11 глава

*Остін 
—Остіне ,ти помирився з Хлоєю ?—Запитує батько. 
—Так .—Відповідаю .Робертс відходить і дивиться з балкону в сад ,який повен рожевого снігу. 
—Тоді їдь в аеропорт і забери бабусю Лінду .Вона прилетіла з Туреччини спеціально на ваші заручини і сказала ,що ще обов'язково побуває на  твоєму весіллі ,тож не барись ,бо літак прибуває через 40 хвилин. —Тато вибиває ,а я навіть слова не встигаю вставити. Важко зітхаю.
—Щось трапилось ?—Схвильовано запитує Хлоя. 
—Так .—Сумно кажу .
—Хтось помер чи в лікарні ?—Бачу занепокоєння в її очах .
—Гірше ...—Роблю невеличку паузу .—Бабуся Лінда прилітає з Туреччини. 
—Дурак .—Б'є мене в плече ,а я починаю сміятись .—Хіба можна так лякати ?Я ж подумала ,що щось серйозне. 
—Це дуже серйозне !Просто ти не знаєш мою бабцю .Вона ще той кадр. 
—Та не говори вже Остіне .Що може бути поганого в милій старенькій бабці ?Вона ж твоя родичка .—Мило каже. 
—Бабця Лінда ,це зовсім інше .Ти бачила "Льодовиковий період "?Ну мультик такий .
—Ну так ,звісно .
—Так там була така в Сіда ...лінивця бабця .
—Прикольний персонаж .Вона мені там найбільше подобалась .
—Так от вона чимось схожа на мою бабцю.
—Ти просто зануда Паркер і не хочеш спілкуватись з нею !—Обурюється мала. 
—Не в цьому річ ...Та що я буду пояснювати?!—Ловлюсь за голову. —Давай ти зі мною поїдеш забирати її з аеропорту і все зрозумієш. 
—Гаразд .—Неначе виклик приймає мою пропозицію дівчина .—Я впевнена ,що ми знайдемо спільну мову .—Радісно промовляє .
—Ок ,тільки швидко збирайся ,бо ми маємо бути в аеропорту вже через пів години .
—Добре. —Схвально киває і йде до себе в кімнату,а я спускаюсь на перший поверх до дівчат. 
—Ості ,ти чарівник !—Радісно обіймає мене Софі .—Я ще ніколи не бачила такого класного снігу. Знаю ,що ти створив його для Хло ,але я дуже рада .—Цілує мене в щоку мала. Яка ж вона мила. Беру дівча на руки ,а тоді лоскочу.Та мило усміхається .—Ви з Хлоєю кудись їдете ?
—Так ,забирати мою бабусю з аеропорту. —Відповідаю на запитання малої .
—Тоді це буде довго. Хло не вміє швидко збиратись .—З усмішкою промовляє та. —Хочеш поїсти зі мною морозива ?
—Не відмовлюсь. —Я ж сьогодні тільки снідав.Весь день пробавився з цим снігом .
—Саро ,організуєш ?—Запитує Софі дівчини. 
—Звісно .Одну хвилиночку .—Йде на кухню і вже скоро повертається з двома ріжками морозива .Сідаємо з Софі в саді на лавочку і ласуємо десертом .
—А тебе горло боліти не буде ?Все ж таки зараз зима .—Турботливо запитую .
—Ні ,не буде. Я часто їм морозиво. —Відповідає та і мило обіймає ведмедика .—Хлоя була сумна цілий день ,дякую ,що ти її розвеселив.—Вдячно каже .
—Я ж був причиною її поганого настрою і мав виправити це .—Підморгую дівчинці. 
—Ості ,це звісно не моя справа ,але ...Я не тупенька і не мала, і знаю ,що ви з Хло одружуєтесь по бажанню батьків ...Та хіба хлопець якому дівчина байдужа стане робити для неї такі класні сюрпризи ?—Весело промовляє мала .Вона явно не схожа на інших п'ятирічних дівчаток ,які тільки граються ляльками. —Ти закоханий в мою сестру ,Ості ?Скажи ,ну скажи .—Дивиться на мене очима кота в чоботях з мультика "Шрек " .
—Маленька пустунка .—Починаю її лоскотати. —Я не відповім тобі на це запитання. —Хитро кажу ,а та заходиться від сміху .
