17 глава

*Хлоя 
Я сиджу в машині і очікую на Остіна. І де ж його так довго носить ?Зазвичай це дівчата можуть цілий день проходити за покупками і так і нічого не купити ,але ж Паркер хлопець. Нервово барабаню пальцями по сумочці. Очікування мене вбиває .Дивлюсь на годинник і розумію ,що ми такими темпами й на другу пару запізнимось .
—Ну нарешті .—Втомлено вигукую я ,коли двері машини нарешті відчиняються і я бачу Остіна з багатьма різнокольоровими Пакетами. Він що вирішив весь ТЦ скупити .—Паркер ,ти геть зглузду з'їхав ?—Бачу що в пакетах знаходиться цілих 5 суконь .Цей хлопець остаточно втратив розум ?Той щось усміхається до себе і йому геть байдуже на моє роздратування. 
—Остіне ,ти мене чуєш ?—Махаю рукою в нього перед очима .—Навіщо ти стільки накупив ?Мені ж потрібна була лише одна річ ,в якій я піду в універ ,а не оновити весь гардероб .
—Хлоріс ,не вередуй .Я просто не знав ,що саме тобі сподобається і взяв декілька суконь. 
—Але не потрібно було. —Сумно кажу .—Я не хотіла ,щоб ти тратився .—Остін усміхається .
—Ти зараз жартуєш ?Думаєш я сильно збіднів ?Мені нічого не шкода для тебе. —Мої щоки наповнюються рум'янцем і я починаю розглядати сукні. Всі вони дуже красиві ,але найбільше мені подобається приталена чорна сукня з пишними рукавами. Вона підійде мені в універ ,бо інші більш розкішні , я б сказала .
—Можеш ,цей ...—Заминаюсь я .—Вийти. —Зараз я сиджу на задньому сидінні і хлопець дивно вигнувши брову обертається до мене. 
—Навіщо ?—Невже він справді не розуміє ?
—Я хочу перевдягнутись. —Ну от. Я знову відчуваю жар на обличчі .
—Хло ...—Той вдивляється мені прямо в очі ,від чого по моєму тілі проходять мурашки. Так і хочеться кудись втекти ,але я збираю всю свою хоробрість в кулак .—Вчора ...та кароче,зефірко ,я й так усе там вже бачив .Тому перевдягася і не дивись ти на мене так .—Дивиться в вікно .Я згадую вчорашній день і моя усмішка зникає з обличчя .Остін і справді знайшов мене майже голою та ще й цілою в синцях .Мені стає страшенно соромно перед ним .
—Пробач мене ,за вчорашнє .—Я доторкаюсь до плеча хлопця .Той нарешті відволікається від вікна і накриває мою руку своєю зверху ,від чого всередині мене з'являється якесь приємне тепло. За цей короткий час я зрозуміла ,що поруч з Остіном я відчуваю себе в цілковий безпеці .Він буває імпульсивний і інколи дратує мене ,але він ніколи не нашкодить мені і не дасть зробити це комусь іншому .Я це справді дуже в ньому ціную. Якби він вчора не знайшов мене ,то не знаю що б могло статись. Я ж навіть померти могла ,а він врятував мене .
—Не смій вибачатись .—Тихіше говорить і торкається рукою мого підборіддя. —Ти ні в чому не винна ,зрозуміла ?—Проникливо дивиться мені в очі .
—Так ,але ти знайшов мене в такому стані ,не кинув в біді ,допоміг ...Я справді тобі дуже вдячна .—Сама того не очікуючи від себе я нахиляюсь ближче до Остіна і міцно його обіймаю за спину. В дзеркалі бачу відображення хлопця .Той ніжно окутує мої руки своїми і ложить на них свою голову .Золотисте волосся Паркера ,яке виблискує на сонці ,лоскоче мою шкіру. Остін заплющує очі .Його обличчя виглядає досить серйозним ,я б навіть сказала наляканим.Ще ближче наближаюсь до нього і притулююсь до міцних плечей .Хлопець дуже ніжно доторкається своїми губами ,до моїх рук .Здається ,мені стає так важко керувати себе. Здавалося ,б зовсім безневинний жест ,але від нього все моє тіло дрижить ,а серце просто виривається з грудей .Остін підводить голову і ближче нахиляється до мого вуха:
—Не лякай мене більше так ,зефірко. —Ніжно промовляє .
—Не буду. —Тихо кажу і ложу голову йому на плече .Здається минає ціла вічність ,але це лічені секунди .Ми відчуваємо себе трохи незручно і відстороняємось один від одного .
—Гаразд ,я таки вийду . Потрібно ... провітритись. —Виходить з машини. Я швидко перевдягаюсь і теж приєднуюсь до хлопця .
