15 глава

*Хлоя 
Я прокинулась близко 11. Нічні гонки дали про себе знати і зараз перед дзеркалом стоїть якесь "опудало " ,а не красива дівчина .Закриваю очі руками.Ще два тижні тому я жила спокійним одноманітним життям ,та вмить все перевернулось з ніг на голову .І як все так швидко трапилось?Повільним кроком йду в вбиральню .Стаю під холодний душ і по мені повільно стікають крапельки води ,які приємно пощипують мої шкіру .Закриваю очі і релаксую.Добре ,що зараз я нікуди не спішу і можу спокійно зібратись з власними думками ,які зараз крутяться в моїй голові сильніше будь-якого смертча чи торнадо .Стою під душем хвилин двадцять .Тоді закутуюсь в простирадло і наношу на лице заспокійливу маску ,та щось мені підказує ,що навіть вона не допоможе відновити мої втрачені нервові клітини. Йду до своєї кімнати і перевдягаюсь в спортивне. Мокре волосся трохи підсушую і збираю в пучок. Тоді сідаю за навчання. Мені дуже важко на ньому зосередитись ,та я все ж якось його дороблюю.З полегшенням видихаю ,коли закриваю підручник .Дивлюсь в вікно ,що зараз відчинене і розумію ,що на дворі зараз прекрасна погода .Мені хочеться піти на двір і я роблю це .Та звичайної прогулянки по території нашого будинку мені стає замало і я йду в парк ,що знаходиться недалеко від нашого будинку .Моє золотисте волосся розвивається на теплому вітерці ,очі стають ще яскравіші від ясного сонця .Роблю великий вдих і мої легені наповнюються свіжим зимовим повітрям .Розумію ,що скоро вже настане весна ,а я дуже люблю цю пору року. Сідаю на вільну лавочку і спостерігаю за життям ,що вирує навколо мене. Час від часу співає якийсь невідомий мені пташок і пробігає руда білочка. Щойно пройшла мила жінка з каляскою .Я мимовільно усміхнулась до її ясноокого кучерявого синочка ,а він до мене. Напроти сидить парочка літніх людей ,які про щось мило розмовляють і годують голубів,а ще біля мене проїжджає декілька друзів на скейтах приблизно мого віку .Всі ці люди виглядають щасливими ,а я відчуваю себе досить понуро ,попри цю легку обстановку. На душі не спокійно і щось тривожить мене. Напевне, це все через ту неприємну вчорашню зустріч з Остіном .Він справді мене розчарував .Не очікувала ,що він буде так зі мною поводитись,а ще гірше ,це його незрозуміле ставлення до Девіда. Що він йому зробив ?
Дістаю з рюкзака невеличку книгу ,яку я спеціально взяла ,щоб почитати на свіжому повітрі. Гортаю її і нарешті знаходжу закладку. Звісно прогрес не стоїться на місці і зараз в Інтернеті можна знайти будь-яку книгу ,та мені ще подобається читати паперові .Відчувати цей запах свіжої фарби ,перелистувати книгу і брати її до рук коли забажаєш.В цьому є щось чарівне і таке ...просте. Світу не вистачає цієї простоти ...
Занурююсь в читання і навіть не помічаю ,що через декілька хвилин переді мною з'являється знайома постать .Підводжу очі догори і дивлюсь хто ж це стоїть наді мною і не дає спокійно читати. 
—Девід ?—Здивовано оглядаю друга .В нього розбита губа і синяк під оком .Що з ним трапилось ?—Хто це зробив ?
—Ти впевнена ,що хочеш це знати ?—Друг винувато опускає погляд .Та що це з ним ?!
—Девід ,поясни .Я нічого не розумію .—Той сідає біля мене .Я починаю хвилюватись .Вчора ж все було добре .
—Я не хотів тебе засмучувати і турбувати ,адже це просто дрібниця .—Зніяковіло чеше потилицю .Його хтось побив ,а він каже ,що це дурниця ?!Стоп ...Здається до мене починає доходити. В голові складаю всі пазли і я вже догадуюсь хто це зробив .
