1. Тетяна 

Вибух сміху з тераси відразу привертає мою увагу знайомими нотками. І серце провалюється кудись в п’яти. Артем Бойко, цей голос я впізнаю з тисячі. 

— Таню, ти зблідла, — каже Вікторія Петрівна, наш головбух. — Може тобі не варто було пити шампанське? 

— Ні, все гаразд, —  я вичавлюю посмішку. 

Скільки років минуло. Аж ніяк не сподівалась його зустріти сьогодні. Взагалі цього козла ніколи в житті бачити не хочу. 

— Я певно вийду у вбиральню, — кажу тихо головбуху. — Треба освіжитися. 

— Точно не треба було тобі стільки пити, — Вікторія Петрівна хитає головою. — Може, викликати тобі таксі? 

— Чудова ідея. Та і діти там вже знудьгувалися без мене, — я зітхаю. Головне продумати шляхи відходу. Так, щоб не зіткнутися з Бойко. Я внутрішньо не готова з ним бачитися. І ніколи не буду готовою. 

Виходжу з-за столу. У нас річниця створення фірми. Святкування в самому розпалі. Якби не Бойко, я б ще посиділа. Але краще триматися від нього подалі. Після всього, що він зробив…

Іду в туалет. І він як на зло теж кудись йде. Все так само впевнений в собі і мужній. Серце починає калатати як несамовите. Опускаю голову понижче. Може, не впізнає. Все ж вже минуло майже шість років. Я змінилась. 

Прослизаю повз нього. Майже торкаюсь його руки. В ніс вдаряє запах. Може він і незнайомий. А може і той, який я надто пам’ятаю. Не витримую і підіймаю голову, щоб поглянути йому в обличчя. 

— Тетяно? — він хапає мене за передпліччя рукою і наші погляди зустрічаються. — То це все ж ти, — видихає в шию, ледь нахиляючись до мене. 

— Артеме… А ти що тут робиш? — в голові відразу починає шуміти від всього випитого і від його присутності теж. 

— Святкую підписаний контракт, — він ледь облизує губи і нахиляється ще ближче, його губи вже біля моєї щоки.

— Ну вітаю, — голос не слухається. — Я піду…— дихати. Треба дихати. Але повітря поруч з ним, мов отрута… І його очі. Точно такі як у мого маленького Всеволода. 

— Ну вже ні, — хмикає і озирається. Потім щось бачить в коридорі і бере мене за запʼясток. Здається, він випив. Не так, щоб бути зовсім пʼяним, але… Він тягне мене до якихось дверей. 

— Ти що робиш? — я пробую звільнитися. 

— Поговоримо, просто поговоримо, — він відчиняє перші-ліпші двері. 

В цих словах більше загрози, ніж здається. А раптом він все знає. Або раптом шкодує про своє тодішнє рішення і вирішив очистити совість… 

— Нам немає про що говорити, — кажу несміливо. Ну ж бо, Таню, розізлись і пошли цього красеня під три чорти. Бо він тільки того і заслуговує. 

Але двері за нами зачиняються і ми опиняємось в якійсь… підсобці?

Тут темно і дуже мало місця. А Артем раптом обіймає мене і притискає до стінки:

— Пахнеш божественно, так само, як і раніше, — на цих словах цілує мене в шию. 

— Ти що… ти… 

Ноги слабнуть і відмовляються мене тримати. Тіло реагує занадто гостро. Як і повинне реагувати тіло, в якого дуже, дуже давно не було чоловіка. А тут такий… Тепло від його тіла просто пропалює мене всю. Я стою, мов риба, викинута на берег, ловлю повітря ротом і нічого путного сказати не можу. Навіщо він це робить? 

В голові спливають картинки нашої ночі пʼять років тому, і стає по-справжньому задушливо. Ніби все це відбулося вчора. І тут Артем шепоче на вухо:

— Може, повторимо той раз?... 

***
Друзі, вітаю вас в новинці!

Запрошую додати книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення. Також прошу вас поставити історії сердечко!