23. Маркіян. "Зелене світло" випускнику

Я памʼятав, що Даня ще тоді мене мало не впізнав. Я не знав, як він грає. Але навіть якщо не надто круто, з хорошими вчителями навички можна підтягнути. 

Єдине що мені не можна буде пересікатись з ним в офісі. З іншого боку, той корпус з кіберспортсменами взагалі був окремим, я там майже не бував. Тож все буде добре. 

А колись трохи пізніше я розкажу все Ніці. 

Чомусь мене лякала перспектива зізнання, сам не знаю, чому. Я взагалі був доволі інтровертним і не знав, як зміниться моє життя, якщо я зізнаюсь. 

Наступного дня я пішов до команди, зазирнув спочатку до першого складу, а потім пішов до підготовчого "легіону".

Тут молоді люди, в основному студенти, також цілими днями тренувались. Всі вони грали з дитинства і всі мріяли потрапити в основний склад. 

Мене зустрів їхній тренер, в минулому чемпіон з КС, мій однолітка, Артем Кузьменко. Ми з ним колись грали в одній команді. Давно то було… У мене тоді ще не було компанії… Ми були просто гравцями.

— Привіт, — я потис йому руку. — Ну що, як просувається вирощування нових талантів? 

 — Привіт, все як треба, — усміхнувся він. — Дехто вже може перейти і до основного складу, в цьому році багато талановитої молоді…

— Круто. А з якого віку зараз ти береш хлопців? Ми ж ніби працюємо зі студентами тільки? А що з випускниками? — поцікавився я. 

 — Ну, якщо бачимо перспективу, то можемо і одинадцятикласника взяти, — відповів Артем. — Головне, щоб був не ледачий і вмотивований. Бо молодь зараз буває різна… Деякі ніби мають талант, але коли треба багато працювати — здуваються…

— Загалом, я тобі пришлю одного хлопця. Але не церемонься з ним через те, що я його привів. Оціни справедливо. Ну і дай можливість себе проявити. Він якраз випускник. 

— Добре, я знаю, що аби кого ти не порекомендуєш, — Артем усміхнувся. — Дамо “зелене свіитло” випускнику…

Я подумав, що можливо, мені не варто спілкуватись з Данею на пряму. З іншого боку, якщо вже Ніка за листуванням не змогла зрозуміти, що Марк і Маркіян — одна людина, то хіба Даня зможе?... 

— Прекрасно. Тоді я скажу йому, щоб приходив. Дякую, друже…

***

Вже вдома я написав малому Ніки з мого "офіційного" номеру.

"Добрий вечір. Це Маркіян Кравченко. Я узгодив твої тренування в нашій підготовчій команді, можеш приходити вже завтра на десяту ранку. Там тебе трохи протестують і почнеш тренування." 

Я перечитав повідомлення. Ніби було нормальним і ніяк мене не компрометувало. Тому я його надіслав. 

Ну, дзвонити Дані я не міг, бо він міг би впізнати мій голос. Все ж, ми з Нікою і ним доволі часто зустрічались. Тому я і обрав варіант листування, власне, як і з самою Нікою. 

Я побачив, що Даня відразу прочитав повідомлення і почав щось писати. За хвилину від нього прилетіла відповідь:

“Добрий вечір, прийду обов’язково. Дуже вам дякую!”

"Супер. Тоді приходь, удачі", — написав я у відповідь. 

“Я буду дуже старатися, щоб виправдати вашу довіру!” — відповів Даня. 

"Сподіваюсь на це", — відповів я нейтрально. — "Тепер все залежить саме від тебе".

“Я дуже хочу серйозно займатися IT, — написав він. — Обіцяю, що не підведу вас!”

Я усміхнувся. Він чимось нагадував мене років пʼятнадцять тому. Тоді я теж був готовий робити все що завгодно, аби тільки грати в ігри і отримувати за це гроші, а не наганяй від батьків. Я прямо ностальгію відчув. 

Якщо він хоч трохи талановитий, мої специ цей талант з нього витягнуть. 

Я відкрив інший чат і написав:

"Ну, справу зроблено. Тепер все залежить від твого брата."