16 глава

Обережно !Глава може розтривожити надто чуттєвого читача!
*Остін 
Деякий час я розмовляв з Лукою про майбутній виступ,але потім друг пішов до іменинниці і я знову залишився сам .Де поділась Хлоя ?Здається я ще недавно бачив її біля бару .Підходжу до хлопця ,який наливає напої і запитую про дівчину .
—Так ,вона нещодавно була тут .В той момент був наплив клієнтів і я випустив її з свого поля зору ,та мені здається ,що вона пішла з якимось хлопцем в бік виходу .Але я не впевнений .
—Гаразд .Дякую, бро .—Прямую на вулицю і щось мені підказує ,що зникнення Хлоріс зовсім не до добра .Роззираюсь навколо ,та нікого немає .Раптом я чую знайомий крик .Серце втікає в п'ятки .Це ж голос Робертс і я біжу на нього.Одразу розумію ,що вона в машині Девіда .Через вікно я бачу страшну і не зовсім приємну картину .Я вб'ю цього придурка !Зараз мені як не як пригодяться вміння в боксі .Вдаряю ногою в двері і ті гнуться. Вдаряю ще раз і вони таки відкриваються .Беру цього м*дака за сорочку і відтягую від дівчини ,яка зараз знаходиться в жахливому стані .В неї заплакані очі ,на руці синяк і вона в одній лише білизні .Цей придурок хотів їй нашкодити і зараз він в мене за це поплатиться .Сильно вдаряю Девіда в лице .Той похитується ,але не падає .На його лиці з'являється єхидна усмішка .Зараз я зітру її з його паскудного обличчя .
—Придурку ,тебе не вчили не лізти до дівчат ,які тебе не хочуть ?!—З усієї сили вдаряю його в живіт. Той наносить мені удар в щоку ,та мені не дуже боляче .Зараз мною керує лише жага помсти до цього козла ,через те ,що він захотів скривдити мою зефірку .
—Я не віддам тобі Хлою !—Кричить цей ненормальний і замахується рукою мені в живіт ,та я не дозволяю йому це зробити і заломлюю його кінцівку за спину ,від чого ця скотина кривиться .Б'ю ногою по колінах і той падає на землю. 
—Ще раз ти до неї наблизишся і ти труп. —Вдаряю його в лице і в нього з носа починає текти кров .Розумію ,що ще декілька прийомів і він справді помре. Відпускаю цю паскуду ,він не заслуговує навіть смерті, і йду до Хло,яка просто впала в істерику від шоку .
—Зефірка ...—Поправляю розбурхане волосся дівчини .Та здригається і по її тілу проходяться мурашки. —Не бійся ,більше ніхто не зашкодить тобі. Витираю великими пальцями сльози з обличчя дівчини .Тоді беру її на руки і несу в свою машину .Та міцно  пригортається до мене .Ложу її на заднє сидіння і дістаю з багажника плед. Укутую ним дівчину ,бо на дворі ще дуже холодно і вона може перестудитись. Сам сідаю на переднє сидіння і ми на шаленій швидкості їдемо звідси .
—Хло ,не плач. Все вже минуло. Зараз я відвезу тебе додому ,ти відпочинеш і все буде добре. 
—Ні ,не треба додому. Я не хочу щоб мама бачила мене в такому стані. —Знову чую схлипування дівчини. 
—Гаразд ,я тебе зрозумів. —Дістаю телефон і набираю місіс Робертс. Кажу ,що вечірка трохи затягнеться і питаю чи можна Хлоя переночує в нас .Та погоджується. Далі їдемо мовчки. В мене ще досі трясуться руки. А що якби я запізнився ?Я ж знав ,що вона подобається цьому придурку .Треба було відправити його в той Китай ще раніше !Ідіот. 
—Дякую ...—Тихо каже Хлоя. Її голос тремтить .Я вперше бачу її такою наляканою і беззахисною. Мені стає дуже шкода дівчину .Тільки можу уявити як вона зараз себе почуває. 
