36. Ніка. "Чому я думаю про нього?"

Зйомки телешоу мали бути наступного дня, про це мені написала помічниця режисера, вказавши час, коли я маю з’явитися на майданчику. Сьогодні мені треба було вирішити деякі робочі питання зі своїм редактором, тож я поїхала до офісу, а вже після цього зайшла в супермаркет і поїхала додому. 

Даня, як завжди останнім часом, пропадав на своїх іграх, але я не сварила його, я довіряла Маркіяну. Якщо той сказав, що мій брат в надійних руках, значить, так і є. Принаймні, він зайнятий якоюсь справою, а не тиняється з ровесниками, шукаючи пригоди на свою голову. 

Але коли я вже приготувала вечерю, почула, що двері відчинилися, і потім з передплкою пролунав схвильований голос Дані:

 — Ніко, ти вдома? 

 — Так, готую вечерю, — сказала я. — Ти сьогодні раніше, ніж зазвичай…

— Ти не уявляєш, що трапилось сьогодні! — відповів він емоційно. — Мене взяли на реєстрацію на змагання! Правда, я в запасі в команді новачків, — він зітхнув. 

 — Круто! — погодилась я. —  Це тобто, якщо хтось із учасників захворіє, ти будеш замість нього? 

— Ага, — кивнув Даня. — Але хто влітку може захворіти? Це номінальна участь… Немає шансів, що я гратиму. Тренер сказав, якби я прийшов хоч на два-три місяці раніше, я був би в першому складі… Мені не вистачило часу. 

— Нічого страшного, наступного року тебе мають узяти в основний склад… Звісно, якщо ти не кинеш до того часу це заняття!

— Якщо я не отримаю відзнаку зараз, мене не візьмуть в універ на те, що я хочу, на бюджет… Ти ж це знаєш. Я ж для того ще туди пішов. 

— Маркіян же казав, що поклопочеться, щоб тебе взяли, — зауважила я. 

— О, я його до речі бачив, — раптом сказав брат. — Правда, здаля… І він одразу втік кудись. 

 — Хм, ну і як він виглядає? — заінтриговано спитала я. 

— Високий, спортивний, в кепці, масці і окулярах. І в дорогому костюмі, — перерахував Даня.

 — В масці? — здивувалась я. — Він зовсім нікому не показує свого обличчя? Я думала, ховається тільки від журналістів…

— Не знаю. Якісь люди його все одно впізнавали і підходили до нього. Там була одна така шикарна дівчина… В червоному. З отакими… — він показав обʼєм грудей. — Великими, от. Вона його точно знала. Весь час торкалась його, усміхалась і всяке таке.

 — Он як, — я насупилась. — Ну, це нормально, що в нього є дівчина… Він же багатий і знаменитий…

“Хоча мені нічого про дівчину не казав… А я йому про Марка сказала…. Зовсім нечесно”, — подумала я. 

— Вона на нього прямо вішалась, — продовжив брат. — Хоча не схоже було, що вона сама його цікавила. 

Ці останні слова Дані  вселили в мене надію, що може, то зовсім і не дівчина Маркіяна. Просто якась знайома…

 — Думаю, рано чи пізно ти з ним познайомишся особисто, — серйозно сказала я. 

— Я тут подумав… Цікаво, чому він мені допоміг? Серед тих гравців всі такі круті люди… Вони авжеж талановиті, але і родичі майже у всіх ще ті багатії. А він запросив мене, хоч навіть і не знав, які в мене здібності.

— Може, хотів зробити мені приємне, — припустила я. 

— Типу закохався в тебе? — брат зазирнув мені в очі. 

— Ну, може й не прямо-таки закохався, але я йому подобаюсь…. — я чомусь зітхнула. 

— Він дуже крутий, — Даня зітхнув. — Ну, але Марк теж хороший. А ти в мене не така, щоб западати на гроші чи славу. 

 — Так, я кохаю Марка, — сказала я. — А Маркіян для мене тільки друг. Я рада, що він допоміг тобі. Тепер треба виправдати його сподівання. не підвести. І можливо, ти колись потрапиш і до основного складу…

Даня кивнув і пішов до себе. А я згадала, що мені треба підібрати одяг для завтрашнього шоу, я хотіла виглядати гарно… Адже Маркіян буде дивитися… Стоп, чому я думаю в першу чергу про Маркіяна? Може, просто через те, що ми з братом тільки що про нього говорили…