26. Артем

В машині малі поводяться більш-менш чемно. Про щось переговорюються пошепки і сміються, але мені це не заважає. 

Чомусь знаходжу це навіть милим, дивно це все. Невже я вже вжився в роль татуся? 

— А заїдемо в магазин? — питає Ніка. 

— В магазин? Без проблем. В який магазин? — запитую. — Тільки не дуже надовго, бо моя мама нас чекає. 

— Там де булочки чи тістечка, — вносить пропозицію Сева. — Їй теж купимо булочку, — і очі хитрі. 

— Можна, — киваю. 

Забиваю в гуглкарти булочну і бачу одну по дорозі. Зупиняю машину біля масиву магазинчиків. Тут і булочна, і зоомагазин, і ще якийсь продуктовий.

Малі прямують до кондитерки. Але коли Сева бачить через скло в зоомагазині клітки з тваринами, то раптом смикає мене за руку.

— А давай подививмось на кроликів? Одним оком? 

— Ну, час в нас ще є, ми виїхали заздалегідь, — кажу, поглянувши на екран телефону. — Добре, можемо подивитися, — киваю врешті-решт.

Ніка роздивляється рибок в акваріумі. А Сева спочатку йде до папужок. Але потім його увагу привертає шарудіння з великої клітки. 

— Це ж щур! Ого який хвіст! Все життя мріяв про маленького такого, — дивиться благально на мене. — Може купимо? Ти ж багатий…

— Про щура? Вони ніби живуть недовго, — я похитав головою. — Та і мама буде проти, певно, дівчата бояться щурів. 

— Мама каже, що у нас немає можливості його утримувати, — зовсім по-дорослому зітхає Сева. — А я б сам за ним доглядав. І годував, і клітку б чистив… Та нащо йому та клітка взагалі! Він би зі мною спав! 

— Ну, він би не спав на ліжку, — кажу з сумнівом. — Вони точно мають жити в клітці. Грошей-то мені не шкода, але все ж треба запитати маму, якщо вона дозволить, я не проти. 

— Ой, мишка, — долучається до Севи Ніка. — Яка гарнюсінька. 

— І що, вона тебе не лякає? Ну, мишка. Правда, це не мишка, а щурик, — додаю я.

— Вона мила, — каже Ніка.

— Тато, купіть дітями щура, це ідеальний утриманець, — до нас підходить консультант. — Їсть мало. речі не гризе.

— А скільки вони живуть? — питаю одразу. 

— До пʼяти років.

— Чули, діти, вони живуть мало. Ви потім будете плакати. 

— Ми будемо доглядати і дбати про нього, — благально каже Сева.

— Ну, я запитаю маму зараз, — все ж я здаюсь.

Дзвоню Тані, але вона не відповідає. Дивно, все ж, я думав, вона обовʼязково відповість, якщо я подзвоню, коли буду з дітьми. 

— Мама не відповідає, — кажу малим. 

— У неї старий телефон і часто сідає. — каже Ніка. — Я з годинника теж звонила вона не відповідає. А мовчання знак згоди. Давайте оцю біленьку візьмемо? — продовжує обробляти, користуючись моментом. 

— Ну, він не розряджений, а саме не відповідає, — не погодився я. Але натяк малої вловив. Є ідея для подарунку. — Може, запрацювалась. 

— Беріть, — погоджується з НІкою продавчиня. — Дітям дуже корисно для розвитку вчитися піклуватися про когось. А пацюки дуже гарні — лагідні, невибагливі, грайливі. Ви будете задоволені. 

На мене ще так благально як ці дві пари очей ніхто не дивився. А серце у мене не кам’яне. 

І от за двадцять хвилин ми їдемо вже в чотирьох. Я, діти і щур в переносній кліточці. Малі вплітають булочки і щось активно обговорюють. сперечаюсь як назвати щура. Сева хоче “БІликом” а НІка “Пухнастиком”. Сева впевнений що у хлопця має бути не якесь сюсіпушне ім'я. НІка сердиться і каже, що їй треба свого пацюка. Або навіть шиншилу. 

Саме в цю мить перезвонює Таня… 

***

гортай далі, там продовження ------------>