—Я нічого не зробив ...Хло ,пробач ...Я показував свій характер ,не хотів казати в чому справа. Насправді я знав ,що Девід закоханий в тебе. Але я не знав ,що він настільки божевільний. —Міцно зжимаю руль в руках. 
—Це ти мене пробач ,ти ж попереджав не наближатись до нього. Я справді думала ,що ми просто друзі і ніколи не думала ,що він здатен на таке. —Знову починає плакати ,від чого стає вже боляче мені. 
—Ну ,мала ,не плач .Вже все минуло. —Паркуюсь біля нашого дому .На щастя ,сьогодні тут нікого немає .В Мілли вихідний ,батько на конференції в Канаді ,а Тоні в бабусі. Якби хтось з них побачив Хло в такому стані ,то теж б виникло багато запитань .
Беру дівчину за руку і ми разом заходимо в дім .Включаю світло і ми проходимо в вітальню .
—Твій батько вдома ?Якщо він побачить мене в такому стані...
—Ні,не переживай ,він на конференції. Вдома взагалі нікого немає ,тому будь спокійна. Я нікому про це не розкажу. 
—Гаразд. 
—Думаю тобі краще буде прийняти душ. Можливо ,ти заспокоїшся і трохи розслабишся. Я зараз принесу тобі футболку. —Піднімаюсь в свою кімнату і знаходжу свою  футболку. Спускаюсь на перший поверх і віддаю її Хлої .Та схвально киває і йде в ванну кімнату. Я ж переміщуюсь на кухню і заварюю собі і дівчині зеленого чаю .Нам явно зараз він потрібен. Нервово розминаю руки. Сон ,здається , вітром прогнало. 
Ставлю під холодну воду свої руки ,бо на них вже встигла запектись кров від ударів. Змиваю її і шукаю аптечку .Дістаю з неї мазь ,від синяків ,бо розумію ,що в мене зараз щока вже фіолетова .Підходжу до дзеркала і замазую її. До мене приєднується Хло. В неї на голові замотаний рушник. Вона взута в мої тапочки ,які завеликі на неї на декілька розмірів,футболка не дуже довга і я можу роздивитись красиві ніжки дівчини ...Так ,Остіне ,ти зараз не про те думаєш. Помічаю вище ліктя синяк .Підходжу до Хлої .
—Ця мазь ,допоможе. Зранку вже буде менше видно. —Обережно доторкаюсь до садини. Дівчина трошки кривиться ,але терпить. Ніжно доторкаюсь до неї ,щоб не зробити боляче і ще більше не налякати її .Вона і так сьогодні жахіття пережила. Помічаю ,що за волоссям ,на шиї видніється ще один синяк. —Можна ?—Запитую в дівчини. Та схвально киває .Забираю золотисті пасма і намазую .Від Хлої віє приємним ароматом ванільних парфумів ,від яких в мене голова йде обертом. Хочу так сильно її поцілувати ,але боюсь ,що цим їй нашкоджу. 
—Я ...в душ. —Мені явно потрібно зараз охолонути. —На столі заспокійливий чай .Випий його. —Залишаю дівчину одну. 
Включаю холодну воду і стаю під неї. Розумію ,що всередині мене переповнюють емоції ,я просто згораю .Так ,Паркер ,зберись. Приводжу себе до тями і виходжу з душу в спортивних штанах і футболці оверсайз .Хло сидить на дивані і п'є чай .Сідаю біля дівчини і беру свою чашку. 
—Як ти ?—З острахом запитую .
—Вже краще .—Дівчина кладе свою голову мені на плече і десь всередині, на душі , стає тепло. —Дякую тобі за все .—Тихо каже .Беру її за руку і наші пальці сплітаються воєдино. Мені не хочеться її відпускати. 
—Більше не лякай мене так ,зефірко. —Тихо кажу дівчині на вухо. На її лиці з'являється легенька усмішка. Яка ж вона зараз мила. Погляд Хлої зупиняється на моєму плечу .
—Класне тату .—Каже вона і дивиться на скрипічний ключик ,який набитий в мене майже на плечі .Зазвичай я ношу більш закриті футболки і його не видно ,але під руками опинилась лише ця ,з короткими рукавами і я вдягнув її .—Не помічала його раніше. 
