11. Ніка. Таємний знак

Мені пропозиція Маркіяна здалася дещо дивною, але бажання зробити інтерв’ю з людиною, в якої ще ніхто не брав інтерв’ю, було дуже сильним. Це ж мою публікацію можуть почати перепощувати великі ЗМІ, може, мені навіть запропонують нову роботу… Я стану відомою журналісткою… А те, що я йому розповім про себе, все одно ж залишиться між нами…

“Добре, згодна”. — написала я. 

"Ну, я готовий відповідати",  — відповів він. 

“Супер, тоді розкажіть, будь ласка, про ваше дитинство, — написала я. — Чи мріяли ви стати бізнесменом?”

"Я мріяв грати в ігри і при цьому не потребувати грошей, можна сказати так. Моя мрія майже здійснилась. Але все ж, зараз я практично не граю, а в основному займаюсь бізнес-частиною, на ігри немає часу", — написав Маркіян швидко. 

"А що ви любили в дитинстві? Хотіли стати журналісткою?" — додав окремим повідомленням.

“В ранньому дитинстві я мріяла стати балериною, — відповіла я.  — Але мене не взяли до балетної школи, я не підійшла за якимись там параметрами. Тоді я вирішила стати відомою тележурналісткою. З телебаченням, правда, не склалося… Але частково моя мрія здійснилась — я пишу для інтернет-видань, спілкуюся з цікавими людьми…”

"Цікаво. Ну, можете далі задавати питання, поки що мені подобається такий вид інтервʼю", — написав Маркіян і додав смайлик. Чого-чого, а веселого смайлика від пихатого мільярдера я не очікувала.

“А про що ви мрієте зараз? — написала я. — Ви досягли успіху, маєте достатньо грошей, але все ще хочеться чогось нового? Чи всього достатньо, і мрій уже немає?”

"Коли досягаєш успіху, життя стає якимось сірим. Може, хтось скаже, що я просто "зажерся", друзі інколи так кажуть, ну, жартома, але все ж в кожному жарті є доля правди. Я люблю виклики, а зараз викликів мало. Ну і ще одне… Я доволі самотній. Друзі друзями, робота роботою, успіх успіхом, але це не все, що потрібно людині в житті, я тільки нещодавно це зрозумів", — відповів він вже без смайликів.

“Ви самотній, бо не зустріли своє кохання?” — написала я. 

"Можливо", — відповів він коротко. — "А ви вже зустріли?"

“Ну,мені подобається один хлопець, — написала я. — Але ще не впевнена, що це саме кохання всього мого життя. Ми зовсім недавно познайомились.”

"Зрозуміло. Ну, можете задавати наступне питання", — відповів Маркіян знову без смайликів.

“З чим пов’язане те, що ви не даєте інтерв’ю і не показуєте своє обличчя?” — написала я і подумала, що він точно не захоче на це питання відповідати. Але Маркіян відповів.

"На те є декілька причин. Одна з них — безпека, чим менше публічності, тим безпечніше. Ще одна в тому, що мені просто не хочеться, щоб люди потім всюди дивились на мене, як на якийсь експонат. Хочу спокійно ходити містом." 

“А ви ходите так просто містом? — здивувалась я. — Чомусь думала, що мільярдери завжди на машині і з охороною…”

"Ходжу, можу собі це дозволити саме завдяки тому, що мене не знімали журналісти", — він знов додав смайлик. 

“Цікаво, тепер буду думати, дивлячись на перехожих на вулиці, що кимось із них можете виявитись ви”, — я теж поставила смайлик. 

Дивно, але Маркіян виявився зовсім не таким пихатим егоїстом, яким я його собі уявляла. Навпаки, це інтерв’ю викликало в мене симпатію до нього. Цікаво, чому він такий самотній? Може, у нього була психологічна травма, пов’язана з минулими стосунками? Наприклад, дівчина кинула чи ще щось таке…

"Так, таке цілком можливо", — погодився він. — "Ну, що ми колись пересічемось, чи пересікались раніше, і навіть не підозрювали, що це ми, якось так." 

“Треба придумати якийсь знак, — написала я.  — Щоб ми могли впізнати одне одного, якщо випадково зустрінемось….”