—Це Остін  ?—Несміливо запитую .В той момент мені хочеться почути від Девіда слово "Ні" ,але він мовчить. А я так надіялась ,що він скаже ,що це він об щось вдарився чи це якісь бандити...Я дуже розчарована в Паркері.Невже він здатен на таку агресію ?Це ж ненормально !Девід продовжує мовчати. —Ясно ,я й так все зрозуміла. Девід ,я прошу пробачення за нього. Остін ...він дуже непередбачуваний і ...
—Хло ,ти чого ?Ти не повинна вибачатись за чиїсь вчинки. Тим паче я сказав ,що це дрібниці .Синяки зійдуть і все.Ми ж хлопці .—З усмішкою промовив той ,та його слова аж ніяк не заспокоїли мене. Мені зараз просто хотілось подивитись в очі Остіну і дізнатись причину його вчинку .Як він міг ?
—Я можу щось для тебе зробити ?—Дивлюсь на Девіда. 
—Хло ...—Весело махає головою .—Єдине ,що ти можеш зробити —це хіба що випити зі мною кашечку запашної кави. Буду дуже вдячний,а то самому якось трошки нудно .Таке враження ,що це місто стало якимось чужим для мене...
—Просто в тебе немає підходящої компанії ,а я готова її тобі скласти ,як мінімум щоб загладити перед тобою провину. 
—Хм...А я вирішив ,що ти просто хотіла погуляти з старим другом. —Іронічно й задумливо промовляє і  від цього я усміхаюсь .
—І це теж .—Встаємо з лавочки. —Ходімо ,тут поруч є кав'ярня ,де продають найсмачнішу каву в Вашингтоні і безмежно смачнющі тістечка з заварним кремом .
—Ммм...Ти ще пам'ятаєш як я їх сильно люблю ?—З захватом промовляє хлопець .Згадую ,як ми раніше любили ласувати ними в шкільній їдальні .Здається Девід б душу Дияволу за них продав ,так вже сильно любив .
—Звісно ,що пам'ятаю .—Заходимо в заклад і сідаємо на вільні місця .До нас підходить мила офіціантка ,трохи старша від нас і ми робимо замовлення. Нам його приносять десь за хвилин 5 ...Дивлюсь на годинник і розумію ,що пройшло вже більше години .Ну й засиділися ми тут. За цей час Девід встиг мені розказати багато чого цікавого. Наприклад ,як пройшли ці місяці ,поки ми не бачились. Тепер я знаю дуже багато про Китай . Хлопець з таким захватом розказував про цю країну ,що мені самій захотілось якихось пригод і поїхати за кордон. Я мрію колись поїхати в тур Європою. Для мене подорожі завжди були дитячою мрією ,та я рідко де бувала ,через зайнятість батьків .Ось так от .Дочка відомих на всю країну бізнесменів ,а була лише в Канаді і Мексиці .Хочеться трохи чогось нового і цікавого .
Виходимо разом з кафе. На дворі вже не так тепло ,але ще досить сонячно. 
—Дякую за те ,що склала мені компанію .—Весело каже Девід. 
—Немає за що .—З усмішкою промовляю .—Побачимось ще .
—Бувай .—Махаємо один одному на прощання і розходимось в різні сторони .Я викликаю таксі і по дорозі пишу Остіну ,що нам потрібно поговорити .Ми домовляємось зустрітись в нього вдома .Кажу водієві адресу і ми прямуємо туди. За 15 хвилин ми вже на місці .Розплачуюсь з таксистом і заходжу в дім .На порозі мене зустрічає моя улюблена Міллочка з фальшивою усмішкою .Як ж вона мене дратує .Байдуже ...вітаюсь і питаю де Остін.Та відповідає ,що він зараз в своїй кімнаті .Знімаю з себе пальто і йду туди .Стукаю в двері,та мені ніхто не відповідає .Заходжу і бачу ,що хлопець грає на гітарі. Коли бачить мене ,то одразу припиняє і від цього я кривлюсь .Краще б грав далі і я б могла помилуватись його прекрасною грою ,а ще— відтягнути не дуже приємну розмову .Роблю ковток свіжого повітря і нарешті промовляю : 
—Навіщо ?—Той вигинає одну брову і вдає ,що він не розуміє про що я .—Навіщо ти побив Девіда ?—На його лиці з'являється легке роздратування .