—Дякую. —Відповідаю. —Я просто ношу закриті речі .Це тату в мене вже давно. 
—Красиве. 
—Любов до музики завжди буде текти в моїх жилах ,а це буде ще одним нагадуванням. —Кажу. 
Знову тишина .Я ,чесно кажучи ,навіть не знаю як себе поводити в такій ситуації .Дивлюсь на годинник ,що висить на сусідній стіні і розумію ,що вже 1 ночі. Нам ще й завтра в універ .—Хло ,вже пізно .Нам потрібен сон. —Та схвально киває і ми піднімаємось на другий поверх .Хочу відвести її в гостьову кімнату ,але та зупиняє мене .Обертаюсь і дивлюсь в ясні очі дівчини ,які зараз дивляться на мене .Яка ж вона красива.Як я міг ображати її раніше ?
—Остіне ,я не маю права просити тебе про таке ,але не залишай мене одну ,будь ласка .Мені страшно .—Я розуміюче киваю і ми заходимо в мою кімнату. Лише місячне сяйво освічує її .Я прекрасно розумію ,що колишня Хлоріс повернеться вже завтра ,але зараз ми з нею зовсім інші і я не хочу псувати цей момент. Нехай він і буде моїм маренням ,та я ніколи його не забуду. 
Хлоя лягає на ліжко ,а я сідаю біля неї .
—Пам'ятаєш, в дитинстві  ,на День народження Ноа ,ми разом грались в пісочниці. —Промовляє дівчина .
—Звісно пам'ятаю .Хіба я можу таке забути ? 
—Тоді сусідський хлопчик насипав мені піску в очі ,а ти його за це заставив переді мною вибачатись. —Згадую той момент. Мені тоді було 6 ,а Хлої 2.Ми були милими дітьми .—В мене таке враження,що я знову пережила той день ,тільки в набагато гірших реаліях .Краще б мені хтось піску на голову насипав ...—З гіркотою промовляє .
—Життя не просте ,але все , що нас не вбиває —робить сильнішими. Ти дуже сильна ,Хло. —Погладжую зап'ястя дівчини. Та повільно провалюється в сон .Вона дуже втомлена і я теж. Нам давно потрібно відпочити. Сам починаю засинати і переміщуюсь на ліжко. Лягаю біля Хлої .Та вертититься з боку на бік і в кінцевому результаті лягає в обнімку зі мною .Бачу ,що на її обличчі з'являється легенька усмішка. Цікаво ,що ж сниться моїй зефірці ?Я ніжно притуляю її до себе за талію .Все це здається для мене казкою. Як же я хотів ось так от засинати в обнімку разом з нею ,спостерігати за її милою посмішкою і бачити її поруч на своєму плечі. Це точно не сон ?Шкода лише ,що зранку вона прокинеться і згадає минуле ,в якому вона мене ненавиділа. Хло ніколи мене не покохає .Я зробив занадто багато помилок. З сумом думаю про те ,чому не  можна повернути час .Як би круто було нажати на якусь чудо-кнопочку і повернутись в минуле ,щоб виправити всі свої помилки.Буває таке ,що ми не навмисно образимо якусь дуже дорогу нам людину ,припустимось помилки і до кінця життя шкодуємо ,що тоді зробили все саме так . Я зараз теж шкодую ,що потратив ці 10 років на якусь фігню. Намагався сам себе обдурити ,що не кохаю її...А мені просто потрібно було тоді вибачитись і сказати ,що люблю її .Я був боягузом ...
—Остін ,тобі ж в універ .Скільки можна спа...спа-ти... —В мою кімнату вривається батько. Я мов ошпарений  здирагаюсь.Як я міг забути ,що він прилітає зранку?! Хлоя підводить свої великі очі і благально дивиться на мене. Її щоки червоніють моментально. Весела ситуація. Батько чеше потилицю .—Ем ...зайду пізніше. —Зникає за дверима .Напевно це саме безглуздіше ,що я чув від нього за все життя .В мене здають нерви і я починаю сміятись .Напевно це через стрес .Хлоріс дивиться на мене своїм вбивчим поглядом. 
