7. Ніка. Брат у біді

Поки ми їхали на електросамокаті, я відчувала приємне хвилювання від того, що Марк так близько від мене. Здається, я йому теж подобаюся? Інакше, він не запросив би мене до ресторану… Мені хотілося усміхатися, робити якісь дурниці, я почувалася такою щасливою, якою не була вже півроку, від дня загибелі батьків…

Але коли ми зайшли на терасу, я побачила, що Марк якось напружився і його очі стали бігати залою.

— Бляха, — сказав він неголосно і в якусь мить смикнув мене за вазон з якоюсь декоративною пальмою. — Вибач, непередбачувані обставини. Треба нам якось в іншу залу пройти… Ти не проти? 

 — А що сталося? — я оглянула терасу і побачила, що там сидить кілька людей за одним столиком, один чоловік за другим і симпатична дівчина за третім. Невже це його дівчина? І він не хоче, щоб вона нас побачила? Одразу відчула розчарування. Я думала, що Марк особливий, а він такий самий, як і мій колишній…

— Бачиш того чоловіка в костюмі? Ну такий, багатий на вигляд, — уточнив Марк. 

 — Ага, — кивнула я, нічого не розуміючи. І тут мене осяяв ще більш неприємний здогад — невже Марку подобаються чоловіки? Це було прикрим відкриттям…

— Він еее… Коротше, роботодавець мій колишній. Ми з ним не дуже добре ладнали і він мене звільнив. І я зробив йому дещо погане перед тим, як пішов з тієї роботи, — швидко затараторив Марк.

 Он воно що… Я аж видихнула. Це ж треба мені бути такою дурепою — запідозрити, що Марк гей…

 — Звичайно, давай підемо в інший зал, — сказала я. 

— Так, це буде правильним рішенням. Тим паче в другому залі є перегородки між столами, навіть якщо він пройде туди до вбиральні, то не побачить мене, — погодився Марк.

Ми пройшли до окремої кабінки і я подумала, що тут дійсно зручніше — на нас не витріщаються інші відвідувачі, ми можемо спокійно розмовляти про все на світі. 

 — Що будемо замовляти? — запитала я, коли до нас підійшла офіціантка. 

— Гункани з лососем обовʼязково. І прості суші сяке. Ти ж любиш суші в принципі? Бо це все рис з рибою, з лососем. Все, що я тут точно пробував і воно було смачне. 

 — Так, я люблю суші, — я усміхнулась. — Хай буде все, що ти обрав. 

Нам швидко принесли замовлення, все дійсно було дуже смачне. З Марком було цікаво розмовляти, чим ближче ми знайомилися, тим більше я була здивована, що йому подобаються ті ж самі книги, музика, фільми. що й мені. Ми ніби були “на одній хвилі”. 

Та приємну розмову перервав звук вхідного повідомлення. Я побачила на екрані ім’я Дані, тож одразу відкрила і прочитала його. 

"Ніко… Я тут з друзями гуляв по вулиці і… Нас копи гальманули. Мої друзі були з алкоголем. Але ж блін, це всього-лише слабоалкоголка! Копи хотіли хабар, а у нас не було… Нам дозволили написати родичам. Присилаю геолокацію. Не злись сильно, я правда не пʼяний." 

Я поглянула на Марка:

 — Брата з його приятелями затримала поліція. Ну вони ніби нічого не накоїли, але були з алкоголем, а вони неповнолітні. Що робити? Треба платити якийсь штраф? Чи просто можна приїхати і його забрати?

— Ну, треба поїхати і розібратись на місці, — припустив Марк. — Давай я викличу таксі. 

 — Я ніколи не потрапляла в таку ситуацію, — мені було шкода, що такий хороший день знову завершується неприємністю. — Якби не ти, то зовсім розгубилась би…

— Я потрапляв. Нічого страшного з твоїм братом не станеться, не переживай. Зараз заберемо його, — заспокійливо сказав Марк. — Копам просто хочеться бабок зрубати. 

 — А в мене ще й грошей при собі немає, лише картка…

— У мене є, не переживай, — він торкнувся моєї долоні. — Все буде добре, обіцяю…