4 глава

*Хлоя 
Головний біля після вчорашніх пригод ніяк не вщухає .Швидко бігаю по кімнаті в пошуках своїх улюблених чорних джинсів. І куди вони поділись ?Я ж знову в універ запізнюсь. 
—Часом не це шукаєш ?—Сара показує мені мої штани .Але що з ними ?—Я знайшла їх в кімнаті малої .—З усмішкою промовляє та .
—Софііііі!—Здається мої крики почули навіть в сусідньому штаті .Сестра швидко біжить до мене .—Це були мої улюблені джинси !—Починаю лютувати .
—Упс .—Ховається за стіною .
—Навіщо ти розмалювала їх фарбами ?!
—Ну... я хотіла зробити їх цікавішими .—Тихо каже .
—Ти зіпсувала їх !
—Пробач !—Швидко втікає і ховається за Сару .Хочу помститись пустунці ,але часу обмаль ,тому я біжу до себе в кімнату швидко перевдягається .Знаходжу чорну шкіряну спідницю і білий топ .Ідеально .Зверху накидаю на себе косуху і взуваю невисокі черевички .Волосся збираю в високий хвіст. Дивлюсь на годинник і бачу ,що в мене ще є декілька вільних хвилин ,тому вирішую нанести тон на обличчя ,щоб сховати синяки під очима ,які з'явились через те ,що я мало сплю .Також підводжу вії тушшю і наношу на губи прозорий блиск .На зап'ястя прискаю трохи парфумів і спускаюсь на перший поверх .Софі вже чекає на мене в машині .Добре ,що в нас вдома їх 3 .Я домовилась з містером Дейлі і він пообіцяв ,що не розкаже мамі про ту ситуацію з моїм автомобілем .Швидко їдемо до садочка ,а тоді вже в універ .
Встигаю зайти на секунду швидше від викладача. 
—Фух ,пронесло .
—А ось і зірка вчорашнього вечора .—Жартує Айла.—А я думала ,що тебе вже не буде .
—Ага ,звісно .Бажання побачити знову Шрека-Дарсі було сильніше навіть за сон .—Тихо сміємось ,щоб не розізлити викладача .
—Мушу тебе розчарувати ,але цієї зміюки і її подружок нині немає в універі .Напевно ,після вчорашнього сорому боялась прийти. 
—І нехай не приходить ,бо я б тоді точно їй волосся повидирала за спущені колеса .
—Ага . —На цьому припиняємо наші розмови і починаємо конспектувати за викладачем ...
—Айлін ,я така голодна . Сьогодні навіть не снідала .
—Натяк зрозуміла .Тут поруч відкрили нову кав'ярню.Давай сходимо. 
—Гаразд .—Цього разу вже забираю всі речі з собою ,щоб ніяка зміюка не зіпсувала мені нічого .
Заходимо в невеличке світле приміщення. Одразу відчувається запах свіжозвареної кави і випічки. Рай для солодкоїжки ,такої як я .
—Я займу нам місце ,а ти візьми нам щось на свій смак. 
—Окей. —Каже подруга і встає в чергу за якимось хлопцем. 
Кафе маленьке ,але в ньому дуже багато людей .Роздивляюсь на всі боки ,щоб знайти вільне місце і удача мені посміхається,бо в куточку ,біля вікна встає якась закохана парочка і прямує до виходу .Швидко займаю місця ,залишається лише дочекатись подруги. 
Бачу ,що вона несе велику тацю зі смаколиками і не може знати мене .Махаю їй рукою і та весело крокує до нашого столика.
—Класні місця.—Сідає поруч і каже .
—Ага .—Дивлюсь в вікно ,з якого відкривається прекрасний краєвид .
—Я взяла тобі круасан з шоколадом і каву з карамеллю .
—Дякую ,Айло .—Автоматично відповідаю і відпиваю трохи напокою .
—Ти якась схвильована .Це через машину ?—З цікавістю запитує шатенка.
—Ні ,не через неї .
—А яка тобі причина ?