—Паркер ,я зараз тебе вб'ю !Чого ти мовчав ?
—А що я мав сказати ?Нас застали в одному ліжку ,Хлоє. Чи я мав сказати ,що ми тут випадково опинились. Наприклад ,що ти дім поплутала ?
—Твій батько тепер думає що...—Затинається дівчина .Яка ж вона мила ,коли соромиться .
—Думає ,що ти мене дуже любиш. —З усмішкою кажу і получаю за свої слова подушкою .
—Я тебе зараз від любові задушу. —Дівчина починає мене лоскотати. —Ненормальний. 
—Кохана ,не створюй лишнього шуму ,бо ти нас заганяєш в ще більш незручне становище. 
—Ах ти .—Знову б'є мене подушкою. Я продовжую сміятись. Добре ,що в неї хоч настрій покращився .Стара Хлоріс повернулась і мене це радує .Хоч не в депресії .Дівчина нарешті закінчує помсту і залишає мене в спокої .
—Блін ,в мене ще й немає в що переодягнутись. —З якимось розпачем говорить. Я підходжу до шафи і відкриваю її .Вказую дівчині на одну з полиць.—Мої футболки завжди в вашому розпорядженні ,міс. 
—А тобі весело. Мені тепер соромно навіть появлятись на очі твоєму батькові в такому вигляді. 
—Розумію ,не кожен день він невістку такою бачить. —З усмішкою кажу. 
—Ну Паркер !—Злісно каже .
—Та ладно ,мала .Зараз я все вирішу .Якось спроваджу старого. 
—Не треба нікого спроваждувати. 
—Тс...Посидь тут. —Зникаю за дверима. Спускаюсь на перший поверх ,де сидить батько .Я вперше бачу його таким розгубленим .Насправді , мене ця ситуація тільки розвеселила. 
—Остіне ,ти не міг мене попередити ?—Запитує в мене. Я ледве стримуюсь від сміху .
—Я думав ти будеш пізніше .—Оскаром мене вже за акторську майстерність давно потрібно було нагородити. Той кидає на мене злісний погляд. —А що ?Так тату ,перестань так на мене дивитись. Ти сам казав налагодити стосунки з Хлоєю .Ну так от ,ми дуже щасливі. Тому радій. Ваші з місіс Робертс плани вдались. —Нахабно брешу ,бо розумію ,що це зараз найкращий варіант. 
—Гаразд ,я цей ...краще піду на роботу. 
—Я теж думаю,що тобі вже пора. —Махаю йому на прощання.Мене знову прориває на сміх .Та що ж це таке ?Пора пити заспокійливе. 
—Все ,батька немає .—Заходжу в кімнату. 
—Що ти йому наговорив ?
—Краще тобі не знати .—З усмішкою кажу .
—Я тебе реально колись приб'ю .—Кидає в мене подушкою .Ловлю її і підходжу до дівчини. 
—Радий ,що тобі вже краще .—Кажу дівчині на вухо і усміхаюсь. Та завмирає на секундочку .—Гаразд ,ходімо вже ,бо запізнимось в універ. —Спускаємось на кухню .Зазираю в холодильник і дивлюсь з чого я можу щось приготувати .
—Паркер ,ти збираєшся готувати ?—Вигнувши брову запитує дівчина .
—А ти хотіла померти з голоду ?
—Ні ,але померти від твоїх кулінарних шедеврів сьогодні теж не збиралась .—Іронічно промовляє .
—Ахах .Дуже смішно .—Закочую очі.—А споримо ,що тобі сподобається те ,що я приготую ?
—А якщо я не виживу після цього ?
—Хах .Недалеко лікарня ,не встигнеш ти померти. —Вимовляю це максимально серйозно .В очах Хлої вбачаю горящі вогники. 
—Гаразд ,споримо.—Подає мені руку ,щоб побитись об заклад .—На що ?
—Давай по класиці —одне бажання. 
—Добре ,але щось нормальне. 
