32. Ніка. "Нам обом пощастило"

Коли хлопці вийшли, ми з Сонею залишились удвох. 

 — Ти давно зустрічаєшся з Марком? — запитала вона. 

 — Ну… не дуже, десь місяць чи трохи більше ми знайомі, а зустрічатися почали нещодавно. Офіційно зустрічатися, — я трохи знічено усміхнулась. 

— І що, він тобі подобається? — вона уважно дивилась на мене. — А той багатій, про якого ви говорили… Мені здалось, він тобі теж подобається? 

 — Ми з Маркіяном просто друзі, — поспішила запевнити я. — А Марк мені дуже подобається. Дивно, у них навіть імена схожі, я якось раніше над цим не замислювалася…

— Ага, — кивнула Соня. — Схожі. 

 — А ви з Артемом давно зустрічаєтесь? — у свою чергу поцікавилась я. 

— В районі місяця. Він такий трудоголік… Інколи взагалі не має на мене часу, — вона зітхнула. — А Марк з тобою багато часу проводить?

— Старається, але він теж часто зайнятий на роботі… Я й не знала, що він має освіту комп’ютерника, оце почула і здивувалась, що працює не за спеціальністю… Хоча я думаю, що кожна людина має займатися тим, що їй подобається. Якщо Марку до душі професія кур’єра, я точно не буду нічого мати проти. 

— А що ти думаєш про того мільярдера? Ну, про якого розказувала, — тут же додала Соня. — Мені по діалогу здалось, що він теж тобою зацікавлений? 

Цікаво, чому її так цікавив Маркіян? Може, подумала, що раз ми тільки друзі. то в неї є шанс із ним познайомитись? Але ж вона зустрічається з Артемом! Та й віддавати Маркіяна мені не хотілося, якщо в нього буде дівчина, певно, наше спілкування залишиться в минулому…

— Ну, трохи зацікавлений, — сказала я. — Але я Марку не говорила, бо йому може бути неприємно це чути… Та й нічого в нас з Маркіяном бути не може, ми дуже різні люди і навіть не бачилися жодного разу.

— А ти б хотіла побачитись? — тут же запитала Соня.

Я замислилась, навіть не знала, що сказати. В глибині душі розуміла, що хочу. Але якщо скажу зараз Соні, раптом вона передасть мої слова Артему, а той Марку? 

— Думаю, це не має сенсу, — відповіла відводячи погляд. — Таке онлайн-спілкування дарує приємні емоції, а побачившись в реалі, можна розчаруватися. Та й я не хочу, щоб Марк мене ревнував. Я кохаю Марка, а з Маркіяном ми просто приятелі. 

— Пощастило Марку, — вона усміхнулась. 

 — Так, нам обом пощастило, — я теж усміхнулась у відповідь. 

Цієї миті за столик повернулися Марк з Артемом. 

 — Щось ви довго, — сказала Соня. — Я вже подумала, що втекли від нас…

— Ну, вже як вийшло! — Артем усміхнувся. — А ви що тут, пліткували? Зізнавайтесь!

— Артеме, не суди всіх по собі, — Марк насупився. 

— Так  ви теж мабуть, пліткували. — усміхнулась я.  — Може, сперечалися, у кого дівчина краща?  Дійшли згоди? 

— Не дійшли. Кожному краща своя, — відповів Марк і теж усміхнувся. 

— Я так і думала, — я взяла його за руку і відчула себе найщасливішою у світі. У мене було все, про що можна було мріяти, і навіть трохи більше. Схоже, Марк теж був щасливим поруч зі мною. А після цієї зустрічі ми могли поїхати до мене і побути на самоті, бо Даня знову мав ночувати в друга…

Аж раптом у Марка в кишені задзвонив телефон. Він дістав його з кишені, поглянув на екран, вибачився перед нами і приклав мобільний до вуха. 

— Що? Як? Він в порядку? Я зараз приїду…