28 глава

*Хлоя 
І що мені одягнути ,якщо я навіть не знаю куди йду ?Ну Остін ...Не хлопець ,а суцільна загадка .Хоч би натякнув мені.Ще раз роздивляюсь весь цей одяг ,який дістала з шафи. 
—Хло ,це всього лише побачення .Одягни ось ніжно-рожеву плісеровану спідницю ,білу блузу оверсайз і кросіки такого ж кольору. Вроді й буденно ,але всеодно дуже красиво і будь-куди підійде .—Задумуюсь над пропозицією сестри .
—Ти просто чудо !—Радісно вигукую ,а тоді цілую Софі в щоку .Ну хоч на одну проблему стало менше.Швидко випроваждую малу дивитись мультики ,а сама тим часом перевдягаюсь в лук ,який склала мені вона .Тоді починаю робити макіяж .Наношу легкий ВВ-крем ,підводжу вії тушшю і наношу фіксатор на брови. Також знаходжу в косметичці ніжний нюдовий блиск і наношу його на губи. Ідеально. Зверху волосся збираю в два пучки ,а знизу накручую легкі локони .Завершую все нанесенням на зап'ястя улюблених квіткових парфумів .
—Хлоє ...—Сестра зазирає з-за дверей .—Остін вже тут .
—Гаразд ,вже біжу .—Швидко беру свою сумочку і виходжу з кімнати. 
—Ти дуже красива.—Наостанок додає  Софі .
—Дякую .—Вдячно киваю і виходжу з будинку. 
—Привіт .—Остін виходить з машини з букетом ніжно-рожевих піонів і вручає їх мені .
—Дякую .—Квіти такі красиві і так приємно пахли ,що я не втрималась і занурила в них свою голову .Неначе я в Голландії побувала .На лиці вже сяє усмішка .Тоді я переводжу погляд на хлопця. Сьогодні він в чорних джинсах і білій футболці. Зверху на ньому джинсовка ,а на голові зав'язана бандана .Йому дуже личить ,а ще я з полегшенням видихаю ,бо здається вдягнулась якраз для нашого побачення .—Не знаю що ти планував ,але пропоную прогулятись. Погода така класна .
—Я згоден .—З усмішкою каже той і бере мене за руку . —Машину залишу в вас ,а потім заберу .Йти не далеко.
—Тоді ходімо.—Весело кажу .Ми крокуємо по парку .Остін не зводить з мене погляду і часто каже на вухо компліменти ,після них я ж розпливаюсь в солодкавій усмішці .Мені так добре з ним ,що я навіть забуваю про всіх і все .
—Ми прийшли. —Великий багатоповерховий будинок. Як я зрозуміла ,то на першому поверсі знаходиться кафе ,а далі не знаю .Ми заходимо всередину ,а тоді сідаємо в ліфт .
—Куди ми піднімаємось ?—З цікавістю запитую .
—Ну ще секунду потерпи.—Дзеньк і двері ліфта відкриваються. Ми виходимо з нього ,а тоді Остін закриває мені очі своїми долонями. —Іди прямо. —Каже мені той на вухо .Потім я чую як відчиняються двері і ми ще кудись заходимо .Тоді Паркер опускає руки і переді мною відкривається прекрасний краєвид .Ми на даху будинку .Перед нами стоїть великий мольберт ,безліч пензлів ,фарб і різних речей для малювання .А ще поруч є невеличке кафе ,під прозорими панорамними вікнами. Яка ж краса .Я просто в шоці .
—Як тобі ?—Остін підходить ззаду і притягує до себе за талію .
—Тут чудово. 
—Знав ,що такій талановитій художниці як ти —сподобається.З таким видом натхнення навіть не треба чекати ,бо воно просто навколо нас .Ти ж не проти сьогодні разом помалювати ,обіцяю бути слухняним учнем .