—Ок .—Подаю дівчині руку і розбиваю .—Ну все , зефірко ,готуйся до гастрономічного оргазму .—Самовпевнено промовляю і берусь до роботи. Хло ще пошкодує ,що недооцінювала мої кулінарні таланти .Дівчина тим часом ,поки я готую ,спостерігає за кожною моєю дією .Їй і справді цікаво і це мене дуже тішить. Часом я зупиняю на ній свій зацікавлений погляд. Яка ж вона мила в моїй футболці. Шкода,що ми не можемо зараз уповільнити час і залишитись в цьому моменті.Я б так цього хотів ...
—Готово .—Промовляю я і ставлю на стіл дві тарілки. Робертс з цікавістю розглядує ,що ж це я приготував .—Мадам ,дозвольте представити вам цей ,без перебільшення , шедевр , створений моїми ,якщо не золотими , то точно срібними руками ...—Моя дивна промова викликає сміх в дівчини. Добре ,що вона вже не в такому стані як вчора .—І так ...щось я відстрочую власну перемогу. —Відморгую дівчині і продовжую .—Зелені бельгійські вафлі з авокадо і лососем .Ми привикли їсти їх як десерт ,але я вважаю ,що там смачніше. Надіюсь ,вам сподобається ,міледі .—Сідаю навпроти дівчини. 
—На вигляд —чудово ,але ж головне —смак .—Недовірливо розглядує свою страву і тоді обережно відрізає маленький кусочок і кладе собі в рот. Я ж на секундочку завмираю і думаю про реакцію дівчини. Та закриває очі і повільно розжовує .На її лиці бачу здивування ,яке вона намагається заховати під маскою байдужості ,та в неї погано виходить .Ще секунда і її вуста розпливаються в солодкій зефірчастій посмішці ,яка просто зводить мене з розуму .Вона робить невеличку паузу і тоді промовляє :
—Важко це визнавати ...—Потирає зап'ястя і робить ще один важкий вдих .—але я програла .—На душі розливається приємне тепло. —Звідки ти навчився так класно готувати ?Я не знала ,що звичайні вафлі можуть бути настільки цікаві ,нові і безмежно смачні .—З якимось захопленням промовляє вона.
—Я з дитинства захоплювався кулінарією .Це в мене від мами. Вона любила незвичні страви і мені ця особливість теж передалась . Спочатку вона вчила мене всьому ,чого знала ,а коли її не стало ...—З сумом згадую ті часи .На душі стає боляче .Важко згадувати про людину ,яку дуже любив. 
Хло прекрасно мене розуміє ,в її очах я бачу той самий біль.Вона ніжно доторкається до моєї руки ,від чого в мене по тілу проходять мурашки.  Вона ласкаво дивиться на мене ,неначе хоче сказати:"Все буде добре .Я поруч ."Я збираюсь з духом і продовжую: —а потім я записався на курси. —Нарешті договорюю.
—Вибач ,що зачепила тему з мамою .Розумію ,що тобі боляче .—Дівчина все ще ніжно погладжує мою руку .На її щоці з'являється одинока сльоза .—Я теж сумую за татом і Ноа .—З важкістю промовляє .Моя маленька ...В один день вона втратила двох найрідніших людей .Хіба може бути щось гірше ?Обережно стираю з її щоки сльозу. Та повільно розпливається в усмішці через біль.
—Гаразд ,що це ми розклеїлись. —Витирає сльози і забирає руку .—Життя продовжується...Дякую тобі за сніданок .Він справді дуже смачний. —З вдячністю каже Хлоя і ми мовчки продовжуємо їсти. Розуміємо ,що слова зараз зовсім недоречні .Кожен літає в своїх думках .Я поглядаю на годинник і розумію ,що ми вже запізнились на першу пару. Та й пофіг ...Я зміг побути з Хлоєю і це набагато дорожче за якусь нудну прогуляну лекцію .Я хотів залишитись вдома і ще трохи побути зі своєю зефіркою ,та в тої прокинувся страшний потяг до навчання і вона наполягала ,щоб ми їхали в пречудесну країну Знань .Ну що ж ...Якщо там хоче ,то поїдемо. Але ...в нас виникла деяка проблемка  під назвою "В Паркера немає вдома жіночого одягу ."Ну хіба що вбрання Міллочки ,але Хлоя навідріз відмовилась йти в універ в цьому милому білому халатику. Тому ,зараз моя зефірчаста любов сидить в машині в моєму найдовшому і найзакритішому худі ,в якому вона схожа на монашку .Я звісно просив вдягнути її те коротеньке біле з сердечками ,але та погрозила мені фізичною розправою і відмовилась. Так от ...А я зараз йду до ТЦ їй по нормальний одяг .Заходжу всередину великого магазину і в мене просто розбігаються очі .І як дівчата взагалі ходять на цей шопінг?Я себе зараз відчуваю якимось нещастиком ,що заблукав в лабіринті і не може з нього вибратись .Чую ,що без допомогти не обійдусь. 
