12 глава

*Хлоя 
Від хвилювання я встаю сьогодні в 6:24.Дивлюсь на годинник і розумію ,що на дворі ще темно. Хочу обернутись на другий бік і далі заснути, але ніяк не виходить .Вдягаю на себе халат і йду на кухню щоб попити води .Так дивно .Сьогодні в мене заручини .І мені ,чесно кажучи, дуже страшно. Я б мала бути спокійною ,бо для мене все це гра ,але все одно .Ніяк не виходить про це не думати. Спокійно видихаю і намагаюсь прийти до тями.З своєї кімнати вибігає Софі з криками :
—Павук !!!—Ховається за моєю спиною .
—Софі ,ти чого ?—Обнімаю сестру .
—В моїй кімнаті павук і він хоче з'їсти містера Теддіка !—Починає плакати .На її крик прибігає Сара .
—Що в вас сталось з самого ранку ?—Спросоння протирає очі дівчина .
—В кімнаті Софі завівся павук .Вона його дуже боїться .
—Ясно .Тоді я йду з ним розберусь. .—Підморгує мені і йде в кімнату сестри .
—А ти чого не спиш ?—Запитує в мене мала .
—Чесно ?Я трохи хвилююсь .
—Це ж всього лише заручини. До весілля ще далеко. Тому заспокойся .
—Все одно якось не по собі .
—Коли я хвилююсь ,то п'ю склянку теплого молока і з'їдаю печиво і тобі мені стає краще  .—З усмішкою промовляє Софі .—Можливо й тобі допоможе ?
—Гаразд ,я спробую .Йду на кухню .Ти будеш зі мною ?—Дістаю пакет з молоком і печиво ,що вчора спекла Сара .—Мала схвально киває .Розігріваю нам напій і ми разом ідемо до кімнати сестри.
—Ви якраз вчасно ,бо я вже виселила павучка на балкон. 
—Дякую тобі ,Саро .—Обіймає її маленька пустунка .—Хочеш з нами попити молока і подивитись мультики ?
—Можна .Мій робочий день почнеться тільки через півтори години ,а я вже й так не засну .Дівчина іде й бере ще собі склянку .Всі разом вмощуємося на ліжко Софі й дивимось її улюблений мультик "Леді Баг і Супер Кіт "...Чесно?Я не люблю мультики ,бо вважаю ,що вони для дітей .В них ж все таке фантастичне і далеке від жорстокої реальності ...Та цей мені подобається.Здається в ньому є щось особливе .
—Хлоя ,ти ще не збираєшся ?—Десь через годину до нас приходить мама. 
—Ні .
—До тебе через 15 хвилин вже прибудуть візажисти і стилісти ,тому піднімайся. Ти маєш виглядати на всі 100 .
—Але ж навіщо все це ?
—Я могла й сама впоратись .
—Нічого не хочу чути .Вперед .—Сумно встаю і йду перевдягатись в інший одяг .Краще б ще мультик подивилась. На годиннику 8:00 .Хочеться спати. В мою кімнату заходять двоє дівчат приблизно мого віку .Одна з них робитиме мені зачіску і мейк ,а інша підбиратиме сьогоднішній лук .
—Місіс Робертс сказала ,що ви маєте бути найкрасивішою дівчиною на цій планеті .
—Мама як завжди перебільшила .Дівчата я вас прошу ,зробіть все мінімалістично .Звичайні пишні локони і нюдовий макіяж .Я ненавиджу всієї цієї помпезності. 
—Але ж ваша мати...
—Прошу.Це мої заручини. —Благально дивлюсь на них .
—Гаразд .—Тихо кажуть .Я усміхаюсь ,бо розумію ,що не буду схожа на новорічну ялинку .Фухх...Минає десь 2 години і я стаю зовсім іншою людиною.Справжня принцеса .Дівчинка виявилась дуже талановитою.
—Дякую .—Щиро її обіймаю .—Ти дуже  талановита.
—Ну що ви. —Червоніє та .—Це ви просто красуня .Я ж майже нічого не зробила .
—Ви послухали мене і як мінімум за це я вам дуже вдячна .
—Хороших вам заручин міс Робертс. 
—Спасибі .
—Ну що ж ...А тепер настав мій час .—Промовляє інша дівчина .—Ваша мама дуже хотіла ,щоб ви вийшли в пишній білій сукні .