—Ну все ,Ості ,припини. Я ж лусну від сміху .Обіцяю ,більше ніяких провокативних запитань. —Клянеться .—Відпускаю її.—Тим паче я й так вже знаю відповідь ...—Тихо каже собі під ніс .Я лише вдаю ,що не чую і закочую очі .Доїдаємо свої морозива і починаємо бавитись з малою снігом .Вона так радіє і я разом з нею .Згадую своє дитинство і на душі стає весело і добре. От би повернутись в ті часи. Коли ти безтурботний хлопчик ,якого не хвилюють жодні дорослі проблеми і труднощі .В дитинстві ми всі міряли одяг батьків ,хотіли ,щоб в нас швидше появилась борода ,ми швидше закінчили ту ненависну школу і все таке ...А коли ти виростаєш ,то розумієш ,що тобі хочеться повернутись в дитинство. Все ж це така світла і добра частина нашого життя ...
Через декілька хвилин до нас приходить Хлоя .Софі просить нас зробити з нею спільне фото на фоні рожевого снігу. Погоджуємось і Сара нас фоткає .Софі одразу постить фото в інсту .Заходжу в відмітки і дивлюсь на фото .Ми на ньому виглядаємо такі щасливі .Мимовільно усміхаюсь .Та часу немає ,тому ми швидко сідаємо з Хло в машину і їдемо в аеропорт. 
Біля входу вже бачу свою бабусю.
—Бабцю !
—Ості,ну нарешті. —Обурюється вона .—Бабка вже думала ,що прийдеться тут ночувати. —Весело промовляє .—Ти що погано себе почуваєш ,чому ти такий зелений ?
—Бабцю це кущ ,а тут .—Підходжу до неї ближче .
—Тюфу ти .Де ж ці кляті окуляри. Паркер молодший, мене обікрали !—Кричить та.Я вже весь червонію.—Це точно ця стюардеса.Вона так підозріло на мене дивилась .Ану пішли розбиратись !—Бере мене за руку .
—Так ,стоп .Бабусь ,твої окуляри в тебе на голові .—Опускаю їх .
—Ухти,я знову бачу .—Сплескує руками .—Диво !
—Бабцю я окуляри тобі вдягнув. 
—Ей ,а я надіялась на диво.Та й грець з тим зором .Тут магія побільше .Мій любимий внучок нарешті жениться .—Вдаряє мене своїм ціпком .—Засранець !Ти хотів стару до інфаркту довести ?Я ж думала ,що вже не доживу до цього моменту!—Обурюється старенька .—Я хочу правнуків Ості !—Дає мені своєю  палкою по нозі .—Роби що хочеш ,але я маю їх побачити !
—Бабцю ,тихіше .Люди вже на нас оглядаються .
—Та йой .Ну тих людей .—Безтурботно махає рукою в бік. —А де та нещасна ,що погодилась за тебе вийти ?Чи втекла бідолаха з під вінця ?—Починає сміятись ,а я вже розумію ,що ці декілька днів будуть для мене ой як не простими. 
—Я тут .—Озивається "бідолаха" .—Мене звати Хлоя .Я наречена Остіна .—Вітається з бабусею .
—Хлоя Паркерс!—Бабуся лукаво усміхається .
—Так .—Дівчина здивовано каже .—Ви мене знаєте ?
—Звісно !Це ж в тебе було закохане це нещастя ще в садочку .—Вказує ціпком на мене .
—Бабцю ,в тебе маразм .Ти щось путаєш .—Я зараз помру тут зі сорому. 
—Ості ,я хоч і стара ,але ще не куку. Не перебивай мене !Я тут з дочкою говорю .—Махає до мене своєю "зброєю ".—І так ,дочко .—Бере мою дівчину під руку .—Ості ,що ти там як баран стоїш ?Та візьми ти нарешті цю валізу і поїхали !В бабки кістки на дощ ниють !
—Вже біжу. —Беру валізу і крокуємо до моєї машини .
—Так, на чому ж я запинилась ?А ...Точно .Хлоя ,значить. А ти красива .Звісно ,Ості  той ще подарок,але ти не зважай .Він така вперта зануда вдався в свого діда. Старий Вільям ,хай йому земля буде пухом ,теж був такою заразою .Хоч і любила я цього старого пенька дуже. —Весело промовляє бабця . —Ти ,дитинко ,тримайся. Якщо що ,дзвони мені ,я на нього швидко управу найду .—Підморгує моїй нареченій ,а мені вже стає стражно .Цей вибуховий дует точно зведе мене з розуму.—А і ще .Це дуже важливо. Хлоїчко ,а ти дітей любиш ?
