*Хлоя
День святого Валентина ...Коли навколо всі обмінюються валентинками і признанням в коханні .Навколо лише закохані парочки з букетами і червоними кульками в руках .Та я ніколи не належала до таких людей .Для мене цей день асоціювався лише з приниженням Паркера ,яке я не забуду ніколи .Але цього ще й мало ,бо зараз я печу йому його улюблений пиріг і ті довбані печенька в формі сердечок. Мама таки добилась свого і під чітким керівництвом Сари я зараз не кухні .Думки ,які зараз в мене в голові :"Де це довбане борошно ?Чому я ціла в тісті і як змогла перетворити невеличке приміщення на якесь звалище ?"Навколо один хаос і безлад .І ні ,це не Третя світова .Це я просто готую .Довбаний Паркер ,він в мене ще тими солодощами подавиться .Ще й через нього запізнюсь в універ .Добре ,що хоча б на пари не потрібно ,лише на репетицію .Нервово поглядаю на годинник .Духовка починає сигналити і я дістаю останню партію печива .Нарешті .
—Це кінець ?—Благаючим поглядом дивлюсь на Сару .—Ну чому ?—Закриваю очі руками ,а тоді відкриваю і розумію ,що це була моя помилка ,бо вони були в муці .Розчаровано дивлюсь в дзеркало і чую сміх Сари .
—Не плач ти вже .Залишилось лише печиво прикрасити глазур'ю .
—Можливо,якимось проносним ?Нехай Паркер запам'ятає цей День святого Валентина надовго !—Злісно кажу .Помщуся Остіну за ці муки на кухні.
—Ні!—Обурюється Сара .—Звичайна червона глазур .—Дає мені кондитерський мішок і я наповнюю його в'язкою рідиною .
—Швидше ,а то загусне .
—Ок .—Закочую очі і починаю щось "творити" .В загальному це надписи "Valentine's Day" або якісь милі сердечка ,від яких мене вже аж нудить .Не вірю ,що я це роблю .Коли останнє печиво вже готове я з полегшенням видихаю .
—Нарешті кінець .—Мию свої руки від липкого крему і крихт .
—Аж не віриться ,що кухня вціліла .—Тихо під ніс собі каже Сара .
—Ей ,я все чула .
—Гаразд ,гаразд .Все добре вийшло .Подивись як красиво ,а пиріг ...Просто потрібно було трошки попітніти і все .В приготуванні немає нічого складного .
—Ну звісно ...—Саркастично кажу і знову нервово дивлюсь на годинник .—Саро ,прибереш тут ?Я вже маю збиратись .
—Гаразд .—Відповідає та ,а я швидко біжу до кімнати .Приймаю душ і одягаюсь .Добре ,що хоч вчора вирішила в чому піду .Яскраве червоне плаття до колін з пишними рукавами .Яке ж воно ...Просто неймовірне .Радісно кружляю перед дзеркалом .Ми з Айлін ходили на шопінг два тижні тому і воно мені дуже сподобалось .Не шкодую ,що зробила таку чудову покупку .Взуваю до нього такого ж кольору туфлі і роблю макіяж .На губи наношу червону помаду .Вона гарно поєднується з моєю білосніжною шкірою .Вії підводжу тушшю і наношу на брови гель.Волосся швидко закручую в локони .Одягаю кулончик від батька і каблучку з невеличким діамантом .Сьогодні замість рюкзака в мене невеличка сумочка ,в яку я вкладу свій телефон. Повільно спускаюсь на перший поверх ,де на мене вже чекає маленька злюка ,яка запізнюється в садочок .
—Ну ,Хло ,скільки можна ?—Обурюється сістер. Та коли бачить мене стає трохи спокійнішою .—Вау ...Ти як та Попелюшка ...Просто чарівно .
—Дякую .—Весесло усміхаюсь .Для мене це щось незвичне ,бо я рідко вдягаю щось такого яскравого кольору ,та й взагалі роблю такий макіяж і зачіску .Не знаю чому ,але сьогодні мені хотілось бути красивою .Можливо ,це через те ,що прийдеться виступати на сцені.
—Добре ,але це не змінює того ,що ми запізнюємось в садочок .
—Вже біжу .—Тільки ще заходжу на кухню і беру з собою декілька печеньок .Пригощу ними Айлу.