—Як тобі ?—Кручусь навколо нього. 
—Тобі личить. —З усмішкою каже .
—Дякую .
—Ходімо вже ,а то запізнимось .—Повертаємось в машину .Цього разу сідаю на переднє сидіння біля хлопця .Він включає якусь легку музику і ми рушаємо в бік універу .
—Хло ,а можна дещо запитати .
—Так ,звісно .
—А який тобі колір більше подобається :червоний чи білий ?—Вигинаю брову від здивування.На лиці Паркера сяє якась загадкова усмішка .Щось тут нечисто .
—Колір чого ?—Той ще більше починає сміятись. 
—Просто колір. —Крізь сміх каже .
—Білий .—Недовірливо кажу .—А навіщо тобі знати ?
—Та просто. Цікаво стало .—Відводить погляд і зосереджується на дорозі .
—Щось мені підказує ,що не просто. Але в мене немає зараз бажання з тобою сваритись .—Закочуючи очі кажу .
—І це правильно .—Відповідає той .Далі їдемо мовчки .Друга пара в нас різна ,тому я швидко прощаюсь з Остіном і йду в потрібну мені аудиторію .Заходжу разом з дзвінком .Там на мене чекає Айла ,яку розпирає цікавість ,чого ж я втекла з вечірки ,не відповідала на дзвінки і не прийшла на першу пару. Від допиту мене рятує викладач ,який починає опитування і ми з подругою повторюємо матеріал. Пара пролітає непомітно .Я навіть встигла отримати хорошу оцінку ,попри те ,що останнім часом не дуже то й переймаюсь через навчання .Всі студенти покидають аудиторію і ми з Айлою теж зараз прямуємо до автоматом з кавою. 
—Я ще сьогодні нічого не їла .Така голодна .—З захватом каже та .—Добре ,що хоч круасани зранку купила .—Дістає солодощі з свого рюкзака .—Будеш ?
—Ні ,дякую .Я тільки каву .—Забираю свій стаканчик з запашною кавою з карамеллю .
—Ну що там в тебе ?Ти вчора так швидко зникла. Я дзвонила до тебе ,навіть почала хвилюватись .—Турботливо каже та .
—Це дуже довга історія .—В горлі з'являється неприємний комок .—Давай вийдемо на вулицю.
—Гаразд .—Виходимо з університету і сідаємо за вільну лавочку .
—Хло ,ти мене лякаєш .Все добре ?—Я все збираюсь з думками. Тоді подруга помічає синець на моїй руці .Блін .Здається я не всі замазала .—Хлоя ,хто це зробив ?Це Паркер ?Він вчора теж зник ...Він нашкодив тобі ?!—Та перелякана вже не на жарт .
—Тихо ,не шуми.—Заспокоюю її .—Це не Остін .Він навпаки вчора мене врятував .
—Від кого ?—Та підсувається ближче ,щоб ніхто не почув нашої розмови. 
—Від Девіда .
—Що ?—Та від шоку прикриває рота рукою .—Хло ,він ...
—Ні ,нічого не було .Паркер якраз вчасно з'явився .Остін врятував мене .Тому ми вчора й зникли так безслідно...—Близько 15 хвилин я розказую подрузі про все ,що сталось вчора. І про план Девіда вивезти мене в Китай і про бійку хлопців ...
—О Господи ,Хло .—Айла підсувається до мене ближче і міцно обіймає .—Як добре ,що все обійшлось .—Я притуляюсь до дівчини. —Девід ...Я просто в шоці .Як він міг стати таким монстром ?
—Не знаю .Виявляється я ніколи не помічала очевидного. Він був закоханий в мене ,але його почуття явно якісь ненормальні. Надіюсь ,що більше ніколи його не побачу .
—Ага .Нехай цей маньяк тільки попробує до тебе наблизитись .Я йому зроблю харакірі ,а якщо мене не буде поруч ,то це зробить Паркер. Думаю ,що якщо він його біля тебе хоч в радіусі кілометра побачить ,то вже не залишить живим .
—Так .Він вчора його й так добре покалічив .Я ще не бачила його таким злим.
—А що тебе дивує ?Який божевільний вирішив викрасти і нашкодити його нареченій .На його місці б так кожен вчинив. —Тільки Айла не знає одного ,дуже важливого факту ...Це лише гра ,а ніяке не кохання .—Пощастило тобі з нареченим .
—Дуже...—Здається це слово прозвучало занадто багатозначно. Навіть для мене .—Та я безмежно  вдячна йому ,що врятував. Якби не він...
—Тс...Навіть не думай .Тепер в вас все буде добре .Хло ,думай про хороше. Ти сильна дівчина і подолаєш всі перешкоди .—Дзвенить дзвінок і ми відправляємось на останню пару ...