27 Тетяна

Поспішаю, як можу. На душі неспокійно. Все ж Артем не звичний до виховання малих дітей. Пишу той клятий звіт, а воно ніби навмисно не сходиться. Доводиться перевіряти цифри знову  і знову. 

Коли дивлюсь на телефон, бачу пропущені дзвінки від Ніки і від Артема. Серце повалюється кудись у п’яти. Як  я могла забути ввімкути звук?!  А раптом у них форс-мажор? 

Тремтячими руками набираю номер Артема і слухаю гудки. Намагаюсь вирівняти дихання, але не вдається. 

— Привіт, Таню, — відповідає він врешті-решт. — Ми вже у мами. 

— А чому дзвонили? — питаю. По голосу не виглядає, що він чимось занепокоєний. Навпаки, задоволений. 

— Еее… Та просто так. Взагалі, у нас є для тебе сюрприз, але побачиш його вже коли зустрінемось і буду віддавати дітей. 

— Який ще сюрприз? — не знаю, що думати. Але вже те, що в них все добре, змушує мене розслабитися. 

— Малі сказали, що ти будеш в повному захваті, — продовжує інтригувати Артем.

— Ну добре, подивимось, що ви там придумали, — кажу я нарешті. — Мені ще треба попрацювати півгодини. Потім візьму таксі і приїду до вас. Сподіваюсь вам того часу витсачить. Як Галина Віталіївна? 

— Вона дуже щаслива, коли бачиться з малими, — каже він неголосно. — Я реально давно не бачив її такою. З понеділка починається новий курс лікування. Сподіваюсь, все буде добре. Ну, принаймні, вона погодилась на нього, а це вже добре.

— Гаразд. ПОбачимось скоро. 

Я вимикаю зв'язок. І повертаюсь до звітів. Перед тим ще раз перевіривши, чи звук на телефоні увімкнений. Треба доробити цю кляту роботу…

Коли вже завершую і остання сума сходиться, телефон знову звонить. Думаю, що то знову Артем. Але коли дивлюсь на екран, то навіть бажання слухавку брати немає. Бо це Ігор. Але  я почуваюся винною перед ним. Тож…

— Алло, у мене мало часу, — кажу я. 

— Таню, пгивіт! — він ігнорує мою заяву про нестачу часу. — Ти вдома?

— НІ, я ще на роботі. І у мене купа справ, — кажу я. — Вчора мала давати свідчення по твоїй справі, через це не була на роботі. Сьогодні маю відпрацювати. Тому вважаю, що боргу у мене перед тобою ніякого немає, — ось так розставлю всі крапки над 

— Ну чого ти одгазу пго богг… Я пгосто скучив за тобою, — заявляє Ігор. — Ніби ж у нас було пгекрасне побачення… Ну, до того, як той пгидугок мене побив. 

— Давай поговоримо іншим разом? — дивлюсь на годинник. Мені вже треба їхати, а я навіть таксі не викликала ще. І слухати гундосого залицяльника немає жодного бажання. 

— Таню, куди ти так поспішаєш? — відповідає він питанням на питання.

— Це ж очевидно, до дітей! — відповідаю я. 

— А що, вони не з тобою? Ну ладно…Я до гечі чого дзвонив… У мене день нагодження за тги дні, Таню. І я дуже хочу, щоб ти пгийшла. Після всього, що тгапилось, ти ж пгийдеш, пгавда? — запитує з надією в голосі.

— Я… Я не знаю, — кажу нарешті. — Побачимо. Давай завтра тобі зателефоную. 

Він нарешті від мене відвалюється. Придумав таке… День народження. Здається, він занадто серйозно поставився до нашого “побачення”... 

Викликаю таксі і їду до Артемових батьків. Сподіваюсь, його тата там не буде. 

Але коли переступаю поріг, на мене налітає, мов вихор, НІка. 

— Мамо! Тут таке сталося, поки тебе не було… 

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!