Швидко йду до машини ,де вже на мене чекає Софі .Машина рушає .Сестра робить селфі зі мною ,а тоді дістає з рюкзака невеличку валентинку ,яку сама намалювала .
—Я дуже люблю тебе ,Хлоє .Будь щаслива .—Обіймає мене .
—Дякую ,Софі .Це дуже мило.—Ледь стримую сльози і розглядаю подарунок .—В мене теж є дещо для тебе.—Показую сестрі браслет на якому написано її ім'я.Також на ньому багато різнобарвних камінців і стрічок .
—Він дуже красивий .Дякую сіс.
—В мене такий самий ,тільки з моїм ім'ям.
—От би Ноа був з нами .Ми б теж купили йому такий браслет і завжди були нерозлучні .—Згадує про брата .Софі були три коли він помер ,але вона все ще його пам'ятає .
—Він дивиться на нас з небес .—Сльози знову навертаються на очі .Важко думати про таку рідну людину ,яку прийшлось так рано втратити. Часто сумую за ним і батьком.
—Ну все ,не будемо плакати. Татусь і Ноа б засмутились ,якби побачили наші сльози .—Намагаюсь усміхнутись крізь сльози .—Та й макіяж зіпсується .Ості має побачити тебе в усіх красі.—Знущається сестра .
—Ей .Це зовсім не для Паркера .Просто сьогодні виступ і я хотіла бути красивою .
—Ага ,ага .—Закочує очі .Автомобіль зупиняється і сістер швидко вистрибує з нього .На прощання надсилає мені повітряний поцілунок і підморгує .—Ості зацінить твій лук ,сістер. —Підморгує мені .От нечема .—Головне ,щоб від такої краси не забув як на гітарі грати. —Глузує ...Махаю їй кулаком ,та та вже зникає в приміщенні .Я лише дивуюсь з її поведінки. Їй точно 5 і вона точно моя сестра ?Та ця малишка мені підняла настрій ,навіть не зважаючи на її уїдливі жартики. Виходжу з машини в піднесеному настрої .Біля входу зустрічаю Айлу .Вона теж сьогодні дуже красива . В червоній блузі і чорних класичних штанах .Волосся зібране в високий хвіст .Макіяж красиво підкреслює всі її риси обличчя.
—Вау ,Хло ,ти просто чудово виглядаєш .—Здивованим поглядом обводить мене подруга .
—Ти теж .—Сором'язиво кажу і обіймаю її .—Зі святом тебе .—Щиро кажу. Нехай в твоєму житті завжди буде присутня любов .
—І в твоєму теж .—Відповідає та .
—В мене є для тебе невеличкий сюрприз .—Дістаю з-за спини коробку з печивом і вручаю його подрузі .—Сама пекла .—Гордо заявляю .А очі подруги вилітають з орбіт ...Шок .
—Хлоя Паркер і кухня ?Це точно не сон ?
—Ні .Це був мій сьогоднішній кошмар.
—І що тебе заставило піти на такий вчинок ?Невже нас сьогодні всіх вб'є який метеорит або астероїд ?
—Гірше ...Сьогодні до нас прийде ціле сімейство Паркерів .А ця зміюка Остін заговорила про дамашню їжу ,от мама й заставила приготувати його улюблений пиріг і ці довбані печенька в формі сердець .
—Надіюсь ,вони не отруєнні ?—З пересторогою запитує ,перш ніж покласти до рота .
—Ні.Сьогодні Остіну таки жити.
—Ммм...—З захватом каже .—Дуже смачно ,Хло .
—Та невже ?—Вигинаю одну брову від здивування .Я ще не пробувала ,але Сара теж казала ,що смачні.Це вони мене так хочуть підтримати чи справді я змогла щось приготувати своїми двома лівими ?Беру одне печиво і пробую.Сама в шоці від своїх кулінарних талантів. І справді смачно.
—Це напевно Паркер пробудив в тобі талант .—Починає сміятись подруга ,а я давлюсь печивом .І навіщо було псувати цей чудовий момент ?
—Ага ,звісно .—Саркастично промовляю .Дзвенить дзвінок.
