25. Маркіян. "Все заплутано"

Треба зізнатись їй. Ну дійсно, що поганого може трапитись, якщо  Ніка дізнається? Хіба що може на мене трохи розізлитись… Ну але це таке. Навпаки має зрадіти? Хоча, може я їй як Маркіян все ж не дуже цікавий. Через це з одного боку було навіть трохи образливо, а з іншого… Їй подобався я в реалі навіть без грошей, мав би радіти. 

І все одно чомусь я не радів, коли з нею листувався і вона мене френдзонила. 

Може, треба призначити їй зустріч? А що… Вона прийде і тут я такий виходжу… Хоча, ні, вона розізлиться. Може, мені зізнатись їй, коли буду в образі Марка? 

Теж якось не дуже. 

Але все ж зізнатись я мушу. 

Дам собі якийсь відрізок часу, протягом якого я зобовʼязаний їй зізнатися. Може, тиждень? Ні, це надто швидко. Місяць? Надто довго. Треба щось середнє. Тижні два-три. Добре, я маю зізнатись їй за наступні двадцять один день. 

Цікаво, Ніка прибʼє мене чи ні? 

В будь-якому разі, більше ніж двадцять один день тягнути я не буду.Треба це якось позначити, щоб я не дав задню.

"Що як нам з тобою зустрітися? Зараз я трохи зайнятий підготовкою до турніру, який буде майже за три тижні. А от одразу після нього… Ми могли б зустрітися", — написав я. Подумав, що так точно не зможу відступити від своєї обіцянки зізнатись їй. 

“Я буду рада зустрітися за чашкою кави, — відповіла Ніка. — Не думай, що те, про що ми сьогодні розмовляли, відштовхне мене.”

Я усміхнувся. Все ж, Ніка була найкращою. Не було кращої за неї дівчини на всьому світі. Я так кохав її… 

"Добре, тоді так і зробимо", — відповів я…

***

Коли я прийшов в офіс, ту його частину, де готувалась команда, то мене одразу зустрів Артем. 

Мені було цікаво розпитати його про Даню. Я спеціально спочатку поглянув графік тренувань, щоб не пересіктись з малим, тож був спокійний щодо цього. 

 — Привіт, — він потиснув мені руку. — Як справи?

— Більш-менш. Я останнім часом мало сюди навідувався, але планую це виправити. Розказуй, як наші команди? І про, і молодші.

— Активно готуються до змагань. До речі, твій протеже зараз тут, такий старанний хлопець, і все хапає на льоту, хочеш поспілкуватися з ним?

— Тут? — я аж почав озиратись. — Ні, він не має мене побачити! — я смикнув Артема до колони і став за нею, так, щоб гравці нас не бачили. — Фух… Я спеціально розклад дивився, ніби ж зараз не час новачків.

 — Даня часто залишається і після того, як його одногрупники йдуть. він хоче швидше увійти в курс справи, щоб узяти участь у змаганнях, — сказав Артем. — А що таке? Ти не хочеш, щоб він тебе бачив, чи що?

— Ну… Тут така справа… Він — брат моєї дівчини. Але вона не знає, що я це я… Загалом, все трохи заплутано. Вона думає, що я курʼєр… — я зітхнув. Не знаю, чому я вирішив все розповісти, може, бо раніше ми були доволі близькими друзями, коли грали в одній команді. — Ну і спілкується зі мною-курʼєром і зі мною Маркіяном як з двома різними людьми. І її брат мене знає в обличчя, як курʼєра Марка.

Артем тільки очима кліпав, схоже, ця інформація не одразу вклалася в його голові. 

 — Зрозуміло, — зрештою сказав він. — Тоді так, краще вам не пересікатися, принаймні, поки ти не розкрив всі карти його сестрі… Краще, щоб вона про це дізналась від тебе, а не від когось іншого? Чи ти й не збираєшся їй говорити правду?

— Отож, — я зітхнув. — Ну, я збираюсь… Сказав собі, що зроблю це за наступні три тижні. І навіть їй пообіцяв зустріч як Маркіян, а не Марк-курʼєр. Хоча вона не сильно клює на мене-мільярдера. Любить мене-курʼєра. Але я переживаю за її реакцію.

 — Нічого собі, я думав, дівчата навпаки клюють на багатіїв, — здивовано сказав Артем.  — Вона в тебе особлива! 

— Так і є, Ніка дуже особлива, — я усміхнувся. — Ну все, раз я тобі зізнався, то тепер не зможу відступити назад…