5. Ніка. Добрий чарівник

Наступний день був суботою, тож Даню я не будила, вирішила, хай спить собі на здоров’я. Але мені треба було поїхати  до Броварів. щоб зустрітися з одним бізнесменом і написати про його кав’ярню. Раз із Маркіяном нічого не вийшло, доведеться шукати запасні варіанти. 

Я нашвидкуруч поснідала і вийшла з квартири. Та, вочевидь, моя “чорна смуга” закінчуватися не планувала, бо як тільки я виїхала за межі Києва, моя автівка пару разів “чхнула”, а потім  шум двигуна припинився. Я з’їхала на узбіччя і що тільки не робила, вона не бажала заводитись. Треба було дістатися до найближчого автосервісу, інтерв’ю знову “накрилося”, настрій зіпсувався, а ще почався дощ. І машини проїздили повз, ніхто навіть не зупинився, щоб запитати, чи потрібна мені допомога…

Коли я шукала в інтернеті, як замовити евакуатор, мій телефон сповістив про нове повідомлення, я відкрила його і побачила, що мені написав Марк, той доставник піци, з яким ми вчора познайомились. 

"Привіт, як справи? Що робиш сьогодні?"

“Зараз стою на півдорозі між Києвом і Броварами, у мене зламалась автівка, — я поставила сумний смайлик. — А ще дощ лупить, і ніхто не хоче мене відбуксирувати до автомайстерні…”

"Ого. Пришли мені свої координати. У мене є один знайомий, якраз водій евакуатора. Зараз спробую все влаштувати. Плюс у мене якраз вільний день, теж приїду."

“Ти прямо мій добрий чарівник, — написала я. — Дуже дякую!”

Хотіла додати, що йому самому необов’язково приїздити, певно, в нього були якісь свої плани на день, але я зрозуміла, що хочу його побачити. Тому й не стала більше нічого додавати. лише відправила йому свою геолокацію.  

Він прислав у відповідь гіфку з чарівником з чарівною паличкою, який летить на допомогу, і вийшов з мережі.

Я написала бізнесмену, з яким мала зустрітися, що сьогодні не зможу взяти в нього інтерв’ю і перенесла зустріч на інший день. 

І дощ раптом, як за помахом чарівної палички, припинився і з-за хмар виглянуло сонечко. Тепер уже життя мені здавалося цілком приємним, особливо, коли я побачила евакуатор, що виїхав з-за повороту і наближався до мене. Неподалік від моєї магини він зупинився і з кабіни вийшов Марк. Я теж вийшла з автівки і помахала йому рукою.

— Привіт, — він підійшов до мене і чмокнув мене в щоку. Знов був вдягнений в ці пальоні бренди. Але виглядало на ньому все, ніби воно прямо справжнє. Він по ходу любив фірму "Армані", хай і підробну, бо сьогодні був в чорному спортивному костюмі "Армані" і білій футболці того ж бренду. — Зараз твою машину заберуть на СТО. Там у мене теж є знайомі. 

 — Я не знаю, що робила б, якби не ти! — вигукнула я. — Це мій найбільший жах, що мащина заглухне серед дороги і ні туди, ні сюди! 

— Добре працювати доставщиком, всіх знаю, — він усміхнувся. — А машину твою перевірять і все буде добре, вона більше не заглухне.

 — Ще раз дякую, — сказала я. — ти дуже хороший, отак зірвався, залишив свої справи і приїхав. Мені аж незручно через те, що я тебе відволікла. Ти сьогодні працюєш чи вихідний? 

— Вихідний, — він усміхнувся. — А у тебе ще є справи на сьогодні?

 — Та вже немає, те інтерв’ю я перенесла на понеділок… Так що сьогодні цілковито вільна, — лукаво усміхнулась я. 

— Тоді проїдемось до Києва на евакуаторі і можемо сходити кудись, — запропонував він. — Куди б ти хотіла? Пообідати? 

 — Можна, — я кивнула.  Відчула якесь приємне тепло в грудях, від його погляду і усмішки. Невже я закохалася? Та ні, я ж його лише другий день як знаю. І все одно це було не просто знайомство, а щось більше. — А куди підемо?

— Ну… — він замислився. — Ти яку їжу любиш?

 — Різну, — я теж замислилась. Не казати ж йому, що не надто розбираюся у різних кухнях світу. — На твій смак, — знайшлася зрештою з відповіддю. 

— Можна суші зʼїсти, піти в "Фудживару", — він знову усміхнувся.

— Ти що, мільярдер? — я усміхнулася. — Це надто дорого, є бюджетніші заклади, де можна з’їсти суші…

Подумала, що Марк, певно, хотів справити на мене гарне враження, але не хотілося, щоб він витратив на один похід у ресторан половину своєї місячної зарплатні…