—Гаразд ,Хло .Я біжу на пари ,бо мені їх ніхто не відміняв .Побачимось вже на концерті.Дякую за печиво. —Подруга швидко зникає в коридорі повному студентів .Я повільно йду в друге крило університету ,де знаходиться приміщення в якому ми зможемо порепетирувати.Заходжу туди і бачу що Паркер сидить на підвіконнику і грає якусь мелодію .Бачить мене і злазить звідти. Підходить ближче.
—Круто виглядаєш , Хлоріссс...—Закочую очі .—З Днем святого Валентина .—Тихіше говорить .Я лише закриваю очі і спокійно видихаю .Ні ,ніяких сварок .Потрібно порепетирувати ,інакше ми опозоримось на сцені .
—Дякую ,Ості...—Перекривлюю сестру і солодко з нотками іронії ,кажу .—Можливо ,приступимо до репетиції ?
—Як хочеш .—Знову сідає на підвіконник. Я починаю співати. Хоч ти ми й не репетирували 3 дні ,та звучить прекрасно. З полегшенням видихаю ,коли розумію ,що нам вдалось .Попри ненависть ми стали хорошим дуетом і це неможливо не відмітити .
—Думаю ,що містер Вокер буде задоволений .—Озвучує Паркер.
—Ага .—Підтримую його .—Ходімо вже в концертний зал.Виступ скоро почнеться .
—Добре.—Лунає дзвінок .А це означає лише одне —перерва .Через декілька хвилин вже почнеться концерт ,але ми виступаємо останні .Тому зараз ми сидимо за кулісами і чекаємо своєї черги. Нервово переминаю пальці. Знаю ,що в залі присутня мама. Для мене важлива її думка .Вона ніколи не вважала захоплення Ноа музикою чимось серйозним і це часто засмучувало брата .Для мами це було просто хоббі ,а для нього справою всього життя .Знаю ,що він хотів бути музикантом .Шкода ,що його мрія не здійснилася .Та я...Не така талановита як він .Сміливість ,яка була ще декілька хвилин тому кудись зникає .А що як не вийде ?
Зриваюсь з місця .
—Хло ,ти куди ?—Зустрічаю на собі зосереджений погляд Паркера .
—Я ...Мені страшно ,я хочу вийти на вулицю .
—Ні ,ні .Не йди ,бо потім буде важко повернутись .—Зупиняє мене.
—Не вийде.Я не так добре співаю .—Невпевнено кажу .
—Хло ,все добре .Ти класно співаєш.
—Не так як Ноа ...—З сумом кажу .
—Він співав чудово і в тебе схожий голос .Ти просто боїшся аудиторії .—Паркер підходить ближче .—Уяви,що на сцені нас тільки двоє .Думай про пісню ...—Слова хлопця трохи заспокоюють мене .Я опановую себе .
—Хлоя ,Остін .Ваш вихід .—Гукає нас містер Вокер .
—Ходімо.—Остін бере свою гітару і ми виходимо на сцену .Зала повна студентів і викладачів .Бачу серед них маму і містера Паркера .Ті про щось мило розмовляють .Стає дуже страшно .Обертаюсь до Остіна ,а той лише схвально киває і починає грати .Закриваю очі і починаю співати:
I fell by the wayside, like everyone else
I hate you, I hate you, I hate you
But I was just kidding myself
Our every moment, I start to replace
'Cause now that they're gone
All I hear are the words that I needed to say
Стає страшно дивитись на публіку ,тому я переводжу погляд на Остіна ,який ласкаво усміхається .Відчуваю себе впевненішою і продовжую.Вдумуюсь в слова. Така красива пісня.Бачу захоплення в очах глядачів і мені стає легше .Все виходить.Я насолоджуюсь моментом.Як чудово ...
Останні ноти .Ми завмираємо ,а глядачі починають радісно хлопати ,дехто з них навіть підсвистує .
Паркер підходить до мене і бере за талію .
—Вдалося .—Тихо каже на вушко ,від чого в мене проходять мурашки по тілу .Разом поклоняємось і чуємо ще більшу хвилю овацій .Ще трошки стоїмо ,а тоді зникаємо за кулісами .
—Нам вдалося !—На емоціях вигукую і обнімаю Паркера .Той приємно здивований моїм жестом .Я зараз просто дуже щаслива ,але впевнена ,що вже за хвилину ми станемо тими самими Остіном Паркером і Хлоєю Роберс ,що ненавидять один одного. Цей момент перериває директор ,який приєднується до нас .Швидко відстороняємось один від одного.