—А той слабак не розказав тобі ?—Зневажливо каже .Що це за таємниці такі ?Чому так важко нормально відповісти ?
—Поясни .—Підходжу ближче і дивлюсь прямо в очі .Та той лише мовчить і це мене нервує .
—Нехай цей слабак сам тобі все пояснить .Я не хотів його бити ,але він напросився.
—Та Девід і мухи не обідить !—Випалюю я .Що йому зробив мій друг ?—Навіщо ти його вдарив ?—Повторюю .
—Щоб він знав своє місце .—Суворо кидає той .В його погляді бачу холон ,якого не бачила раніше. Стає якось моторошно .Та зараз не час для страху .Відвертаю очі ,щоб прийти до тями і знімаю з пальця обручку .Доторкаюсь до руки хлопця .По моєму тілі неначе проходить струм .На мить я неначе " зависаю " ,та це триває не довго і я кладу в його долоню каблучку. 
—Це кінець. Знаєш ...—Я вагаюсь над тим чи казати ,чи ні ,але все ж кажу: —На деякий час мені здалось ,що ти змінився ,—з усмішкою згадую як Остін визволив мене з роздівалки ,наш виступ і той приємний сюрприз з снігом...—але я помилялась .Такі як ти ,не змінюються ,Остіне. Я не хочу мати нічого спільного з людиною ,яка може підняти на мене руку через неконтрольований гнів. —Забираю свою руку і з презирством дивлюсь на хлопця .Цими вчинками він сам заставив мене це зробити . Обертаюсь щоб піти ,та хлопець нарешті відходить від "заціпеніння " і ніжно доторкається до мого зап'ястя від чого я зупиняюсь .Він обертає мене до себе. Знову зустрічаюсь з голубими очима .
—Зефірка ...—Тихо промовляє і проводить по моїй щоці рукою. Моє серце починає битись з шаленою швидкістю і я не знаю як мені на все це реагувати. Мені просто хочеться його пробачити ,але я не можу цього зробити. —Не йди .—Тихо промовляє мені на вухо .По тілу проходить цілий табун сиріт. —Я ніколи не скивджу тебе .—Піднімає мою руку і намагається натягнути на неї каблучку. Я стою в шоці...
—Мені ...потрібен час ,щоб подумати ...—Вибігаю з кімнати і залишаю хлопця позаду. Мені важко дихати і я виходжу на вулицю .Що це зі мною ?Крокую вулицею і не знаю що я маю робити далі. Мені щойно хотілось виплеснути на ньому весь негатив ,сказати все, що я про нього думаю ,та я не зробила цього. Йду додому пішки ,хоч це й досить далеко .Дивлюсь на каблучку ,яка виблискує на сонці .Чому я не віддала її ?Не знаю ...Та я все ще в поганому настрої через вчинок Остіна. Невже він не розуміє ,що робить щось неправильно ?
—Хлоріссс...—Одразу виводить мене з стану шоку сестра ,яка тягне мене за собою в кухню .—Ходімо дивитись мультики. —Як те зомбі йду за нею .Все ж таки слухаю малу ,бо розумію ,що краще провести вечір в її компанії ,ніж наодинці з власними тараканами.
Зараз я йду по універу.Айли сьогодні не буде і через це я трохи засмучуюсь .Заходжу в аудиторію і бачу Остіна. Всі переводять на мене погляд .Повільно піднімаюсь по сходинках і сідаю біля хлопця .Для всіх ми ж пара. 
—Привіт .—Тихо кажу й дістаю свій блокнот з сумки .—Що це ?—Мій погляд зосереджується на руці хлопця ,з якої стікає кров. Той намагається прикрити її серветкою ,але в нього погано виходить .В аудиторію заходить викладач і я розумію ,що пара вже почалась ,та я не можу це просто так залишити. 
