сваріться, а то поїде ваш пухнастий Біляш назад до зоомагазину, — я усміхаюсь. — Здається, Біляш найбільше йому підходить.

— А зараз я його буду дресерувати, — радісно каже Сева. — В магані сказали, що він дуже вихований, цікаво які команди знає? 

— Сумніваюсь, що його в магазині дресерували, — кажу малому і легенько тріпаю по волоссю. Ніколи не любив дітей, але з цими малими мені все одно якось комфортно. 

— Це я зараз і перевірю, — він лізе відчиняти клітку. — Ну, малий, іди до мене! 

Пацюк відбігає в куточок. Але Севу це не зупиняє. Його рука впевнено бере щура, проте той здаватися легко не збирається. Раз, і якось так вивертається в маленьких пальчиках, мов вуж. І падає на підлогу. 

— Ой, ти куди?! — Сева нахиляєься за ним. Але Біляш вже відчув близьку свободу, тож чимдуж тікає під диван. — Стій! Стій! — біжть за ним Сева. — Повернись! 

— Вони гризуть меблі? Все ж, це гризуни, — каже мама трохи нервово. 

— Треба його дістати, — Сева дивиться на мене, потім знову під диван. — Він там заховався. 

— Добре, давайте дістанемо його, — погоджуюсь я.

І йду до дивану. Вдягнений я явно не для того, щоб лазити по підлозі, але що мені залишається.

Стаю навколішки і зазираю під диван. Але щура одразу не видно. Можливо, він позаду дивану. 

— Звідси я не бачу його, зараз відсуну диван, може тоді побачу.

— Але ти можеш його придавити! — Ніці на очі навертаються сльози. — Я зараз спробую його дістати…

— Я сам, — Сева вже суне руку під диван. 

Пацюк тікає далі. Бачу, як він біжить до важкої портьєри. Ніка помічає першою, біжить туди. Будинок наповнюється галасом і лементом дітей, які переслідують щура. Щур перебігає з одного місця в інше і гордо не дається  в руки. 

Краєм ока помічаю, що мама, яка тільки спостерігає за всім цим дійством, вже усміхається, хоч до того і бубніла щось про погризені меблі. 

— Ось він! — Ніка заганяє Біляша в кут і тягне до нього ручку. — Ай! — щур знову виривається і тікає. А кімната наповнюється ревом дитини. — Ай-яй-яй! Мама! Де мама! — вона трусить рукою, і з пальця зриваються червоні краплі. 

— Ти як, мала? — я все ж трохи розгублений, підходжу до неї і беру за руку. — Ходімо, я тобі пластир наліплю. Ма, у тебе є пластир? — звертаюсь до мами, яка все ще спостерігає за нами.

— Бідолашна, — мама подає серветку зі столика. — Затисніть рану. Зараз принесу аптечку. Треба обробити укус… Потім вашого пацюка спіймаємо. 

— А якщо він з дому вибіжить? — Сева зітхає. — Його треба зараз ловити… Ніко, чому ти така плакса?!

Ніка схлипує і не дає подивитися на свою руку. 

— Ти придурок, — каже вона крізь сльози брату. — Ти і твій Біляш! — Серветку вона бере, але ридати не припиняє. — Я до мами хочуууу…. 

Я почуваюсь розгубленим. Я не хотів, щоб вони плакали, мені прямо фізично боляче, коли дивлюсь на НІку.

Не треба було брати того пацюка і слухати їх… 

— Мала, ну не плач будь ласка, — присідаю перед нею навпочіпки і беру за ручку, затискаючи ранку. 

Руку вона вириває і мотає головою. 

— Болить… 

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!