—Ну так .—Сором'язливо відповідає .
—О ,то це супер .—Сплескує в долоні .—Я вже стільки разів казала Остіну ,та він і слухати мене не хоче .Можливо хоч ти йому мозок вправиш .Я дуже хочу щоб мого першого правнука звали Сулейман .
—Бабцю ну перестань!—Втручаюсь в розмову .
—Цить ти ,не перебивай бабку !
—Але бабцю .Ти просто передивилась турецьких серіалів .Ніяких Ібрагів ,Селімів чи Мустафів не буде. 
—Ну хоч Баязид .—З надією дивиться на мене. Заперечно хитаю головою .
—Ай ,що з тебе взяти .Впертий як і дід. Ти його ,Хлоїчко ,не слухай .Сулейман дуже красиве ім'я.Його сам славетний султан носив .
—Я подумаю над цим .—Тихо промовляє Хлоя .
—От і добре .І щоб з правнуками не барились. А то хто його знає скільки бабка ще протягне .
—Та що ти бабцю .Ти нас всіх переживеш .
—А ти там не патякай .Дивись за дорогою .—Потрібно буде десь сховати той ціпок ,а то мені буде непереливки. 
—Ой !Хлоїчко ,скоро діставай мою валізу .Я ж там альбомів з собою взяла , де Ості ще маленький. —В мене по тілу проходять сироти. 
—Ні ,бабцю ,ніяких альбомів .Там компромату на мене на все життя вистачить!
—Циц .Я краще знаю .Ти там такий милий. 
—Ні !Я там майже всюди голий .
—Бо діти так ходять.Та й  що там Хлоя не бачила ?—Бабця починає сміятись .В Хло щоки червоніють .
Господи дай мені сили!—Ну гаразд ,покажу коли ми додому приїдемо. 
—А не вийде ,бо я зараз везу Хлою додому .
—Ти там не командуй .Хлоя ,ти ж не образиш стареньку і залишишся в нас на вечерю ?
—Гаразд.—Сором'язливо відповідає та .Ну просто супер !
Далі вже їдемо мовчки і я  тому дуже радію .
—Так ,Ості ,допоможи мені вибратись.—Відкриваю старенькій двері і подаю руку .Тоді допомагаю Хлої .
—Твоя бабця , вона просто чудо. —Каже мені дівчина на вухо.
—Ага ,чудо із чудес .—Саркастично кажу. 
—Старий Паркер !—Бабця сплутала кущ з батьком .
—Бабцю,опусти окуляри ,то знову кущ .Тато стоїть за два метри від тебе. 
—Йой .З тими окулярами .—Хлопає в долині і йде обнімати батька .—Зятьок ти мій улюблений .—Нечайно вдаряє його своїм ціпком. —А де мій солодкий Тоні ?—Брат одразу прибігає .—Мій найдорожчий ти скарб .Паркер ,ти що дітей взагалі не годуєш ?!Чому вони такі худі ?
—Ну що ви , мамо .—Батько чеше потилицю .
—Мій солодкий хлопчику ,а я вже думала ,що цей пеньок (це вона про мене ) ніколи не одружиться і прийдеться ще твого весілля чекати. —Цілує малого в щоки. 
— Старий пеньок ?—Хло ледь стримує себе від сміху .—Паркер тобі щ не повні 21. 
—Ага ,тільки моя бабця одружилась в 16 .Тому я й для неї старий пеньок. 
—Будеш мене тепер злити ,я тебе теж почну так називати. 
—Ей ,не смій,Хлоріс...—Дівчина міцно зжимає мою руку .
—Ну що ви там стали як укопані,ходімо в дім !—Кричить до нас бабця .Мілла швидко накриває на стіл і ми сідаємо разом вечеряти .
—Хлоїчко ,я ж обіцяла тобі фото маленького Ості показати. 
—Аа...Точно. —Дівчина лукаво усміхається .
—Хло ,благаю .—Тихо кажу їй на вухо. 
