28. Ніка. На ковзанці

Я чекала Марка вже п’ять хвилин, і навіть почала нервувати, але тут він нарешті з’явився. 

— Привіт! — помахала йому рукою. — Що, в затор потрапив? 

— Та ні, — він похитав головою. — Стару знайому зустрів. Ми вчились разом. 

— Цікаво, а на кого ти вчився? — я усміхнулась. — Знайома  симпатична? 

Все ж відчула укол ревнощів, почувши, що Марк  запізнився через дівчину. Тож мимоволі запитала про її зовнішність…

— На ІТ, — відповів він. — Знайома, ну… Не знаю, жінка і жінка, все одно ти найкрасивіша для мене, я не дивлюсь на інших взагалі. Не бачу їх в такому ракурсі взагалі, бо думаю тільки про тебе.

— Ой, а чому не працюєш по спеціальності? — здивувалася я. — Наче на айтішників завжди є попит. І можна заробляти більше, ніж працюючи кур’єром…

— Задовбала та сфера, — він почухав потилицю. — Інколи не хочеться так багато думати… 

— Зрозуміло… Мені самій часом набридає ця писанина, думаю, може, піти працювати офіціанткою чи перукаркою?

— Не хотів би, щоб ти була офіціанткою.  Ну не те щоб я щось маю проти офіціанток… Просто ти така симпатична, що всі клієнти б до тебе чіплялись, — він обійняв мене. — А я б ревнував… 

— Я теж трохи ревную тебе до симпатичних дівчат, яким ти привозищ замовлення, — засміялась я. — Бувало таке, що котрась починала тебе спокушати? 

— Ти перша і єдина, яка спокусила, — він теж засміявся. 

— Що ж, це добре, значить, ти однолюб, — сказала я. — Тоді я можу не хвилюватися…. Куди ми підемо сьогодні?

— Вмієш кататися на роликах? Чи ковзанах? Зараз така спека, я б покатався на ковзанах на якомусь катку закритому. Ніби у нас є такі, що працюють влітку.

 — Супер, я дуже люблю, хоча вже давно не каталась, — відповіла я.  — Ходімо на каток!

— Тоді зараз загуглю, де найближчий працюючий і поїдемо, — він чмокнув мене в губи. 

***

Коли ми приїхали на каток, там було якраз добре, не дуже багатолюдно. Це була гарна ідея — покататися на ковзанах серед літа. 

 —Будеш мене тримати, бо, схоже, я вже розгубила свої вміння, — усміхнулася я, коли одягнула ковзани. 

— Мені тільки дай привід пообіймати тебе, — весело сказав Марк. — Я тільки за. В універі я катався інколи, ганяв в хокей. Але після того не ставав теж. Все не було часу… Але навички мали залишитись. Цікаво, чи зможу їхати спиною вперед. Раніше міг так дуже швидко їхати. 

 — Ніколи не пробувала їхати спиною вперед, — з цікавістю заявила я. — Навчиш і мене?

— Добре, спробуємо, — він кивнув і простягнув мені руку. — Ходімо до катку. 

Я взяла його за руку і ми пішли на лід. Ми трохи покаталися, Маркіян показував мені деякі хитрощі, на кшталт того катання задом наперед. а я, як та старанна учениця, намагалася повторити їх.  Я почувалася дуже щасливою, шкода тільки, що час збігав занадто швидко…

І тут ми почули чоловічий голос, який гукнув Марка…