—Звісно що не проти .Буду дуже рада .—Далі ми приступаємо до роботи. Вирішуємо ,що будемо малювати все ,до прийде нам в голову .Повний політ фантазій ,без жодних рамок і обмежень .Остін слухняно слухає мене ,але частіше просто спостерігає за тим ,як я виводжу лінії на полотні .Тоді він починає доповнювати нашу картину ,вносячи в неї ще більше яскравих фарб .За декілька годин ми ж цікавістю спостерігаємо за полотном ,яке неначе ожило. На ньому зображено красивий захід сонця ,а ще дівчину в ніжній рожевій сукні і хлопця в штанах в клітинку і білій сорочці .Вони разом кружляють в танці .Вгорі картини намальована троянда під скляним ковпаком ,а біля неї закоханий принц .Внизу картини замість звичної трави чи дороги в нас лежить рожевий сніг .Звичайна людина б не зрозуміла що несе собою ця картина ,але для нас вона була особливою .Неначе частинка нашого життя. 
—Як на мене , вийшло прекрасно .—Озвучує мої думки Остін .
—Погоджуюсь. —Як тільки я кажу це ,то з неба починає падати дощ .Ми так були засліплені своїм творінням ,що навіть не помітили як швидко небо наповнилось темними гримучими відтінками. Паркер швидко бере картину ,мене за руку і ми тікаємо з даху .Спускаємось ліфтом на перший поверх і визираємо з будинку. Лиє як із відра. Ще й машину попросила його залишити ,от дурна голова .Треба було спершу прогноз погоди на вечір подивитись ,а то сонечко виявилось оманливим. 
—Ходімо в кав'ярню .Вип'ємо по чашечці кави .Може дощ припинеться ?—Схвально киваю і крокую за хлопцем. Ми сідаємо за один з вільних столиків і робимо замовлення .Мій вибір зупиняється на шоколадному тістечку і холодному латте ,а Остін бере собі чорну каву і мафіни з вишнею .Поки офіціант зникає на кухні ми дивимось в вікно. 
—Я щойно подивився прогноз і дощ ще має падати як мінімум дві години. —Я з сумом зітхаю .—Але моя квартира ,в якій ремонт завершився декілька днів тому, знаходиться через декілька будинків звідси .Якщо хочеш ,то йдемо туди ,а коли дощ вщухне ,то я проведу тебе додому. 
—Гаразд ...а як же картина ?Вона може намокнути і зіпсуватись .Шкода  її. —Ми стільки над нею працювали і б мені не хотілось так просто втратити її .
До нас якраз повертається офіціант з нашим замовленням. 
—Дякую .—Ввічливо кажу і відпиваю трохи вмісту своєї чашки. 
—Перепрошую ,а ви б могли виконати одне моє невеличке прохання ?—Остін загадково дивиться на офіціанта. І що він вже задумав?
—Залежно яке .—Спантеличено відповідає хлопець .
—Нам просто потрібно упакувати картину ,щоб вона не намокла на дощі .Якась плівка ,картон чи ще щось розумієте ?Буду вам дуже вдячний. 
—Думаю ,що я щось придумаю. Давайте сюди вашу картину. —Хлопець забирає наш шедевр і знову кудись йде.Ми ж ласуємо своїми десертами і кавою. Дощ все ще стікає по склу кав'ярні швидкою цівкою .Роблю останній ковток свого латте і переводжу погляд на офіціанта ,який повертається з красиво упакованою нашою картиною .
—Можете не переживати. Вона не намокне .—З усмішкою промовляє той. 
—Дякую.—Щиро йому кажу .Тоді Паркер оплачує рахунок і ще додає хороші чайові нашому офіціанту в знак вдячності за допомогу .
—Ну що ,Хлоріс ,згадаємо дитинство ?Побігаємо по калюжах ?—Я лише сміюсь .
