20. Артем

Я не розумію, що в біса відбувається з Танею. За що вона мене заблокувала? За те, що я хотів довести, що можу посидіти з дітьми? Я блін дорослий мужик, авжеж, я можу!

Мене все дратує. Вона так і не зʼявляється в мережі. Точніше, не розблоковує мене весь день.

По часу скоро буде потрібно забирати малих, судячи з того, як я підвозив її минулого разу, тож якщо я приїду трохи заздалегідь, маю застати її. 

Вирішую, що це найкраще рішення, і їду до її будинку. Нам треба поговорити, як дорослим людям. 

Може, сходити кудись всім разом. 

Коли я вже підʼїжджаю, перед її підʼїздом якраз зупиняється якась машина, прямо на тому паркомісці, яке я хотів зайняти. Я ледь насуплююсь і вже хочу шукати інше місце, коли з машини виходить Таня.

А за нею одразу якийсь мужик з водійського місця. 

Він хапає її за руку і щось каже, я не чую, що. Але очі одразу наливаються кровʼю. Паркую машину і виходжу, рухаюсь прямо до них.

Коли майже підходжу, чую, як той мужик каже:

— Ну що ти така холодна, хіба тобі не сподобалось наше побачення?...

— Ігоре, я ж сказала, що не готова, — каже Таня. 

В голові проноситься жахлива думка, вона не готова до чого? Сексу? У них було побачення?

Раніше, ніж я встигаю щось обдумати, я вже опиняюсь біля мужика.

Хапаю його за руку і виламую її так, щоб той на коліна опустився. А моє власне коліно заїжджає придурку в ніс. А потім ще раз. І ще.

Кров застилає мені очі, я хочу вбити його. Бʼю методично і швидко, не даючи йому оговтатись. 

Він падає. Таня шоковано дивиться на все це, а потім хапає телефон і швидко там щось набирає. 

— Поліція… Тут людину вбивають, — белькоче вона. 

— Поліція? Серйозно? — я в шоці дивлюсь на неї. — Та не вбиваю я цього придурка! — тепер я починаю злитися і вдаряю мужика ще разок ногою, для профілактики. — Бачиш, живий він! — кажу, коли він повзе буквально до свого авто.  — Чи ти хотіла продовження? З цим? — додаю гидливо.

— Ти… ти монстр! — вона кидається до мужика. — Ігорю, о боже… Тут кров… Треба швидку викликати! Ти як? Зараз, — дістає з сумочки серветки, решта вмісту розсипається хй під ноги. 

— Бляха, він мені ніс зламав, — мужик  прикладає серветки до носа. — Кров не зупиняється…! 

— Зараз приїде швидка, — вона крутиться навколо нього. Потім переводить погляд на мене. — Який жах… Навіщо ти це зробив? 

— Він хіба не ліз до тебе? Хіба ти хотіла, щоб він тебе торкався? Ну пробач, що хотів допомогти! — я кривлюсь, мені неприємно дивитись, як вона над цим мужиком трясеться. 

— Така допомога мені точно не потрібна! Ти його скалічив! — під її слова двір освітлюється синіми мигалками. Копи, коли вони не треба приїхали дуже швидко. 

Мужик закриває носа рукою і вдає, що непритомніє. Таня намагається його підтримати, але він сповзає по капоту своєї машини на асфальт. Обережно, щоб не забитися. Але Таня цього не помічає. 

До нас йдуть офіцери. 

— Він симулює ! — кажу чи то Тані, чи то офіцерам. 

— Що тут у вас відбувається? — один роздивляється кров, мужика. 

— Мужик приставав до дівчини, — я вказую на придурка, потім на Таню. 

— Цей псих напав на мене, — стогне мужик. 

— Так. Він напав на мого супутника, — каже Таня. — Певно з ревнощів. 

— Таню, він тебе хапав, чому ти не скажеш цього? Я ж дійсно захищав тебе! — обурююсь я. 

— Захищали чи напали — розберемося, — примирливо каже коп. — Можна ваші документи і давайте сядемо до нас в машину….

Привіт) Ось і чергова глава! Будь ласка, поставте книзі сердечко і додайте її до бібліотеки, щоб не загубити! 

Якщо ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік через пошту чи фейсбук, і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки і поставити їй сердечко, щоб точно не загубити її! 

Також чекаю на коменти)