35. Маркіян. Несподіванка під час жеребкування

Коли я прокинувся, Ніка ще спала у мене на плечі. Певно, Артем мав рацію, і мені вже було час в усьому зізнатись. Але лишалось зовсім мало часу. Треба було пройти перший відбірковий етап турніру на цьому тижні, і все. І тоді я якраз мав зізнатись.

Бляха, турнір! Точно, сьогодні ж наші команди будуть тягнути номери для жеребкування в кожній з категорій! Я майже забув про це. Мені треба було бути там присутнім! 

Я швидко знайшов мобільний, на годиннику вже була майже девʼята. До початку офіційної частини було більше двох годин. Треба було встигнути перевдягнутись і поїхати на місце. Організатори знали про мою непублічність, тож мої команди проходили жеребкування в окремій кімнаті, де в онлайні знімали тільки момент витягання номеру, а все інше залишалося за кадром. 

Я почав поспіхом одягатись, і тут прокинулась Ніка. 

— Котра година? Ми проспали? — сонно запитала вона. 

— Ну, я так. Тобі на котру? Я маю заїхати додому, а потім їхати на роботу… 

— Мені на другу половину дня в редакцію, а до того я вільна, — Ніка солодко потягнулась. Кави вип’єш? Чи ти дуже поспішаєш?

— Та вже на місці випʼю, — я махнув рукою. — Викликаю таксі, бо ніфіга не встигну…. — я підійшов до неї і чмокнув її в губи. — Поїду, кохаю тебе. 

 — Я теж дуже тебе кохаю! Побачимось увечері?

— Так, побачимось, — я кивнув. — До зустрічі, — на цих словах я буквально вилетів зі спальні…

***

Я ледь-ледь встигав. Швидко перевдягнувся і помчав на місце зустрічі. На мені були чорні окуляри, кепка і маска на обличчі.

Це були обласні змагання наразі, і тут зібрались тільки киїівські команди. Ми мали виграти цей етап, щоб продовжити потім на всеукраїнському і міжнародному етапах. 

Зі столиці в наступне коло мали пройти одразу чотири команди, тож я взагалі не надто переживав за результати.

Ми зазвичай проходили під першим номером, тобто, перемагали всіх.

І все ж я прийшов впритик, тож більшість команд вже тут були. На мене не звертали уваги, і я був цьому радий.

Однак  коли я пройшов через залу до кімнат розподілення, то побачив Світлану.

Вона ніби відчула, що я подивився на неї і майже одразу кинула погляд на мене і наші очі зустрілись.

Вона усміхнулась і помахала мені рукою. Поруч з нею ще стояв якийсь чоловік, який одразу насупився, коли побачив усе це.

Тим часом Світлана на це, здається, не звертала уваги. Вона попрямувала прямо до мене і коли вже підійшла достатньо близько, сказала: 

— Привіт, схоже, сьогодні ми будемо суперниками! 

— Сьогодні тільки старт розподілення. І перша гра. Але так, по київському регіону, схоже, так і буде. Але сумніваюсь, що ми зійдемось в першому ж поєдинку. Наскільки я знаю, всі команди поділять на групи по вісім, а потім переможці груп будуть змагатись між собою.  З Києва на Україну має пройти три команди. Найбільше. Як і в категорії “про” так і в категоріях кандидатів і новачків. У тебе команди в усіх категоріях?

 — Так, в усіх, — кивнула вона. хє

— У мене теж, — я теж кивнув.  

 — Думаю, це буде цікаво, — вона лукаво усміхнулася мені. — Я знаю, що ти серйозний суперник, але тим цікавіше буде тебе перемогти…

Тут же я побачив Артема. Він помахав мені рукою, підійшов ближче і сказав: 

— Маркіяне, швидше, зараз уже наша черга заходити на жеребкування! Ти з капітанами команд маєш витягти щасливий номер!

Я усміхнувся і помітив за його спиною хлопців-капітанів. Але серед них чомусь був і Даня… Якого біса?....