—О ,ні .Ну я вас прошу .Це ж не весілля ,а тільки заручини. В вас є щось простіше і не біле ?
—Є дещо дуже особливе .Але не знаю чи вам сподобається .
—Показуйте. —З захватом кажу .Я дуже люблю оригінальний одяг .Дівчина дістає ніжно рожеве тюлеве плаття з милим пояском ,що має бантик .
—Воно неймовірне. —Беру плаття і швидко його приміряю .Як на мене шили. Я схожа в ньому на справжню принцесу .А ще мене радує ,що воно не довге , десь до колін .Не буде важко в ньому. 
—Вам дуже личить .—З захватом промовляє стиліст .
—Дякую .Звісно моя мама не буде від нього в захваті ,але я хочу саме його .
—Бажання клієнта для нас закон. —Підморує мені .
Тоді ми ще підбираємо туфлі і сумочку .Мені дуже подобається мій сьогоднішній образ. Кружляю перед дзеркалом і радію як та мала дитина .На годиннику вже близько 12 .Софі і мама теж готові .Потрібно вже їхати до Паркерів .Беру всі свої речі в машину і вирушаємо .Нас зустрічає бабуся Лінда і містер Паркер. До весілля вже майже все готове .Заходжу в сад і бачу прекрасну картину .Багато столів на яких знаходить кенді-бар. Місце прикрашене свічками і ніжних кольорів кульками .По середині стоїть красива арка з живих квітів в ніжно-рожевих ,білих і кремових тонах. Все так гармонійно поєднується.Бачу незадоволену Міллочку з тацею десертів .Беру в неї один кексик з глазур'ю і запитую де мій наречений .Та відповідає ,що він ще в своїй кімнаті .І як можна так довго збиратись ?Йду до хлопця .Стукаю і він каже ,що я можу зайти. 
—Привіт .—Застигаю на місці .Остін одягнений в чорні класичні штани і білу сорочку .Хлопець якраз защіпає останні гудзики. Йому дуже личить такий образ .Підходжу до нього ближче .
—Зефірка...—З усмішкою дивиться на мене. —Ти дуже красива ,Хло .
—Дякую .На жаль ,я не змогла вдягнути біле плаття .Вибач ,але це не для мене. 
—Здається ,в цьому тобі буде набагато краще. 
—Дякую .Допомогти тобі з краваткою ?—Запитую в хлопця .
—Буду дуже вдячний .—Підходжу ближче і починаю зав'язувати. В ніс одразу вдаряє їдкий аромат його парфумів .Він такий приємний ...
—Ну все...Прошу. —Не зводячи погляду кажу. 
—Дякую ...—Мовчанка.—Хло ,це сімейна каблучка ,яка передається з покоління в покоління .Сьогодні бабця віддала мене її .—Бере мою руку і надіває прикрасу .Незважаючи на свій вік вона дуже красива , витончена і ніжна .—Тепер вона твоя .
—Дякую ,я буду її берегти.—З усмішкою промовляю .Паркер все ще тримає мене за руку .
—Я знаю ,що ти явно не гориш бажанням йти на ці заручини ...але —Сумно махає головою .
—Спокійно ,Паркер. Це лише заручини. А далі...Ми щось придумаємо .—Той схвально киває .Разом виходимо з кімнати. 
Бачу ,що в саді вже багато гостей .Я половину з цих людей навіть не знаю .До нас підходять Айла і хлопці з бенду .Цих людей я і справді рада бачити. Вони вітають нас і ми виходимо на двір. Підходимо до всіх і вітаємось. Дарсі теж тут .Ну звісно ж .Її батьки відомі бізнесмени і їх не могли не запросити. Міцно стискаю руку Паркера і ми підходимо до дівчини. 
—Привіт ,Дарсі .—Лукаво усміхаюся. —Рада тебе бачити. —Остін ніжно обіймає мене за талію. 
—Привіт .Вітаю з заручинами .—Наіграно каже та зміюка.Так і хочеться її вдарити за все ,що вона мені зробила ,але я стримуюсь. 
—Ходімо звідси ,бо я точно цій ненормальній волосся повисмикую .—Кажу Паркеру на вухо. Той усміхається і ми йдемо вглиб саду ,де нікого немає .
—Зефірка ,ти ревнуєш ?—Звертається до мене .
