24. Ніка. "Інше"

Я відчувала вдячність до Маркіяна, він дійсно дуже багато зробив для мене. При чому не очікував нічого навзамін. Інтерв’ю я постаралася зробити якнайкраще, але я була перфекціоністкою, і всі мої роботи були якісні. Але відчувала провину через те, що Маркіяну було важливо інше, певно, він розраховував на більше, ніж просто дружнє спілкування. З іншого боку, він знав, що в мене є хлопець, тож я нічого не приховувала і не обманювала його…

І все ж відчувала трохи дискомфорт через те, що була зобов’язана йому. 

“Дуже дякую тобі! — відповіла на його повідомлення. — Можливо, я можу чимось тобі віддячити? Бо ти допоміг мені і Дані, хоча й не зобов’язаний був це робити…”

"Ти мені нічого за це не винна. Я просто хочу, щоб у тебе все було добре", — написав Маркіян. 

“Ти дуже хороша людина…Якщо зараз нічого не потрібно, то може я колись чимось зможу тобі допомогти, пиши, не соромся”, — відповіла я. Вже коли відправила це повідомлення, подумала, що воно виглядало дещо наївним. Адже він мільярдер, знайомий з сильними світу цього, чому він має соромитися якоїсь звичайної журналістки… Може, я просто для нього як якась підопічна, буває ж у людей хобі — волонтерити, допомагати бідним чи тваринкам… Може, й він так на мене дивиться? Але мені все ж хотілося вірити, що Маркіян цінує мене як людину і допомагає не з принципу “допомогти кому завгодно, хто цього потребує”, а конкретно мені… А раптом він у мене закоханий?

Я поглянула на браслет, що був у мене на руці, і мені стало зовсім ніяково…

"Ти дуже важлива для мене, я хочу робити для тебе все, що можу, це моє власне бажання", — написав він у відповідь. 

“А можна одне нескромне питання?” — написала я і відчула, що червонію. Добре, що Маркіян зараз мене не бачив. 

"Можна", — відповів він одразу. 

“Я важлива для тебе як друг… чи це дещо інше?”

"Ти через це припиниш зі мною спілкуватись?" — відповів він питанням на питання. — "Ну, якщо я відповім на питання. І відповідь тобі не сподобається?"

“Обіцяю, що не припиню спілкування, якою б не була твоя відповідь!” — написала я і з завмиранням серця стала очікувати, що він напише далі. 

"Інше", — відповів він. 

“Тобто, я важлива для тебе, як дівчина? — уточнила я. — Ти це мав на увазі? Незважаючи на те, що я в стосунках з іншим хлопцем?”

"Так. Але ти обіцяла не припиняти спілкування через мою відповідь", — нагадав Маркіян. 

“Ну, я й не збиралася припиняти його… Просто тепер я ще більше почуваю провину перед тобою. Я ніби використовую тебе, знаючи, що подобаюсь тобі.”

"Нічого подібного. Це не так", — тут же заперечив Маркіян. — "Я сам хочу робити для тебе те, що роблю. Це моє власне бажання. І взагалі, це дрібниці. Нічого такого особливого."

“Тоді добре, — я поставила смайлик. — Якщо ти хочеш робити щось, не очікуючи нічого навзамін, це похвально. Якось я так написала, ніби я вчителька, а ти учень…  Постійне спілкування з молодшим братом дає свої плоди. Вибач, будь ласка, за такий тон. Насправді я хотіла написати, що дуже тобі вдячна за твою доброту і безкорисливість. Таких хороших людей, як ти, навколо дуже мало…”

"Я не з усіма такий вже хороший. Тільки з тобою, певно", — відповів Маркіян. 

“Але, що цікаво, мені про тебе розповідали стільки всякого… Що ти жорсткий, нелюдимий, мало не психопат… Тепер думаю, що ніколи не можна довіряти словам інших про людину, поки не познайомишся з цією людиною особисто…”