14 глава

*Хлоя 
Слова Остіна до глибини душі зачепили мене,але я сама в усьому винна .На мить мені здалось ,що вся ця наша "війна" була лише грою ,що насправді Паркер зовсім інший і в ньому є щось хороше ,але ж ні .Такі люди не змінюються .
З сумом дивлюсь на фото ,яке ми зробили в луна парку .На ньому ми виглядаємо щасливі .По щоці прокочується одинока сльоза .Чому мені боляче ?
На телефон приходить сповіщення від Девіда .
—Привіт .То що на рахунок завтра ?—Точно .Він ж хотів до школи піти. 
—Хай.Зможеш завтра в 12 ?
—Звісно .Чекатиму тебе завтра на нашому місці в парку .
Усміхаюсь коли згадую все ще пов'язано з Брауном .Він був дуже хорошим другом .Цікаво буде пройтись з ним коридором школи ,в якому ми ще недавно бігали від дзвінка до дзвінка .Така ностальгія .Хоча й в суботу там ніхто не вчиться ,та я добре знайома з охоронцем .Старий містер Декер з радістю нас впустить. 
Засинаю з змішаними почуттями ...
—Хло ,прокидайся.—Будить мене Софі.
—Сіс ,я ще хочу спати. —Накриваюсь подушкою .
—11 година вже !Досить спати. —Блін. Останнім часом я всюди запізнююсь .Швидко підриваюсь і біжу в вбиральню .Боюсь запізнитись на зустріч з Девідом. Сара вже приготувала мені млинці і заварила каву .Швидко з'їдаю свій сніданок і одягаюсь .Добре ,що водій знає короткий шлях і швидко привозить мене до місця призначення .
—Привіт ,Девід .—Обіймаю друга. 
—Привіт ,Хло. —На його лиці сяє усмішка .Він як завжди милий і привітний. —Я пам'ятаю як ти любиш ромашки .Це тобі .
—Дякую ,не варто було .—Сором'язливо відповідаю .
—Варто. Ходімо ?
—Звісно .Я так давно не була в школі. —З ностальгією згадую ті часи. 
—Хло ,ти вибач якщо завадив .Все ж, в тебе скоро весілля .
—Ні ,ти чого .Все добре. —Чесно кажу .Та на моєму обличчі з'являється сум ,коли я згадую про вчорашній день. 
—Щось трапилось ?—Хлопець одразу помічає мої перепади настрою .—Хлоя ,ти можеш мені довіряти. Ми ж друзі ,як і колись ...
—Все дуже важко .—Розводжу руками .
—Це вже я зрозумів...Ти ж ненавиділа Паркера . Невже все так швидко змінилось ?
—Ні ,не змінилось.—Підходимо до будівлі школи. Девід просить ключі в охоронця і ми заходимо. —Це все лише гра .Просто так захотіли батьки. 
—То ти не хочеш виходити за Остіна ?
—Ні ...і я надіюсь ,що це весілля не відбудеться .—Відвертаюсь вбік ,щоб не розплакатись. Вмить мені стає дуже важко і боляче .Вчорашні слова Остіна і справді дуже мене зачепили  . 
—Хло ,ну чого ти ?Перестань. —Лагідно промовляє хлопець і обнімає мене. Мені стає трохи краще ,але я всеодно даю волю емоціям. —Знову цей гад довів тебе до сліз. Стільки років минуло ,а нічого не змінилось. —Гладить мене по голові.
Усміхаюсь ,коли все згадую .—Не переживай ти так ,ми щось неодмінно придумаємо. 
—Дякую тобі .—Усміхаюсь йому. 
—Ну що ти. Ми ж друзі .—Весело каже той і ми заходимо в наш клас ,де раніше навчались.В голові з'являються веселі спогади. Все ж, часи ,коли ми вчились в школі були прекрасні...
Девід піднімає мені настрій .Ми часто жартуємо і згадуємо кумедні ситуації з минулого .Я навіть забуваю про свої проблеми. Минає близько двох годин і він відвозить мене додому .
—Дейві ,дякую .Це був прекрасний день .—Обіймаю друга на прощання .
—Це тобі дякую .Я вже давно так не веселився .Буду радий ще з тобою зустрітись ,Хло .
—Ти довго будеш в Вашингтоні ?