—Містер Коллінз ,мені погано .—Вдаю ,що погано себе почуваю .
— Я проведу Хло до медсестри .—Озивається Остін. 
—Гаразд .—Відповідає викладач .—Паркер бере мене за руку і ми виходимо з аудиторії і йдемо на вулицю .Добре ,що пари вже почались і зараз тут нікого немає .
Сідаємо на одну з лавочок. Я дістаю з сумки міні аптечку ,яку завжди ношу з собою вразі чого .Забираю серветку і починаю обробляти рану .
—Хло ,не треба .Це лише дрібниця .—Каже той ,опускаючи очі .
—А я не вважаю дрібницею той факт ,що ти вічно з кимось б'єшся !—Випалюю я і через емоції трохи сильніше надавлюю на рану. Хлопець скривляється від болю і я розумію ,що трохи перегнула палку. —Пробач .—Тихо кажу. 
—Та нічого .—Відповідає той.
—Ви з Девідом знову бились ?—Запитую .
—Так.—Чесно відповідає,бачу по його очам .
—Навіщо ?—Я справді не розумію що ці двоє не поділили. Та у відповідь знову мовчання. І скільки це ще буде продовжуватись ?—Паркер , мені це вже справді надоїло. Ти б'єш людину і навіть не хочеш пояснити мені чому .Зрозумій ти нарешті ,Девід —мій близький друг. Я не перестану з ним спілкуватись через твої забаганки !
—Це не забаганки .Він брехун і покидьок .Він ж обманює тебе !—Емоційно промовляє той. 
—Він ніколи не брехав мені ,чуєш !Відстань ти нарешті від нього. 
—Девід не такий насправді. Він лише перед тобою поводиться як милий зайчик .А насправді ...—Міцно зжимаю руку в кулак .—Будь ласка ,не спілкуйся з ним більше. —В мене починається нервовий сміх .Спочатку мама не давала мені життя ,а тепер цей недо-чоловік вирішив мною керувати. —Це для твого ж блага. 
—Та невже ?Якщо хочеш зробити щось для мого блага ,то просто відстань від мого друга!—Піднімаюсь з місця і йду геть. Нехай робить що хоче. І байдуже вже на те навчання,я хочу просто втекти від всього цього .
Прямую до будиночка і сідаю на байк. Їду містом і намагаюсь не думати про погане...
Минуло трохи більше тижня і зараз вже перший день весни. За цей час не дуже щось змінилось .Стосунки з Остіном дуже складні. Ми майже не спілкуємось ,щоб не з'являлись ще сильніші конфлікти. З Девідом я не перестала спілкуватися.Він підтримує мене і піднімає настрій як може .Я зипутувала в нього про ті бійки ,та він також мовчить і не хоче нічого коментувати .З кожним днем часу стає все менше і я з острахом згадую про весілля ,бо так нічого й не придумала ,щоб його зірвати. Радують тільки гонки .За цей час їх було ще 2 .Я дуже зблизилась з командою за цей час .Вони стали для мене справжньою сім'ю .
Зараз ж я збираюсь на вечірку Айли ,бо в подруги сьогодні День народження,яке пройде в клубі. Я звісно що теж там буду. Одягаю ніжно-голубе плаття і зверху косуху. Сьогодні досить сонячна погода і це радує.Застібаю бласлет на зап'ясті і роблю легкий нюдовий макіяж .Волосся випрямляю .Забираю подарунок і виходжу з дому ,де на мене вже чекає водій .Добираємось до клубу десь за хвилин 20 .Виходжу з машини і прямую туди. Остін вже чекає мене біля входу з великим букетом троянд для подруги. 
—Привіт .—Слова даються важко. 
—Привіт. —Відповідає той і ми разом заходимо в середину. Бачу іменинницю і одразу біжу її обнімати.Та дуже рада нас бачити. Засипаю подругу компліменти і привітаннями .Ми разом з Паркером вручаємо дівчині подарунок і відходимо. Вечірка в самому розпалі. 