—По-перше ,ніяка я не зефірка ,а по-друге ,я не ревную .
—Ага ,ага .—Закочує очі той. 
—Так ,Паркер ,не перевіряй мої нерви на міцність. 
—Добре ,не буду.Маю для тебе ще одну новину .
—Яку ж ?—З цікавістю запитую .
—Батькам не сподобалась пісня ,під яку ми сьогодні хотіли танцювати. Але ...Діджей в нас сьогодні Лука ,тому ...—Хитро посміхається .
—Ура ,а то б я не витерпіла якоїсь нудотно-милої фігні ,яка подобається моїй мамі .—Обоє починаємо сміятись .
—Ходімо вже .Бабуся так і горить надіти на нас ці нещасні обручки. Знаєш скільки вона років цього чекала. Надіюсь ,що вона не поплутає нас з якимось фонарем .—Згадую про бабцю і одразу починаю усміхатись .Вона прикольна. 
Всі навколо стихають і ми йдемо до красивої арки. Весь цей час Остін тримає мене за руку і мені стає трохи спокійніше .Його батько оголошує про дату весілля і вітає нас .А тоді до нас підходить бабуся Лінда і одягає нам каблучки .Старенька ще щось говорить ,та я не вслухаюсь. Мій погляд зосереджений на Паркері. І чого це я ?Винувато опускаю очі .Тоді до тями мене приводять оплески глядачів нашого імпровізованого театру .
—Вітаємо !—Чується з натовпу. 
—Дякую вам усім ,що прийшли .—Каже Паркер .—Ми з Хло раді вас всіх тут бачити ...Сьогодні для мене дуже хвилючий день .—Переводить погляд на мене. —І я безмежно щасливий ,що знайшов своє кохання .—Мило усміхається .—Хло ,дякую ,що ти поруч. Ти стала тим світлом в моєму темному житті ,моєю зіркою на темному небі .Наше кохання розпочалось ще 10 років тому .Воно було таким милим і дитячим .Та тоді я не усвідомлював ,що це саме воно .Минули роки і я зрозумів ,що це саме воно .Я безмежно кохаю тебе ,Хлоя Робертс!—Знову лунають оплески .Я вдумуюсь в слова хлопця .Щось в душі здригається від них. По моїй щоці навіть починає котитись сльоза. Обіймаю хлопця і розумію ,що пора тепер мені щось сказати ,та слова неначе зникають ,я не можу зібрати їх докупи. 
—А я кохаю тебе ,Остіне Паркер!—Притуляюсь до міцних грудей хлопця .
—Зефірка ,ти чого ?—Гладить мене по голові і обіймає .—Ми ж не на похороні. —Каже мені на вухо і я починаю сміятись. 
—Ти занадто красиво брешеш , Паркер. —Відповідаю йому .
—Хм...Можливо ...—Розводить руками .Починає грати музика і наші розмови закінчуються .Виходимо на імпровізований танспол і починає грати пісня під яку ми вчора репетирували. Паркер подає мені руку .Всі спрямовують на нас погляди,а місце ,де ми танцюємо заповнюється білим димом і створює особливу чарівну атмосферу .Мене трохи напрягають ці всі люди ,та зараз я дивлюсь лише на Остіна. Той впевнено веде мене в танці .Час від часу підспівуючи .Я усміхаюсь і забуваю ,що тут взагалі ще хтось є .Той легко підіймає мене на руки і починає кружляти. Дивлюсь в небесні очі хлопця ,які зараз просто горять ...так ж як і мої .Він повільно опускає мене на землю. Тоді я опиняюсь в його міцних обіймах. Мелодія стає повільнішою і тихішою .Остін нахиляється до мене і повільно доторкається до моїх губ,неначе питаючи дозволу .Моє тіло кидає то в жар ,то в холод. Відчуває приємне поколювання  всередині .Мої руки переміщаються на гарячі щоки хлопця. Він стає ще ближче до мене і я неначе відчуваю як б'ється його серце .Його міцні руки легко доторкаються до моєї талії .
