6. Маркіян. Нові враження

Я якраз закінчував нудну зустріч, коли вона мені написала. Мою команду знову намагались купити іноземці. Але я нікому її не збирався продавати, ні за які гроші. Це все дратувало, але і відмовитись від зустрічі я теж не міг.

Але Ніка буквально врятувала мене, коли написала. Я хотів швидше її побачити, тож зустріч одразу звернув, сказавши, що зʼявились невідкладні справи. Треба було переодягнутися в щось простіше. Але я все одно не міг носити якийсь поганий неякісний одяг. Та обрав таке, що цілком можна видати просто за "пальонку". 

Тим часом моя помічниця вже організовувала евакуатор, який заїхав за мною прямо до будинку. 

З водієм ми домовились, я пояснив йому мою легенду. Чоловік здивувався, але за щедру доплату не став ніяк коментувати мої закидони.  І ми поїхали рятувати Ніку…

***

Я дійсно не подумав про те, що "Фудживара" — це елітний заклад. Там вся зарплатня доставщика на два рази максимум… 

Бляха, вона майже вгадала! Точніше, вгадала з мільярдером… Хай і пальцем в небо.

Треба менше палитись. 

— Теж правда! — я засміявся і пригадав, як один депутат повів мене їсти в бюджетну "Євразію", показавши два доволі смачні варіанти суші. — Ну, тоді можна в "Євразію". Там смачно і не дуже дорого. Гункани класні, і сяке. 

 — Підходить, — кивнула Ніка.

Вона була такою красивою… Я не міг надивитись. Хоча, певно, ще більше мене підкупало те, як вона дивилась на мене. На мене-доставщика, а не мільярдера. 

— Тоді хай евакуатор нас підвезе до центру, а там поїде на СТО, — сказав я. — В центрі можна буде ще проїхатись на "Зелектрі", ну на електросамокатах. Сто років на них не їздив. Але на них буде найшвидше дістатись до "Євразії". Вмієш їздити? Якщо ні, можемо поїхати на одному. Я непогано керую тією штукою. 

У мене вдома теж була "Зелектра", їздити на ній по території двору було дуже зручно. Тому я доволі добре вправлявся. 

 — Ні разу не пробувала, давай на одному, — сказала Ніка. 

Вона виглядала задоволеною. А я не міг на неї надивитися. Що ж це таке. Ну навряд же я закохався з першого погляду? Мені просто лестить, що я сподобався їй просто як людина, певно, вся справа в цьому.

Коли евакуатор нас висадив біля парку, я дістав мобільний і по додатку зелектри знайшов, де стоїть найближчий самокат. Він був буквально в ста метрах від нас.

Ми пройшлись до нього і тоді я відсканував кюар, після чого самокат запрацював.

— Ставай біля керма, тримайся трохи ближче до середини керма, біля ручок, а я стану позаду і триматимусь за ручки. Я не дам тобі впасти, обіцяю, — я зазирнув Ніці в очі.

 — Добре, — вона трохи знічено усміхнулася і стала на самокат. 

Я став позаду і ми були дуже близько, коли я взявся за ручки керма. Я відчув аромат її парфумів і серце одразу забилось частіше. Ми зараз майже обіймались, настільки близько були. 

Щоб менше думати про це, я натис на газ на кермі і ми поїхали. Спочатку я не додавав швидкості, хотів, щоб Ніці не було страшно.

— Ну як тобі? Комфортно? — перепитав, поглянувши на неї. 

 — Так, відразу дитинство згадалося, — сказала вона. — Дуже прикольно! 

— Клас, давай тоді трохи прискоримось. Бо ця штука далеко не дитяча. Вона може їхати зі швидкістю майже тридцять кілометрів на годину, — зауважив я і витис трохи більше газу. 

Ніка засміялася:

 — Круто! Мені подобається!

Мені теж подобалось дивитись на неї, таку усміхнену і веселу. Щось було в ній таке особливе, що заворожувало мене. 

Коли ми вже зупинились біля "Євразії", я був в передчутті класного дня і вечора. Ми з Нікою пройшли на терасу, от тільки щойно ми туди зайшли, я не повірив своїм очам: тут сидів саме той довбаний депутат, який показав мені цей заклад!....