—Як ти ?Ми давно не бачились ...—Запитує хлопець .Беру собі келих з шампанським і намагаюсь вдати ,що все добре. 
—Нормально. —Відповідаю .Починає грати легка музика .
—Потанцюємо ?—Хлопець простягає мені руку .
—Так ,звісно. —Відповідаю.Було б дивно ,якби я відмовила нареченому. Вслухаюсь в пісню .Вона заспокоює мене. Обвиваю шию хлопця своїми руками ,а той ніжно доторкається до моєї талії і я згадую ,як ми танцювали на заручинах .І той поцілунок ...В мить в мене виникає бажання поцілувати хлопця ,та воно зникає .Одного разу я вже це зробила і більше не повторю цю помилку .Опускаю погляд до низу. Відстань між нами дуже маленька. Бачу на нас різні погляди і в тому числі Дарсі .Уявляю як вона зараз хоче повиривати мені волосся .Напевно ночами мріє бути на моєму місці ...Мелодія стихає і ми повільно відстороняємось один від одного. Настає мовчанка і переглядування між нами ,та Паркера кличе якийсь його друг і він йде. Підходжу до бармена і прошу налити мені бокал шампанського. Сама сідаю і чекаю на замовлення. Щось мені геть не весело ,хоч це й День народження найкращої подруги .
—Ваше замовлення. —Молодий юнак простягає мені келих з шипучою золотистою рідиною. 
—Дякую .—Киваю на його слова і відпиваю трохи алкоголю ,який зігріває мене зсередини.  Швидко спустошую келих і прошу мені ще раз налити ,та хлопець лише відповідає :
—Алкоголь не вилікує душевні рани. —Підходить до іншого клієнта. Я трохи роздратована ,що він не виконав мого замовлення ,та може, він все ж таки правий .Задумливо підпираю голову рукою і літаю в думках. Раптом непомітно до мене підсідає Девід .Айла теж запросила його на вечірку. 
—Чого сумуєш ,Хло ?—Запитує брюнет. 
—Просто не весело. —Байдуже відповідаю .
—Тоді я знаю як підняти тобі настрій. —Весело промовляє хлопець і я починаю уважніше його слухати. 
—Як ?—З цікавістю запитую .
—Хло ,я бачу,що ти тут нещаслива. —Він дістає з кишені конверт і простягає мені його. Всередині знаходяться два квитки на рейс Вашингтон—Пекін.Виліт через дві години. —Ходімо звідси. Ми полетимо в Китай і ти нарешті станеш вільною. Тепер ніхто не зможе керувати твоїм життям .—Хлопець бере мене за руку і я автоматично підводжусь з крісла .Його слова шокують мене. 
—Ні ,Девіде. —Зупиняю хлопця і звільняю свою руку. Так ,моє життя не казка ,я хочу бути вільною ,але не таким способом .Втекти від самої себе ?В Вашингтоні все моє життя і я його непокину. —Я знаю ,що ти мій хороший друг і хочеш допомогти ,але не потрібно. Це моє життя і я сама з ним розберусь. —Твердо кажу. Хлопець усміхається. 
—Хло ,не обманюй себе. Це перепустка на волю ,про яку ти довго мріяла. —Знову бере мене за руку і тягне за собою. 
—Девіде ,та зупинись. Так ,я хочу змінити своє життя ,нарешті бути щасливою ,але не таким способом .Тут не тільки проблеми ,а й мої друзі ,універ ,Софі ...Багато чого ,що я так сильно люблю і я не покину їх .
—А мене ?—Я запитально дивлюсь на хлопця .Що він має на увазі ?
—В сенсі ?
—Хло ,невже ти нічого не розумієш ?Ти ще зі школи подобаєшся мені .Та я не став тебе напрягати і ми були просто друзями .Я поїхав з країни і думав ,що почуття з часом пройдуть ,та нічого не змінилось. Я все ще кохаю тебе ,Хло .І я приїхав по тебе. Я більше не можу тримати в собі ці почуття .—Слова Девіда перевернули все з ніг на голову. Я ж навіть не підозрювала нічого ,думала ,що в нас просто теплі дружні стосунки .Він був для мене як брат ,але не більше ...