—Вибачте ,ви б не могли мені допомогти ?—Звертаюсь до консультантки ,яка зараз стоїть за касою .Та мило мені усміхається і підходить .
—Доброго дня .Мене звати Сабріна. Чим я можу вам допомогти ?—Мило кліпає очима.Господи ,і що їй сказати ?"Вибачте ,моя дівчина зараз сидить в моєму худі і чекає поки я їй принесу нормальний одяг. Можливо ,ви б допомогли мені щось вибрати ?"
—Хочу купити подарунок своїй нареченій. —Це єдине нормальне ,що я придумав в той момент. Дівчина спочатку задумується ,а тоді її неначе  осіняє .
—Аа...Зрозуміла. Проходьте ,будь ласка ,за мною .—З усмішкою каже і кудись крокує .Ну що ж ...Йду за нею .—Можете описати смаки свої нареченої ?З кружевом чи без ?Який колір більше подобається ?Білий ,червоний ,чорний ?Це має бути щось особливе ?—Здається я зараз всередині  розриваюсь від сміху. Якби ж Хлоя бачила всю цю ситуацію збоку,то вже б вгріла мене чимось важкеньким.Поки ж я мов заціпенівший стою ,консультантка мені детально розказує про один з комплектів білизни. О йомайо ,хіба ще є на світі людина ,яка б могла потрапити в ще безглуздішу ситуацію ,ніж я ?!
—Як вам ось цей ?Максимально ніжний й водночас дуже гарячий .Натуральний. Ручна робота ...—І що я маю на це їй сказати ?Відчуваю себе якимось психічно хворим .—Думаю ваша наречена буде в захваті. —Промовляє дівчина .Ага ...В повному захваті ,такому ,що потім мене на цих "мотузочках " й повісить. 
—Вибачте ,здається ми мене неправильно зрозуміли .—Нарешті видавлюю з себе хоч якісь слова .
—Щось відвертіше ?—Не вгаває та .—Знаєте ,в нас є дещо особливе .—Дістає якийсь червоний комплект. 
—Ні ,ні ,Сабріно ,зовсім не так зрозуміли .Я шукаю сукню .На подарунок .—Дівчина одразу червоніє .
—Пробачте .Просто ви казали наречена ,от я й подумала ...—Нервово потирає зап'ястя .
—Нічого .Так що на рахунок плаття ?
—Нещодавно приїхала нова колекція..Ходімо за мною .—Нарешті підходимо до платть .Вибір виявляється дуже великим і я справді не можу оприділитись ,тому беру цілих 5 суконь .Всі вони особливі і класні .Надіюсь ,що Хло сподобаються .
—Дякую за допомогу. —Оплачую рахунок. 
—Немає за що. Вам доречі акція вибила на той самий набір ,червоненький ,що я вам показувала ,25 %.Не бажаєте купити ?—Це вже якесь знущання долі. 
—Ні ,дякую .—Ледь стримую сміх .
—Ну якщо передумаєте ,то заходьте. Хорошого вам дня. 
Від автора :Як вам глава ?Починалась так печально ,але завершити я все ж вирішила її на веселій нотці .Пишіть коменти,ставте зірочки ⭐ ну і звісно підписуйтесь .Вам не важко ,а мені приємно .Всіх хорошого дня .