—Чесно кажучи ,то я не знаю ще .Все залежить від ситуації .
—Ясно. Якщо буде вільний час ,то пиши. Я скучила за нашими розмовами .
—Я теж .—Задумливо каже. —Бувай ,Робертс. —Махає мені з машини на прощання .
—Бувай ,Браун. —Махаю йому в відповідь .Хлопець зникає за поворотом. Усміхнено дивлюсь на ці милі ромашки. В дитинстві я їх дуже любила. 
—Це від Девіда ?—Як грім посеред ясного неба з'являється позаду Остін. Я аж підстрибую .Це було неочікувано і я дуже злякалася.
—Ти налякав мене ,Паркер !—Роздратовано кажу .
—Квіти ?—Все ще не зводить погляду з букету .
—Тобі що принципово знати від кого вони ?Що це за напади роздратування ?Квіти від Дейва.Я бачилась зі своїм другом. Чи я вже на це не маю права ?!І що це взагалі за допит ?Особливо після вчорашнього. 
—Я приїхав щоб поговорити !—Голосніше каже той. —Вчора я трохи перегнув палку. 
—Ні !—Перебиваю хлопця і кажу:—Ти не перегнув палку ,ти лише вказав мені моє місце .І знаєш, я більше не збираюсь відчитуватись .Ми чужі люди ,все це лише гра для батьків ,а в вільний час роби що хочеш .Бувай !—Крокую додому ,та хлопець бере мене за зап'ястя і розвертає до себе.
—Ти не можеш так робити !Ми заручені !—Піднімає свою руку з колечком догори. 
—І що ?Я не можу бачитись з своїм другом ?
—Девід —не друг. Я не хочу щоб ти з ним бачилась. —Випалює той. Я ж просто лютую .
—Спочатку мама заперла мене в золотій клітці ,а тепер ти хочеш ?!—По щоці автоматично починають котитись сльози .В грудях починає давити,а картинка пливе .
—Хлоя ,прокинься ,Хло. —Розплющую очі і бачу перед собою розпливчасту картинку Остіна .Ми зараз в моїй кімнаті .Мене сильно болить голова. 
—Що зі мною трапилось ?—Запитую .
—Ти перехвилювались і в тебе підскочив тиск .Ти зомліла і я відразу відніс тебе в дім .
—Це через тебе .—Дивлюсь в голубі очі блондина .За що він так зі мною вчиняє ?
—Хло , я не хотів .—Винувато говорить. 
—Залиш мене саму ,Остіне. —Витраю сльози з щоки .—Я не хочу тебе бачити. —Чесно кажу .
—Ну Хло. —Винувато дивиться на мене ,та я лише мовчку .Хлопець важко видихає і таки йде.В кімнату заходить Сара. 
—Як ти ?—Турботливо запитує.
—Вже краще. 
—Випий цю таблетку і все буде добре. —Беру стакан з водою і запиваю ліки .
—Дякую .
—Ти прогнала Остіна ?—Запитує дівчина .
—Так .
—Навіщо ?Він дуже хвилювався за тебе .
—Я не хочу його бачити. Це він мене довів .—З сумом кажу .
—Не засмучуйся так .Все буде добре ,але зараз ти трохи поспи і відпочинь .Зайду до тебе пізніше. 
—Гаразд.—Дівчина теж йде .Я поринаю в сон. 
*Остін 
З усієї сили б'ю кісточками на пальцях по рулю .Бляха ...Який ж я телепень. Хотів вибачитись ,все виправити ,та тільки як побачив щасливу Хлою з тим букетом ,то неначе знову оскаженів.Одна думка про цього Девіда заставляє мене сходити з розуму .Я знову наробив дурниць і тепер вона не хоче мене бачити. Ну просто супер. Виїжджаю на трасу і розумію ,що з цим потрібно щось робити. Заходжу в інсту і прошу щоб Лука швидко знайшов мені адресу ,за якою проживає цей Девід. Друг моментально виконує моє прохання і вже зараз я їду туди .Біля під'їзду я зустрічаю того ,кого шукав .
—Девіде ,потрібно поговорити. —Суворо кажу. Хлопець дістає з вух навушники і обертається до мене. 
—Чого тобі ?—Запитує .
