19 Тетяна

Треба було заблокувати його від самого початку, а не вестися на його жалісливі історії про маму. Мені безмежно шкода Галину Віталіїівну і я б і ворогу не побажала проживати все те, що зараз з нею відбувається. 

Але Артем…Бісячий нахаба. Як він справно за один вечір почав маніпулювати моїми дітьми. Такими темпами він ще й відібрати їх у мене захоче. Рівно до того моменту, поки вони йому потрібні, звісно. Він навіть не приховує, що використовує їх.

І як би не принизливо було слухати слова його батька, як би не гірко було знати, що Алевтина мене ненавидать, та все ж зараз це мені на користь. 

Я відкладаю телефон і роздратовано дивлюсь на ляльку, кинуту Нікою. Дорога іграшка зацікавила її ненадовго. На відміну від Севи, який вчепився в свою машинку, донька кинулась відразу до своїх старих іграшок, з якими звикла спати. 

Хочеться взяти цю ляльку і викинути в смітник. Щоб менше було згадок про Артема. 

Лягаю в ліжко, але заснути не можу. Він не йде з голови. Прокручую нашу розмову десятий раз. Вишукую потенційні небезпеки. Кредит… Він закрив мій кредит! Козел! 

Тепер буде вважати, що я у нього в боргу. Ще й розказати може всім про це. Треба повернути йому гроші. 

Встаю з ліжка і нервово йду на кухню. Звідки мені взяти зараз таку суму? У мене відкладено на чорний день максимум кілька тисяч гривень. Їх не вистачить, щоб закрити борг перед Артемом. Але і маніпулювати собою я не дозволю.

Я жила без нього стільки років. Я викручувалась з важчих ситуацій. І цю маю вирішити. 

Перша думка — звернутися до батьків. Але її я відкидаю. Будуть тривожитися, а може навіть і лаятися. Тоді… 

У мене з'являється несподівана неприємна ідея. Це йде врозріз з усіма моїми принципами. Але щоб позбутися Артема, вирвати його, як отруйне жало, зі свого серця, можна і поступитися совістю…

***

Зранку перша справа — зателефонувати Ігорю Андрійовичу. Він давно пропонував свою допомогу. Але я від неї відмовлялась. Занадто висока ціна. 

— Добрий ранок, Тетяночко, — чую на тому боці бадьорий голос. — Чим зобов'язаний такому ранньому дзвінку?

— Я б хотіла зустрітися, — кажу рішуче, поки не передумала. 

— Вирішила піти до мене на роботу? — з Ігорем ми познайомились на співбесіді. І я відмовилась працювати  у нього відразу, як почали звучати натяки на більше інтимні умови роботи, ніж було вказано в оголошенні. 

— Це не телефонна розмова, — кажу я. — Знайдете для  мене кілька хвилин сьогодні?  

— Авжеж, Тетяночко. Я заїду за тобою, поїдемо в ресторан! — каже він з ентузіазмом. 

— Мені немає з ким залишити дітей. Може скоротимо нашу зустріч до ланчу? — нахабнію. 

— Ланч так ланч, — погоджується надто легко.

Я займаюсь поточними справами. Заводжу дітей в садок, з якимось задоволенням відмічаючи, що Ніка так і не згадала про Артемовий подарунок. Сева носиться з машиною. Але нічого, вона йому скоро теж набридне. 

Працюю до обіду. З кожною годиною, що наближає мене до ланчу, я нервую все більше і більше. 

Коли Ігор телефонує і каже, що буде за двадцять хвилин, я вже майже готова передумати. Але борг… І всьому виною Артем Бойко! Якби він не вліз в мої справи, я б просто домовилась з банком про розстрочку. Довелося б кілька місяців економити на всьому. Але я б розплатилась сама. Може навіть в поліцію б пішла і написала заяву на Степана. А тепер не можу! Бо Артем і по це довідається. А будь-яка інформація, яка виставляє мене в поганому світлі, може стати важелем впливу на мене. 

Виходжу до Ігоря. Той посміхається, мов кіт, якому дали сметану. І його липкий погляд, який вже мене роздягає мені категорично не подобається…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!