2. Маркіян. Наслідки програного парі

— Це тупо, — я насупився, дивлячись на те, як Саня поправляє на мені худі доставника піци.

 — Програв парі — маєш виконувати умови, —  повчальним тоном сказав Саня. — Подумаєш, проблема, рознести замовлення, провітришся трохи…

— Тобі личить уніформа, — реготнув Вася. 

— Якщо про це хтось дізнається, мене засміють, — я закотив очі.

— Ти ж в такій таємниці тримаєш свою зовнішність, що тебе ніколи ніхто не впізнає, яка різниця? — махнув рукою Саня.

— Ви хочете, щоб я їхав на тому… мопеді, — додав я гидливо. — Не ясно, хто на ньому їздив до мене, це просто капець! Воно брудне, сто відсотків! 

 — Нічого подібного, у мене скрізь порядок, — Саня, здається образився за свій бізнес. — Перестань придумувати відмазки, сідай і їдь, ось список адрес!

— Я вам ще це пригадаю, коли виграю наступної пʼятниці… — пробурмотів я.

Дістав з кишені серветки і почав терти клятий мопед. Серветок було недостатньо, щоб витерти його весь.

Але я не любив мікроби. Друзі це знали і спецом мене отак відправили, я ж ще ніколи до сьогодні не програвав! 

У мене навіть була підозра, що мені підлили щось в напій, щоб я був не такий сконцентрований. 

Бідний хлопець-доставник виглядав знервованим, а я взагалі забув, що він теж тут. Він заїхав до мого двору на цьому придурастому мопеді з усіма тими піцами в спеціальній термосумці. 

— А мені що робити? — запитав він. — Я отримаю зарплатню за ці години?

 — Отримаєш ще й премію, — засміявся Саня. — Тобі пощастило! 

— Дякую, — хлопець полегшено кивнув.

А я сів на довбаний мопед, коли закінчились вологі серветки.

— Постарайся, щоб клієнти не жалілись! — давав настанови Саня. Але він мене дістав, я нічого не відповів і лишив їх у дворі, а сам поїхав геть…

***

Перші доставки, на диво, я доставив доволі швидко і просто. Дійсно, ця робота була зовсім не складною. Але на передостанньому замовленні хлопець, який приймав піци, надто уважно дивився на мене. Я вже злякався, що він мене таки впізнав. Мене можна було побачити на змаганнях моєї команди, я часто їздив з ними. Але це були профільні штуки, простому люду не було діла до цієї сторони мого життя. 

Їх більше цікавила моя айтішна корпорація. 

Я натягнув кепку майже на очі, коли той придурок вирячався.

— Ви здаєтесь мені якимось знайомим, — сказав він врешті-решт.

— Не знаю, беріть піцу, до побачення, — пробурмотів я у відповідь.

— А гроші вам не треба?

— А, точно, гроші, — я простягнув руку. — Давай гроші…

Це був майже провал. Ну, але врешті-решт не провал. 

Коли я вже приїхав на останнє замовлення, мені взагалі спочатку не відкривали двері. Я вже дістав мобільний і почав Саню, що робити, коли мені все ж відчинили. 

— Ваша піца, — сказав я, так і не піднімаючи погляду, дописуючи повідомлення.

"...що робити? А, все, вона відчинила, відбій", — і заблокував екран, ховаючи телефон. 

Дівчина була дуже красивою блондинкою, але виглядала якоюсь схвильованою, вона поглянула на мене так, ніби за нею хтось гнався чи їй загрожувала ще якась небезпека. 

— На кухні прорвало трубу, я скоро затоплю сусідів! Може, ви знаєте, як перекрити воду? 

До цього мене доля взагалі не готувала. З моєю гидливістю до мікробів… Я мав би відразу відмовитись. Але вона була такою милою, що я просто не зміг.

— Зараз розберемось, — я таки поставив піцу на пуфік в передпокої. Швидко роззувся. — То де кухня? 

 — Ось тут, — вона провела мене до дверей, з-під яких уже трохи натекло води. — Чорт, сусіди, вже мабуть ідуть мене вбивати!  Я викличу сантехніка, але спершу треба перекрити воду, а я не знаю, як це зробити… Завжди тато всім займався…

— Ого, води тут дофіга, — прокоментував я вголос. — А де у вас крани для перекриття? Вони навряд на кухні… Давайте пошукаємо по квартирі? Вона невелика, ніби… Чи ви може їх бачили? Такі труби, а на них маленькі вентилі. 

 — Може, у ванній, — замислено сказала дівчина.  — Щось таке я бачила…

— Тоді ходімо туди, — я кивнув.

Вона теж кивнула і швидко пішла передпокоєм до інших дверей. Коли відчинила їх, я побачив корзину для білизни, а на ній чорний мереживний комплект білизни: і ліф, і трусики. Мій погляд прямо прикипів до цієї картини. Зазвичай подібне навряд викликало б в мені збудження, все ж, воно було на корзині для білизни, але коли я уявив, як ця білизна сиділа саме на цій на білявці…

— Ой, вибачте, я не чекала гостей, — вона схопила рушник і кинула на корзину, прикриваючи білизну…