—Дякую вам за цей чудовий виступ .А ще казали ,що не впораєтесь .Просто ідеальний дует .—Радісно каже той .
—Спасибі .—Одночасно з Остіном промовляємо .
—Ви спричинили справжній фурор .І заслужили на винагороду .Можете не йти сьогодні на решту пар. З Днем святого Валентина .—Загадкового підморгує і зникає з приміщення .
—Прекрасний подаруночок. —Лукаво усміхається Паркер.
—З радістю б ним скористалась і втекла кудись на декілька годинок ,але ,на жаль ,прийдеться провести їх з тобою.
—Ммм...Міс Робертс ,невже вас так сильно турбує моя присутність ?—Задумливо каже .Та відповідь я не встигаю дати ,бо до нас приєднуються наші батьки.
—Хлоє ,Остіне ,це було прекрасно.—Озвучує мама .—З вас вийшов хороший дует .
—Так,цілком погоджуюсь .—Каже старший з Паркерів .
—Нас звільнили з пар ,тому ми можемо поїхати до вас швидше. —Озвучує Остін.
—Хороша ідея.—Підтримує його батько .—Заберемо Тоні з садочку і десь за годинку будемо в вас .
—З нетерпінням чекатимемо. —Відповідає мама. Паркери ідуть ,а ми за ними. Мені ще потрібно вбиральню ,тому мама йде до машини .В коридорі зустрічаю розлючену Дарсі .Вона штовхає мене в плече ,ніби ненароком ,але я знаю ,що це спеціально .
—Обережніше .—Промовляю .
—Сама дивись куди йдеш. —Навіть не думає вибачатись .
—Дарсі ,слухай...—Та та перебиває мене і підходить впритул :
—Це ти ,послухай .—Злісно махає рукою. —Я не віддам тобі Остіна ,нізащо і ти поплатишся за витівки своєї сестри ,Робертс !—Зникає з мого шляху ,неначе нічого й небувало .Навіжена якась .Йду в вбиральню ,а тоді до мами,яка вже напевно зачекалась .Машина рушає з місця .Дивлюсь в вікно.
—Містеру Паркеру дуже сподобалося ,як ти співала .—Промовляє мама .
—Я рада .
—Ви ... виглядали як ідеальна пара. —Каже рідна.В мене в горлі з'являється неприємний комок .
—Дует ...—Поправляю її , а вона лише усміхається .Виходжу з машини і йду по Софі .Та радісно біжить до мене з великою валентинкою в руках.
—Привіт ,сіс.Як тобі ?—Хвалиться подарунком .
—Дуже гарна. Це від Тоні ?
—Так .—Весело промовляє .
—А де подарунок від Остіна ?Невже старший Паркер такий тугодум ?
—Люди не дарують подарунки тим ,кого не люблять .
—Та перестань. Я бачила ваш виступ .Там суцільна любов .Вам тільки такого закоханого Купідончика зі стрілами бракує на відео .Повний лямур тужур. —Прискає під сміху мала .
—Стоп.Яке ще відео?
—Айла кинула .Ви дуже круто співали. —Сідає в машину і їдемо додому .
Зустрічаємо на порозі Сару ,яка ,на щастя ,вже все приготувала ,бо на ще якісь кулінарні шедеври мене б просто не вистачило .Дивлюсь на годинник і розумію ,що є ще десь пів години .Пора вже нарешті зайнятись навчанням ,а то за ці декілька днів стільки всього навалилось. Весь цей час проводжу за підручниками .Дзвінок в двері заставляє відволіктись. Спускаюсь на перший поверх .
—Хло,відкрий двері .—Каже мама і я йду їх відчиняти .Переді мною стоїть все сімейство Паркерів .Старший —в діловому костюмі ,Тоні в штанах в клітинку ,білій сорочці і на шиї має милий метелик .Остін ж перевдягнувся в чорну сорочку і джинси. На руці красивий годинник. Мушу відмітити ,що виглядає прекрасно .
"Так ,Хло ,опам'ятайся ."—каже мені мій мозок .