—Ості,не поводься як мала дитина .—Відповідає мені Хло. Я лише закочую очі .Це хіба я дитина ?Це ж вона зранку рожевого снігу попросила ,чи я помиляюсь ?Цих жінок не поймеш. 
—Ості принеси альбоми з моєї валізи. 
—Ну може не треба ?—Благально кажу .
—Треба !—Змиряюсь і йду .Дістаю п'ять стареньких альбомів і починаю гортати кожен з них .Господи і хто робив ці фото ?Можливо сказати ,що не знайшов ?Ну тоді бабуся точно мене ціпком вгріє і піде по них сама .
Далі гортаю і бачу милі фото з Ноа .Ми дружимо з дитинства.Дістаю їх з альбому і забираю ,бо я знаю ,що Хло точно розплачеться. Вона дуже за ним сумує ,та й я теж .Продовжую перелистувати старі сторінки. Тут навіть фото з Хлоєю є .Мені тут десь 4 а їй близько року .Ми обіймаємось. І це фото теж забираю .Нехай залишиться в мене на пам'ять .Закриваю альбом і несу все це в вітальню.
—Я буду в себе в кімнаті .—Обговорення моїх дитячих фото я просто не витерплю .Бабця з цим змиряється і йду до себе .
Сідаю на ліжко і починаю грати на гітарі. Це мене трохи заспокоює .З важкістю думаю про завтрашній день .Ці заручини ніяк не виходять а мене з голови .Вони неначе неправильні .Я прекрасно розумію ,що це лише гра ,але ...Я ж руйную не лише своє життя ,а й Хлої теж .Ці батьки...Їм ж геть наплювати на наші бажання .І байдуже ,що ми потім все життя будемо нещасні ,головне ж бізнес !Дивлюсь в вікно за яким вже починають з'являтись зірки. З сумом згадую маму .Її не вистачає .Вона була такою сильною,веселою ,лагідною ....Зовсім не схожою на батька .Якби ж я хотів ,щоб вона була поруч ...
—Остін ?—В мою кімнату заходить Хлоя .Перестаю грати і дівчина сідає біля мене .
—Вже всі мої позорні фото передивились ?—З сарказмом запитую .
—Та перестань. Ти на них милий .—Тихо промовляє .—А твоя бабця дуже класна .Вона така весела. —З усмішкою промовляє дівчина .—Знову почала вмовляти мене назвати першого хлопчика Сулейманом.
—Ах ,бабця така .Вона просто декілька разів передивилась "Величне століття " .Тому не дивуйся. —Починаємо сміятись. —Тільки не судилось бабусіним мрія здійснитись. —З сумом дивлюсь на небо .
—Можливо ,колись ти знайдеш ту дівчину ,яку справді полюбиш ...І в вас буде син Сулейман .—Знову продовжуємо сміятись .
—Ее,о це вже ні .
—Дивно ,що твоя бабуся не заставила твоїх батьків тебе так назвати .—Промовляє дівчина .
—Не повіриш ,але таки вмовила .Правда тоді бабці інше ім'я подобалось .
—Ти серйозно ?Я ніколи не знала ,що в тебе є друге ім'я.Яке ?
—Не скажу .
—Ну Паркер ,прошу .Я ж до ранку від цікавості не засну .—Дивиться на мене благальними очима .
—Озан .—Відповідаю.
—Це тому тебе в початковій школі часто кликали Озі ?
—Так. 
—Класне ім'я...А що воно означає ?
—Поет-співак .
—Ну тоді це точно про тебе .Тепер я буду називати тебе Озі .
—Не смій ,Хлоріс. 
—Ей. —Обурюється .
—Гаразд .Зефірка тобі краще пасує .—Усміхаюсь .
—Вже пізно. Відвезеш мене додому ?
—Так ,звісно. —Виходимо з кімнати. 
—Дякую тобі за сьогодні. —Каже мені дівчина ,коли ми вже сідаємо в машину .
—Немає за що .—З усмішкою кажу. Я цей день точно запам'ятаю надовго. Хлоя включає якусь музику і ми мчимо вечірнім містом. Ще зранку все було жахливо ,але добре ,що я все виправив. 
—До завтра ,Хло .—Обіймаю дівчину на прощання .
—До завтра. —Посміхаєтьчя і зникає за парканом свого будинку .