—Вперед .—З азартом промовляю і ми вибігаємо на вулицю.Остін в одній руці тримає картину , в іншій зжимає мою крихітну долоню .Дощ виявляється не таким страшним і сильним ,як здавався з середини будинку. Я усміхнено піднімаю очі догори. На небі веселка ,а дощик все ще падає .Яка краса .Моє волосся моментально стає мокрим ,як і легка сорочка та спідниця .Але я відчуваю себе тою маленькою Хлоєю ,яка в дитинстві любила бігати під дощем і дурачитись. Ми з Остіном чуємо ,що під одним з накриттів стоїть молодий хлопець ,який грає на гітарі і виспівує якусь приємну мелодію .Паркер одразу починає кружляти мене в танці .Це так весело .Я міцно обіймаю свого мокрющого,але не менш щасливого Остіна .
—Роки пройшли ,а ми не змінились .—Каже на вухо мені той. Я розпливаюсь в солодкій усмішці ,а тоді ми продовжуємо бігти в напрямку його квартири.
Лише коли заходимо в ліфт з полегшенням видихаємо .За хвилину я опиняюсь в шикарній сучасній квартирі з великими панорамними вікнами .Раніше ,я ніколи не була на квартирі в Остіна .Виявляється тут дуже красиво. Кімната в сіро-білих відтінках .На стінах багато картин і одна з них —подарована мною Остіну на його День народження . Приємно ,що він її тут повісив . Значить сподобалась .Я так замилувалась краєвидом з вікна ,що навіть не одразу помітила велике дзеркало ,але коли подивилась в нього ,то ледве очі з орбіт не повилазили .З мого волосся цівкою текла вода ,одяг повністю промок і просвічувався ,а макіяж неначе тим дощем і змило. Господи ,як це ще Остін не перелякався і не втік від мене ?Я б сама від такого страхопудлика побігла куди тільки очі бачуть .Обертаюсь і дивлюсь на хлопця .Він теж промок до нитки ,але його красу не зіпсує жоден не то що дощ , навіть цунамі ,ураган чи інше стихійне лихо .Паркер неначе прочитує мої думки і тоді нахилившись до мене ближче ,тихо шепоче на вухо :
—Ти прекрасна в будь-якому вигляді .—А тоді він накриває мої губи ніжним поцілунком .Ммм...Їдкий аромат парфумів і ці небесні сині оченята зводять мене з розуму .Я вже стаю залежною від нього ,але ніяк не можу відмовитись від цієї залежності ...По тілу неначе проходить розряд струму. В низу живота я відчуваю приємні поколювання і розумію ,що я хочу набагато більшого .Застрибую на руки хлопцю ,а його вуста розпливаються в радісній усмішці .Тоді я сама ще сильніше й напористіше цілую його.З вуст хлопця виривається короткий стогін .
—Все ,зефірко ,я більше не можу ...—Поцілунки хлопця переміщуються на мою шию .Кожен доторк —це нова порція блаженства. Я просто тану в його руках .Руки Остіна повільно переміщуються з моєї спини на талію,а потім ще нижче .Тоді він швидко відносить мене до себе в спальню ,навіть не розриваючи наш поцілунок. Я лише мигцем встигаю подивитись на красивий вид з вікна .Нехай ці зорі будуть свідком нашого кохання .
—Я кохаю тебе .—Ніжно шепоче мені на вухо хлопець .По моєму тілу ж проходить ціле стадо мурашок . Слова, які так довго чекає кожна  .Як же прекрасно відчувати себе коханою дівчиною .
—А я кохаю тебе .—З усмішкою промовляю .—Тільки я повинна тобі в дечому зізнатись ...—Мої щоки вмить заливаються рум'янцем .
—Якщо ти про те ,що в тебе ще не було першого разу ,то я й так здогадався .—Я великими очима дивлюсь на хлопця .—Проте ,це немає ніякого значення для мене. Обіцяю бути ніжним і що ти ніколи не пошкодуєш про це ,але якщо ти не впевнена ,то ...—Не даю йому договорити і накриваю ще одним солодким поцілунком .Руки хлопця швидко пробираються під мою промоклу сорочку. 
—Я зроблю тебе найщасливішою дівчиною на цій планеті. —Шепоче мені на вухо .—Моя зефіркааа...