—Остін .—З якоюсь важкістю відповідаю .—Мама запросила його до нас,а причиною стала наша спільна репетиція до Дня Валентина .
—Здається твоя мати вирішила попрацювати Купідоном в честь цього свята .—Пирскає від сміху подруга. 
—На пару з містером Вокером .—Додаю я.—Ти ж знаєш як я недолюблюю Паркера ,а тут прийдеться ще з ним стільки часу провести .Ще й мама...Їй тільки привід дай .—Сумно зітхаю і кладу голову на стіл .—Вона вже напевно на наше з Остіном весілля список гостей складає .
—Можливо Паркер не така погана партія ?—Я поперхаюсь круасаном. 
—Айла ,ти себе чуєш ?!Я ненавиджу його з початкової школи і так буде завжди .
—Остіну вже скоро 21 , тобі  —18 ,а ви ще досі поводитеся як ті першокласники .Можливо ,досить вже гратись в ці ігри ?
—Ні ,не досить !Він сам у всьому винен !
—Гаразд ,гаразд .Давай не будемо про нього ,бо ти зараз від люті цей прекрасний заклад рознесеш. —Далі продовжуємо мовчки ласувати випічкою .
Наступна пара проходить спокійно .Добре що сьогодні немає спільних з четвертим курсом .На виході з універу прощаюсь з Айлою і прямую на парковку до своєї машини.Біля неї зустрічаю Остіна .
—Твоя краля готова .
—Я могла й сама розібратись з цією проблемою .
—Прошу ,міс Робертс .Мені було не важко .—Самозакохано промовляє .
—Невже тобі так важко сказати "дякую "?—Спирається об капот моєї чорної красуні .
—Я вам вельми вдячна ,містере Паркере. —Саркастично промовляю і схиляю голову .
—Злюка-Робертс .—Покривляється мені .
—Паркер ,не біси мене .Нам ще репетирувати сьогодні .
—Ага .Дякую за запрошення твоїй дорогій матусі .—Лукаво усміхається .
—Міг би й відмовитись !
—Я ?—Вдає здивування .—Це ж така хороша нагода ще декілька годинок понервувати тебе, Роберс .Хіба я міг таке пропустити ?—Лише закочую очі на його слова .Ненормальний ,більше й не потрібно нічого казати.—Я приїду десь через дві години .В нас ще з хлопцями репетиція. 
—Добре .—А в думках :"Лиш би та репетиція затягнулась і  бажано так на вічність.Бо в мене немає жодного бажання бачити Паркера в себе вдома ."
—Тоді до зустрічі .—Сердито махаю рукою ,поки Остін зникає за поворотом .Розблуковую свій автомобіль і їду додому .По дорозі забираю сестру з садочка .Я ще досі зла на неї за те ,що зіпсувала мої улюблені джинси ,але не в силі злитись на малу пустунку .Вона обіцяє ,що більше так не зробить і ми миримось. Додому приїжджаю рівно в обід .Сара якраз накривала на стіл. Ми швидко пообідали і тут приїхала мама .Зазвичай вона з'являється вдома ближче до дев'ятої ,а тут ...Думаю ,що все це через прихід Паркера .Вітаюсь з нею і йду в свою кімнату .Починаю вчити домашнє на завтра ,але щось мені зараз не до навчання .Вирішую піти й прийняти ванну .До приходу Паркера ще більше ніж  півтори години ,тому якраз встигну .Набираю повне джакузі води ,кидаю туди різнокольорові бомбочки .Також роблю пінку .Ну просто рай .Наношу на лице розслаблюючу маску і заходжу в воду. Мені потрібен був цей релакс .Спокійно насолоджуюсь моментом .Минає десь хвилин 40 і я виходжу з вбиральні .Вона в мене окрема і має пряме з'єднання з моєю кімнатою ,тому закутуюсь в рушник і спокійно виходжу .
—Паркер ,що ти тут забув ?!—Здається в мене щелепа заціпеніла від шоку .