—Девід ,я...—Слова просто вилітають з голови. —Я не знала ,чесно. Мені шкода ,але для мене ти просто друг .—Щиро кажу. 
—Знаю ,але можливо ,ти з часом полюбиш мене. Я зроблю все ,щоб ти була щаслива. Нікому не дам тебе скривдити. Ти почнеш нове життя...
—Ні.Я не хочу. Моє місце тут. Пробач .—Вириваю руку .
—Це все через Паркера ?Ти все ще кохаєш його ?!—В горлі застрягає неприємний комок. 
—Це немає значення .Я все одно нікуди не полечу  ,Девіде .—Розвертаюсь ,щоб піти ,але хлопець не дає мені це зробити. 
—Е ,ні .Я так довго чекав на те ,що ми будемо разом і зараз просто так тебе не відпущу .
—Девід ,зупинись. Ти робиш дурницю.—Намагаюсь вирвати свою руку ,та все марно. Мені справді боляче. Яка ж я сліпа. Чому не помітила його дивної поведінки раніше ?
—Ходімо .—Хлопець витягує мене на вулицю ,де вже темно і немає людей. 
—Остіне !—З усієї сили кричу я ,в надії що він мене почує ,та Девід затуляє мені рот рукою .По щоці котиться сльоза. Невже ніхто мені не допоможе. Розумію що "друг " набагато сильніший від мене і шанси в мене нульові. 
—Не смій промовляти його ім'я .Чуєш ?—Бачу ,що його це дратує .—Саме через цього козла ми не були разом ,але тепер я не дам йому все зіпсувати !—До мене нарешті доходить чому Паркер його побив. Блін ...Яка я наївна. 
—Відпусти !—З усієї сили вдаряю Девіда по щоці .Той все ще не відпускає мою руку і тягне до себе в машину. 
—Паркерррррр !—Він знову затуляє мені рот. 
—Тс...Не біси мене ,Хло. Як же мені остогид той Остін. Не смій нічого казати .
—Він мій наречений .Залиш мене. —На підсвідомому рівні розумію ,що цими словами лише буджу в хлопцеві  звіря ,та й просто так здатись я не можу. 
—Ні ,він ніколи не буде твоїм нареченим .Ти сама відштовхнула його .—З єхидною усмішкою промовляє .Та він правий. Я так зробила і зараз за це плачусь. 
—Я ненавиджу тебе !—Вдаряю ще раз Девіда по щоці ,а той міцно зжимає мою руку вище ліктя і заштовхує в свою машину. Я вдаряюсь головою в щось тверде .Намагаюсь вибратись ,та хлопець заблоковує двері і сідає біля мене. 
—Ти покохаєш мене ,Хло !—Тримає мене за руки і владно впивається в губи .Це не той ніжний поцілунок з Остіном .Зараз я відчуваю лише огиду і безвихідь .Збираю останні сили в кулак і відштовхую хлопця. Через різкий рух в нього з губи починає текти кров. 
—Я ніколи тебе не покохаю...—Дивлюсь прямо в очі брюнету. Як я раніше не помічала його справжнього обличчя ?—Відпусти мене ,доки не пізно і ніхто про це не дізнається .—Благаю .
—Ні ,Хло ,ти будеш моєю .До вильоту ще є трохи часу ...—З єхидною усмішкою промовляє .По тілі проходять мурахи. Я справді боюсь за власне життя .Він ж збожеволів геть .Хлопець починає цілувати мене в шию .Я як тільки можу супротивляюсь. 
—Хло ,не роби дурниць. Я не хочу робити тобі боляче .—Підводить очі той і продовжує цілувати ,тоді доторкається до моєї оголеної ноги від чого в мене починають текти сльози .Я в паніці і істериці .Невже все так закінчиться ?!Та Девіду байдуже на мої благання і сльози ...