29. Маркіян. Несподівана зустріч

— Друже! Агов! — почув я за спиною. 

І одразу впізнав голос Артема. Бляха, бляха, бляха! Ну чому треба було зустріти когось з мого реалу! Як він взагалі тут опинився. 

Я обернувся і поглянув на нього максимально красномовно. Артем був тим, хто знав, що я зустрічаюсь з дівчиною, від якої приховую, що я це я. Тож я сподівався, що він здогадається, що я зараз саме з нею. Для наглядності я ще й обійняв Ніку за талію. 

— Привіт, — сказав йому. — Давно ти в мене піцу не замовляв!

Так, це могло звучати по-дурному, але мало йому також натякнути що зараз я доставщик, а не мільярдер. 

 — Ага, — одразу зрозумів натяк Артем. — Обіцяю прямо завтра виправитися. Сьогодні ж ти вихідний?

— Так, не моя зміна, — я кивнув. Фух, обійшлось. — Знайомся, це моя дівчина, Ніка, Ніко, а це Артем, мій друг… Ти тут сам чи з кимось, Артеме? 

 — З дівчиною, вона відійшла води купити, зараз повернеться. Може, зайдемо разом в якийсь бар, посидимо трохи? 

— Я не проти, — я усміхнувся. Було б непогано почати вводити Ніку в мій реал. — А ти, Ніко? — я перевів погляд на Ніку.

 — Я теж не проти, — усміхнулась вона. 

— Супер, тоді що, ходімо здавати ковзани? Я вже дійсно навіть трохи втомився, непогано буде кудись зайти і відпочити…

***

Коли ми вийшли з ковзанки, то якраз зустріли дівчину Артема. Я ще не був з нею знайомий очно, це була у нього вже третя дівчина за цей рік, а ще і півроку не пройшло. Хоча, з цією він ніби вже зустрічався пару місяців, то може все було серйозніше, ніж зазвичай. 

Ми всі ще раз перезнайомились, Артем представив Соню, я знову представив Ніку, і ми пішли до виходу.

— А ти, я так розумію не на машині? — запитав Артем. І я поглянув на нього красномовним поглядом. У Артема був чорний Порш. Бляха… Його за підробку не видаси.

— Ну яка машина… Я ж доставляю зараз на мопеді, а не на машині, машини не видають, — я нервово засміявся. — Ти ж теж продав свій Део?

Я сподівався, що і цей натяк він зрозуміє.

 — Та так, зараз такий бензин дорогий, — підіграв мені Артем. — На таксі вигідніше, чи на маршрутці. 

Соня поглянула на нього якось дивно, але на щастя нічого не сказала. Ну, він мав попередити її про всі ці обставини…

— Тоді я замовлю таксі, в який бар поїдемо? Щоб не дуже наворочений, але класний, — одразу додав я. Ну, пробач, друже. Але тільки так. Я зараз не мільярдер, як ти мав вже зрозуміти.

 — Обирай сам, на твій розсуд, — викрутився Артем.

— Блін, я навіть не знаю… — я замислився і відкрив гуглкарти. — Ну, "4244" давай… Ніби там має бути нормально. 

"4244" був прямо біля мого дому. Ну, дуже близько. І там дійсно були доволі демократичні ціни. 

— Давай, це гарний вибір..

— Там ще і суші непогані, — додав я. — І кальян є. Тоді я замовляю таксі… 

***

Коли ми приїхали до "4244" там ще якраз було не повністю забито. Але на всіх вільних місцях були таблички "Зарезервовано". Ну, ми з Артемом і дівчатами виглядали доволі пристойно, але все ж… Зазвичай в таких випадках треба було козиряти віпкарткою… Якоюсь платиновою з банку, але ж не покажу я її перед Нікою. Та і Артем не покаже після того як не показав Порш. 

Але нам і тут пощастило. Артема одразу впізнала одна з офіціанток.

— Раді бачити вас знов у нашому закладі, заходьте, якраз вільний найкращий столик…