—Прошу ,проходьте .—Біля мене з'являється сестра і мама ,які на відміну від мене раді гостям .В кожного з Паркерів і руках по букету червоних троянд. Вони дуже красиві...троянди .Тоні обіймає Софі і перший вручає їй квіти .
—З Днем святого Валентина,цукерочко. —Каже їй на вухо малий залицяльник. Які ж вони кумедні. Містер Паркер теж вітає мою маму і бажає їй знайти своє щастя .Вони обоє втратили свої половинки .Дружина містера Паркера померла коли народжувала Тоні.Дуже шкода її .Вона була хорошою жінкою .Після цього містер Паркер так і не одружився ,а виховував своїх синів сам .
Остін підходить до мене ближче .Аромат квітів заповнює все приміщення .
—З Днем всіх закоханих ,цу-ке-рочкооо...—Тихо каже на вухо ,перекривляючи свого брата і цілує мене в щоку .Хочеться прибити цього самозакоханого красунчика ,але наявність свідків мене зупиняє .Закриваю очі і опам'ятовуюсь.
—Дякую.—Невдоволено кажу ,але намагаюсь хоча б фальшиво усміхнутись .
—Не хочеш мене привітати ?—Знову тихо каже. І цим привертає увагу батьків .Навіщо ?
—Ходімо вже до столу. Потім собі побалакаєте ,дітки. —Солодко щебече моя мама .Заходимо в вітальню ,де Сара вже накрила на стіл .Я щось взагалі не голодна,але для виду поклала собі трохи салату. Остін сидить цього разу біля мене.Мені важко знаходитись в його присутності в такий день. Спогади ,вони просто вбивають ...Мама розмовляє про роботу з містером Паркером ,Тоні і Софі навідмінно від нас усіх виглядають дуже щасливі. Вони пішли дивитись мультики. Я ж задумливо дивлюсь в вікно .Сара приносить десерти ,які я приготувала. Мама ж починає їх нахвалювати. Остін здивовано її слухає .Неочікував ,що я таки їх приготую .Беру собі трішки пирога ,бо я ще не пробувала і мені цікаво який він на смак .Куштую і розумію ,що він вийшов дуже смачний. В мене навіть покращився настрій.
—Хло,дуже смачно. —З якимось захопленням каже Остін .Дивно. Думала ,що зараз буде прикол про отруту. Паркер сьогодні просто одна суцільна чарівність .Але приємно це чути. Я справді дуже старалась.
—Дякую .—Щиро кажу. Всі обговорюють мій десерт і навіть містер Паркер в захваті від нього .Здається цей вечір не такий вже й поганий. Тим паче ,що вже скоро його кінець і Паркери поїдуть. Нарешті ,я зможу побути сама. Тоні і Софі знову приєднуються до нас ,бо Сара приносить морозиво. Я трохи розслабляюсь і куштую десерт.
—Хлоє ...—Звертається до мене мама .— Ми з містером Паркером порадились ...—Вона виглядає досить стурбованою .—І вирішили ,що вам з Остіном потрібно одружитись. —Що ?!Від шоку моя виделка падає на підлогу. Мене ж кидає в холод .
—Мамо ,ти серйозно ?!—Здивовано дивлюсь на жінку .Я ненавиджу його ,а вона хоче нас одружити ?!
—Спокійно ,Хлоє .—Намагається мене заспокоїти. —Знаю ,це стало для тебе шоком ,але...Ви хороша пара і після твого повноліття ви одружитесь. —Спокійніше каже вона ,а я всередині вже закипаю .До цього вона і так все вирішувала в моєму житті ,але щоб видати насильно заміж ...Це вже перебір. Був би тут батько він б ніколи цього не дозволив. Здається ,цей День святого Валентина перетворюється на моє найстрашніше жахіття .Так хочеться кліпнути очима і опинитись в своєму ліжку. Спокійно видихнути і сказати ,що це лише дурний сон ,але це реальність. Перелякано дивлюсь на Остіна і надіюсь ,що він скаже хоч щось ,та...
—Ні ,мамо ...—Махаю головою в знак незгоди. Остін бере мене за руку під столом .
—Місіс Робертс ,нам потрібно поговорити з Хлоєю .Надіюсь ви не проти ?—Солодко усміхається моїй матері .
—Ні ,звісно .—Каже та .Остін все ще не відпускає мою руку і ми встаємо з-за столу. Прямуємо на двір.