15. Тетяна

Коли чую фразу Ніки, ледве стримую гримасу. Ніякий Степан мені не подобається. Особливо після того, як він офомив на мене кредит і зник. 

— Степан музикант, — кажу я. Артему зовсім не обов’язково знати про мої стосунки з тим типом. Це ж такий сором, коли він дізнається що мене розвели як лохушку.

— Який ще музикант? — він насуплюється і дивиться на мене. 

— Не важливо, давайте глянемо що там на наступній сторінці, — кажу вже до Галини Віталіївни.

— Артем так ревнує тебе, — Галина Віталіївна усміхається. — Завжди був трохи власником. Ти не ображайся на це, він люблячи.

— Ми довго не бачились, і у кожного є свої друзі чи якесь особисте життя, — біс мене смикає це сказати. Хай Артем біситься далі. 

— То ти з ним… — він підтискає губи і кривиться, переводячи погляд на малих. 

— Яке це має значення, якщо це в минулому? — знизую я плечима. — У тебе, певно, теж є минуле. Але навіщо його ворушити? 

— Так, синку, ви ж дорослі люди, — погоджується Галина Віталіївна.

— Дядько Степан смішний, ми ходили на атракціони, — навіщось пригадує Сева. — Я теж хочу волосся як в нього. Він не схожий на дівчинку. 

— А мені він дарував ляльку, — каже Ніка. Так, той пройдисвіт намагався втертися  в довіру не тільки до мене, а і до моїх дітей. Буквально прибіг, коли я з дітьми відпочивала в парку, щоб з ними познайомитися. 

— Я тобі теж дарував ляльку, — навіщось каже Артем. Ніби вже і дітей ревнує, не тільки мене. 

— Так. Вона краща, ніж та, але з тією ми вже давно дружимо, — Ніка надкушує котлету. І нарешті замовкає. 

— Ми тут не для обговорення когось чужого зібралися, — кажу, бо бачу що Артем скоро закипить, мов чайник. Та і неввічливо при його мамі продовжувати цю розмову. — Тому давайте повернемось до фото. Чи ви запланували щось ще? — це вже до Галини Віталіївни. — Вам не обтяжливо? Ми шумні. Може хочете відпочити? 

— Я відпочиваю цілими днями, — вона махає рукою. — Зараз дійсно відчуваю, ніби до мене повертаються сили, коли дивлюсь на діток. 

— А що кажуть лікарі? Артем мені майже нічого не розповів, але я переживаю. 

— Кажуть, що мені треба робити ще одну хімію і опромінення, — вона зітхає. — Що є результат, але що треба добивати хворь до кінця. Але я втомилась від хімії. 

— Ви сильніші, ніж думаєте, — я намагаюсь підбадьорливо посміхнутися. 

— Так, мамо. Ти ж хочеш і далі багато спілкуватись з малими, правда? Для цього треба лікуватися, не зупинятися, — каже Артем. 

— Вони чудові. А чому ви тоді посварилися? — вона переводить погляд з мене на Артема. — Ти не сказала йому що вагітна? Артем буває дурнем, але певно якби знав, що у вас будуть дітки то ні за що б тебе не відпустив! 

— Я нічого не знав, — киває Артем. І дивиться на мене. 

Бідолашна Галина Віталіївна. Вона навіть не уявляє, яким жорстким може бути її син.А він… сидить і ламає комедію. Стискаю руки в кулаки, щоб не сказати зайвого. Треба було ще подраконити його Степаном. Мало йому дісталося. 

— Так вийшло… Мені треба було поїхати… І виявилось, що мене не чекають назад. А маніпулювати вагітністю, як способом повернути стосунки, мені не дозволила гідність, — кажу дивлячись прямо йому  в очі. — Ще б вирішили, що  я хочу грошей. 

Артем підтискає губи. 

— Так вийшло, — тільки й повторює за мною, але тепер пропалює мене поглядом ще сильніше. 

В цю мить ми чуємо в передпокої якийсь шум.

— Галю, я приїхав, гості вже тут?...

***

гортай далі, там продовження ------------>