—Я не хочу тебе більше бачити біля своєї дружини. —Кажу ,той ж усміхається .
—На скільки я знаю, то ви ще не одружені. —Хитро промовляє цей ненормальний. —А ще ...Я знаю ,що все це лише гра для ваших батьків. Хло ж не хоче виходити за тебе .—Бляха...Хлоя все йому розповіла .Вона довіряє цьому бовдору більше ніж мені .Наївно вірить в цю дружбу .
—Вона стане моєю дружиною ,чуєш ?А ти щезни з нашого шляху .
—А якщо не щезну ?
—То пошкодуєш .—Гнів росте всередині мене все сильніше й сильніше. 
—Паркер ...ми завжди ненавиділи один одного. А знаєш чому ?Тому що обоє були закохані в Хлою .Тільки між нами є велика різниця .Ця дівчина ненавидить тебе ,а мене вважає другом і довіряє .Як ти думаєш кого вона обере ?
—Замовкни .Я не віддам тобі Хлою. 
—А я не питатиму твого дозволу. І зроблю все ,щоб цього весілля не відбулось.Для чого ж я ще тоді тут ?Між нами велика різниця. А найсуттєвіша в тому ,що я можу дати Хлої те ,чого вона прагне найбільше в своєму житті—свободи. Ми разом втечемо звідси, від її ненормальної мамаші і тебе. 
—Навіть підходити до неї більше не смій !—Я більше не можу стримуватись і вдаряю його кулаком в щоку .Той трохи відлітає в бік і хитро сміється .Точно божевільний .
—Ти віддаси мені Хлою власними вчинками .
—Вона ніколи не буде з тобою! Для неї ти лише друг. 
—А ти ворог...—Б'ю ще раз в лице і з його губи починає текти кров. Я не можу чути цих слів .Він просто мене виводить .Щоб не натворити ще більше дурниць я йду звідти. Розумію ,що зробив ще більше помилку ...
*Хлоя 
Я прокидаюсь ,коли надворі вже темно. Блін ...Сьогодні ж гонки. Швидко одягаюсь і спускаюсь на перший поверх .
—Мами ще немає ?—Запитую в дівчат ,які зараз грають в настільну гру .
—Ні .—Відповідає Сара .
—Тоді я побігла .
—Гаразд .Будь обережна ,сістер .—Промовляє Софі .—Махаю дівчатам на прощання і виходжу з дому .
Швидко добираюсь до будиночка і їду на гонки .Вся команда вже в зборі. 
—Вибачте ,що так пізно .Я трішки проспала. 
—Та нічого .—Каже Драко. 
Ми всі їдемо на старт. Під час перегонів я не можу зосередитись і весь час думаю про своє .Така моя розсіяність має свої наслідки і я приїжджаю передостанньою .Лише Дюймовочку вдалося обігнати.
—Блискавко ,щось трапилось ?—Підходить до мене і запитує Драко. 
—Та нічого. —Сумно відповідаю .
—Щоб там не було ,не засмучуйся .—Весело промовляє той. —Народ ,пропоную з'їздити в лігво. Ви не проти ?—Всі схвально реагують на пропозицію хлопця .Я теж погоджуюсь. Потрібно розрядити обстановку. Ми приїжджаємо туди і граємо в різні настільні ігри .Мені скоро 18 ,але мені всеодно весело. Розумію ,що ці люди дуже сильно підняли мені настрій. Як добре ,що я поїхала. Дивлюсь на годинник на моїй руці і розумію ,що вже дуже пізно .Хоча завтра й вихідний ,та я всеодно дуже втомлена і хочу спати .
—Друзі ,бувайте .Мені вже час .—Каже Кошмар. Хлопець дає всім "п'ять". 
—Мені вже теж .—Підводжусь з свого місця .
—Гаразд ,бувайте. Ми ще дограємо. —Відповідає за всіх Драко. 
Задумано йду вслід за Nightmare і помічаю ,що з його кишені випадає невеликий аркуш паперу. Швидко підбігаю і беру його до рук. 
—Кошмар ,ти дещо загубив. —Хлопець обертається .Я помічаю на листочку красиво намальовану чорним олівцем квітку і слова .Якась цікавість опановує мене і я починаю читати ,хоч і розумію ,що це не зовсім правильно з мого боку. Це виявляється вірш: