22. Артем

Таня мені не відповідає і просто йде додому. Я злюсь, але нічого не можу з цим зробити. Вона зовсім не розуміє мене. 

Йду до машини, коли сідаю за кермо, бʼю його руками. Ніби це може допомогти… Ніфіга.

В якусь мить думаю поїхати в клуб і нарешті відволіктись від думок про Таню. Все одно я їй не цікавий… Бляха, ну чому це все так бісить?

Сідаю в машину і все ж спочатку їду додому, ще надто рано, щоб їхати в клуб. 

Почуваюсь по-дурному. Ну реально, я ж нічого поганого не зробив, чому вона так відреагувала? 

Приїжджаю додому і одразу йду до бару. Дві склянки йдуть, як в суху землю. Третю вирішую випити вже в клубі. Хоча, для клубу все ще рано. Бар, точно, поїду в бар. Бари відкриваються набагато раніше. 

Перевдягаюсь і викликаю таксі, не хочу сьогодні знову зіштовхнутись з поліцією. А то сьогодні мені з цим явно не щастить.

Коли приїжджаю в бар, там вже немало людей. Багато хто приходить ввечері відпочити після роботи, пропустити склянку-другу.

Сідаю за стійку і замовляю таке ж віскі, як пив вдома. Приємна музика трохи розслабляє. Хоча, може це робота алкоголю, рівень якого все ж доволі стрімко підвищується в моїй крові. 

Я пʼю неспішно, озираючись навколо. 

Раптом бачу, що до закладу заходить дівчина в червоній сукні. Яскрава, красива блондинка з довгим прямим волоссям і великими буферами. Вона — повна протилежність Тані за типажем, і це саме те, що мені треба. 

Наші погляди зустрічаються і я ледь підіймаю склянку, усміхаючись їй.

Вона теж усміхається у відповідь. 

Вона йде до бару з іншого боку. Я встаю з-за столу і підходжу до неї.

— Привіт, мене звуть Артем. Можна тебе пригостити?

— Привіт, — сканує мене поглядом. — Приємно познайомитись, я — Віка. І я буду “космополітен”. 

Я підкликаю бармена і замовляю йому ще віскі і "Космо" для дівчини.

— Мені теж дуже приємно, — кажу їй, усміхаючись. Ніби все йде нормально, хоча подумки згадую Таню. Цікаво, що вона зараз робить? Що відчула б, побачивши мене з іншою?

— Чим займаєшся? — Віка відпиває з свого келиха, дивлячись на мене звабливим поглядом, поверх вінців. — Виглядаєш, як дуже сролідна людина. 

— Я бізнесмен, — не хочу вдаватись в деталі. Думаю, цього достатньо для неї. 

— Всі так кажуть. Ну не хочеш — не розповідай. А я — модель. 

— Ого, модель? Цікаво, — усміхаюсь. Вона дійсно виглядає, як модель. Дуже приваблива, струнка дівчина. Про що можна говорити з моделлю? Хоча… Якщо вона модель, це ж не означає, що вона дурепа… — І що, тобі подобається твоя робота?

— Так. Хочеш покажу фотки? 

— Давай, — я киваю. Треба відволіктись від думок про Таню. Хоча зараз, коли дивлюсь на цю дівчину, розумію, що Таня нічим не гірша. Вона навіть витонченіша за цю модель Віку. 

Вона дістає мобільний, щось в ньому клацає і простягає мені. На фото вона в купальниках.

— Подобається? — питає, гортаючи. 

— Так, красиво, — киваю. Вона дійсно дуже приваблива, фігура ідеальна. І все ніби ідеально. По спілкуванню вона теж приємна, але є одне "але"... 

— Можу показати вживу. 

Вона дивиться на мене звабливим поглядом і облизує губи. 

Але кляте "але" мене не відпускає, хоч я вже й випив немало. 

Я розумію, що не хочу. Я не хочу її. Я думаю тільки про Таню. І хочу тільки Таню. Зараз… 

Клятий алкоголь змусив мене визнати це перед собою.

— Пробач, певно, я відмовлюсь, — я встаю з-за стійки. — Поїду додому…

*** а ви додали книгу до бібліотеки і поставили сердечко?