Закриваю очі і в ніс вдаряє приємний аромат парфумів хлопця.Мені не хочеться його відштовхувати і це мене лякає...Та брак кисню дає про себе знати і ми повільно відстороняємось один від одного .Всі з захопленням  хлопають ,а нам на голову починають летіти пелюстки червоних троянд. Усміхаюсь ,коли бачу це видовище. Одна з них з них застрягає в моєму волоссі .Остін нахиляється і забирає її .Я відчуваю себе трохи незручно. Мені стає дуже цікаво що відчував Остін під час цього поцілунку ?Та я не запитаю в нього ...
—Минуло 10 років і ми лише помінялись місцями. —Каже мені той на вухо. —Пробач ,Зефірко. —Поправляє золотистий локон ,що впав мені на очі.В горлі з'являється ком.По тілу проходяться мурашки,а в голові рояться тисячі думок. За що саме просить пробачення Остін ?Здається я знову заплуталась .
—Не хочеш втекти звідси ?—Несповідано запитує Остін. 
—З власних заручин ?—З усмішкою запитую. 
—Ну так .Нехай цей спектакль продовжується без нас .Нехай батьки рулять тут. Я ж навіть половини з цих людей не знаю .
—Озі ,ти головою вдарився ?—Сміюся я .
—Я не Озі.
—А я не зефірка. 
—Ні ,ти зефірка .—Закочую очі .—І валимо звідси доки не пізно .
—Куди пропонуєш ?
—Скоро дізнаєшся .—Бере мене за руку і тягне за собою .
—А якщо хтось дізнається ?
—Бабця нас прикриє .
—То ти все це спланував ?—Запитую. 
—Я не збирався тут нудьгувати. —Підморгує мені .В мене вже істеричний сміх,бо ми зараз втікаємо з власних заручин. Це ж в голові не вкладається .Швидко сідаємо в машину Остіна. 
—Ти поясниш куди ми їдемо ?
—Хло ,ну що за нетерплячка ?Скоро все дізнаєшся .Вважай це моїм подарунком на честь заручин. 
—Ти дивуєш мене Паркер .—Чесно кажу .Машина рушає з місця .Через хвилин 20 ми зупиняємось біля величезного луна парку .
—Остін ,ти серйозно?—На моєму обличчі сяє усмішка.
—Так .—Промовляє той .—Як тобі сюрприз ?
—Я обожнюю атракціони. —На радощах обнімаю хлопця .—Тільки я в цьому платті ,ти в класиці .Ми неначе з космосу .—Обоє сміємось .
—Ніби нас колись хвилювала думка інших .Ходімо .—Бере мене за руку і ми йдемо купляти квитки. Я така щаслива тут знаходитись .В дитинстві ми любили всією сім'єю ходити в схожі місця .
Спочатку йдемо в тир .Паркер попає всі рази і виграє іграшку Леді Баг .Оце так підфартило. Уявляю яка Софі буде щаслива ,коли побачить цей подарунок. Далі йдемо на гірки .Добре ,що ми не боїмось висоти і нам обом було не страшно ,а весело. За цей час ми навіть не сваримось ,а це для нас великий прогрес .Зараз я в якомусь піднесеному настрої .Дивно,я раніше такого за собою не помічала. Я відчуваю себе дуже добре поруч з Остіном .Він не бісить мене як завжди ,а навпаки —викликає приємні емоції .
—Ходімо покатаємось на машинках .—З азартом кажу я .
—Гаразд .—Весело промовляє той .Купляємо квиточки і сідаємо в машинки. В мене рожева ,а в Паркера чорна .Ми час від часу врізаємось один в одного і це викликає в мене усмішку .Зараз я дуже рада ,що Ості вмовив мене втекти з заручин. І справді ,що б ми там робили ?Ходили з фальшивими усмішками і казали як ми раді всіх цих людей бачити ?!Хоч раз ми зробили по-своєму і я не шкодую про це .
Паркер купляє мені солодку вату і ми сідаємо на вільну лавочку .Я піднімаю очі догори і бачу дуже красивий захід сонця .Який ж він прекрасний,так би й дивилася вічно .
—Ти така мила .—З усмішкою промовляє Паркер .Він доторкається до кутиків моїх вуст рукою. Напевно я трішки неакуратно їла вату.  Я усміхаюсь .
—Остін ,дякую тобі .—Щиро кажу .
—За що ?—Здивовано запитує .
—За цей день .Він чудовий. 
—Хло ,я маю тобі дещо сказати...—Остін не встигає договорити ,бо його перебиває інший ,теж знайомий мені голос .
—Хлоя Робертс ?!