34. Ніка. "Щасливий бути особливим для тебе"

Коли Артем відвіз мене додому, я перевдягнулася в домашній одяг, увімкнула телевізор і сіла перед екраном, але хоч очі й механічно стежили за подіями фільму, але в голові крутилися думки про Марка. Схоже, це в нього життєве кредо — когось виручати. Це добре. що він така хороша людина. і все ж, чи не надто інші люди зловживають його добротою? Треба буде натякнути йому про це. 

Але поки Марк ще не повернувся, я вирішила написати Маркіяну, сьогоднішня розмова в кафе нагадала мені про нього.  Захотілося з кимось поговорити, поки Марк ще не повернувся. 

“Привіт, ще не спиш?” — написала я. 

“Привіт, ні”, — він відповів майже одразу.

“ А я повернулася з побачення, а Марк ще поїхав когось рятувати. Він прямо як герої мультика про Чіпа і Дейла, пам’ятаєш такий? “

“Так, памʼятаю. Ну, значить, він хороша людина, певно”, — відповів Маркіян. 

“Ага, але іноді мені здається, що інші люди зловживають його добротою, — я поставила сумний смайлик. — А може, я просто егоїстка і не хочу його ні з ким ділити…”

“Ну, це нормальне бажання — ні з ким не ділити кохану людину. Я тебе в цьому розумію”, — написав Маркіян.  — “Ти не егоїстка”. 

“Мабуть, тобі сумно, коли я з тобою розмовляю про Марка. Вибач, будь ласка, я не повинна цього робити…”

“Все нормально, я хочу знати, що у тебе на душі. Ти дуже важлива мені…” 

 “Я сьогодні згадувала про тебе, — зізналась я. — Зрозуміла, що лише з тобою можу поговорити про все, що в мене на душі. Навіть з Марком чи братом можу говорити не про все. А ти, я впевнена, ніколи мене не засудиш і завжди зрозумієш…”

“Знаєш, я дуже радий це чути. Зараз усміхаюсь, як дурний. Я дуже щасливий бути хоч в чомусь особливим для тебе”, — відповів Маркіян. 

Моє серце забилося швидше, а губи самі собою розпливлися в усмішці, коли я це прочитала. Але, мабуть, мені не потрібно було захоплюватися цією грою, це було нечесно по відношенню до Марка, якого я кохала. Ми з Маркіяном могли бути тільки друзями…

“Може, ти мій брат-близнюк, загублений у дитинстві?” — пожартувала я. 

““Особливий” звучить краще”, — він поставив веселий смайлик.  — “Брати і сестри вже точно не можуть бути разом.” 

Мені стало його шкода, адже він все ще сподівається, що ми будемо разом… Може, за цей час зміг би закохатися в якусь дівчину і бути щасливим… Але одна думка про те, що Маркіян у когось закохається, була мені неприємна. Значить, я все-таки егоїстка…

“Добре, хай буде “особливий”, — написала я. — Чомусь Марк так довго не повертається, я вже починаю хвилюватися, чи з ним нічого не трапилось…”

“Все з ним в порядку. Добре, не буду відволікати”, — написав Маркіян.

“Добраніч, Маркіяне. Коли піду на те телешоу, будеш дивитися?”

“Авжеж, буду”, — відповів він. — “Скажеш мені дату”. 

“Обов’язково. Адже ти теж будеш героєм того випуску…”

“Домовились”, — прилетіла відповідь. 

“Ой, у двері дзвонять, мабуть, це Марк. Пішла відчиняти. До завтра!”

***

Це справді був Марк. Він виглядав трохи втомленим. 

 — Ходімо спати, чи ти хочеш повечеряти? — запитала я, обіймаючи його. — Схоже, тобі треба відпочити…

— Ага, — він кивнув. — Давай спати. Уявляєш, мій приятель побив брата своєї дівчини, бо думав, що то якийсь її хахаль. 

 — Нічого собі, оце так ревнощі… А ти ревнивий? — запитала я жартома. 

— Ну, є трохи, певно, — Марк обійняв мене. 

 — Я ніколи тебе не зраджу, обіцяю, — прошепотіла я йому на вухо. 

— Я теж ніколи тебе не зраджу, я дуже кохаю тебе, Ніко… 

Я почувалася дуже щасливою цієї миті, навіть не здогадуючись, що чекає на нас у майбутньому…