—Ну ми домовлялись зустрітись. —Безсовісний !Що це за незрозуміла усмішка і чому  він мене розглядає ?!
—Ми домовлялись через годину !
—Репетиція відмінилась ,бо Лука захворів .Я дзвонив до тебе ,але ти не взяла трубку .Місіс Робертс сказала ,що швидше за все ти в себе .
—Ненормальний ,відвернись ти нарешті !—Одною рукою тримаю рушник ,який ледве все прикриває ,а іншою кидаю в Паркера подушкою .Той починає сміятись .А я лютую неначе дика пантера .
—Хло ,не наривайся ,а то зараз заберу в тебе рушник .—Ближче підходить і каже .Здається ,мої зіниці зараз повилітають з орбіт .І звідки стільки наглості в одній особі?!
—Тоді ,ти не вийдеш з цієї кімнати живим .—Погрозливо махаю пальцем прямо в нього перед очима .
—Хочеш перевірити ?—Каже майже шепотом .
—Діти ,в вас там все добре ?—Здається наші крики почула мама.От тільки її тут бракувало. 
—Все супер ,мамочко .Ми просто репетируємо пісню .—Штовхаю Остіна в плече ,щоб той нарешті перестав сміятись і допоміг викрутитися .
—Так ,місіс Роберс .Ми просто розспівувались .—Промовляє той .
—Тоді ясно .Чекаю на вас через годинку за столом .
—Ок .—Відповідає Остін .Я з полегшенням видихаю .
—Так ,Паркер .Вийшов в коридор і почекав поки я переодягнусь ,інакше я за себе не ручаюсь .
—А в моїй присутності переодягнутись слабо ?
—Паркер !!!—Розлючено дивлюсь на нього .Доки можна знущатись ?!
—Та добре ,добре .А то зараз точно мені голову чимось важким розіб'єш .—Виходить за двері ,а я ще й закриваю їх на ключ .Знаходжу в шафі чисту футболку і джинси .Одягаю їх .Волосся просто витираю рушником .Воно вже й так майже сухе .
—Заходь .—Відкриваю двері .
—Нарешті .—Невдоволено каже .Я вже просто не реагую ,бо зараз знову почнеться сварка .Той бере до рук свою гітару ,я починаю співати .В той час забуваю про все ,що було до цього ,просто насолоджуюсь музикою і це прекрасно. Година пролітає просто непомітно .За цей час ми встигаємо прорепетирувати  разів 10.Мені дуже подобається пісня і її звучання .Хоч я й ненавиджу Паркера ,та співаємо ми в дуеті непогано .
—Класно виходить .—Весесло промовляє хлопець і відкладає в бік гітару. 
—Так .—Підтверджую .—Думаю ,що можна буде ще порепетирувати перед самим виступом і достатньо .
—Погоджуюсь .Тим паче ,цими днями й часу більше не знайду .Скоро в нас з хлопцями концерт. Буду зайнятий на репетиціях з ними .Але не знаю чи все вийде ,бо Лука щось трохи прихворів.
—Нехай одужує .—Щиро кажу. 
—Прийдеш до нас на концерт ?
—Не знаю .Я не дуже люблю рок .—Щиро кажу. 
—Да камон, Робертс .Твій брат раніше грав в гурті і ти часто була на наших концертах .
—Це інше .—З сумом згадую про Ноа .Мій любий братик...З дитинства ми були з ним непосидами. Навіть часто билися ,як справжні брат і сестра .Але йшли роки і він став для мене моїм тилом ,моєю опорою .Я знала ,що він завжди захистить мене і підтримає .Я так любила Ноа ,а без нього відчуваю себе неначе неповноцінною .
—"Elusive" не вистачає твого брата. —З якимось сумом говорить. —А мені найкращого друга. —Відвертаюсь до вікна ,щоб не заплакати .
—Діти,я на вас чекаю .—Чую голос мами по той бік дверей і неначе повертаюсь в реальність .Швидко підіймаюсь з свого місця і крокую до дверей .
—Ходімо ,а то вона знову прийде .—З усмішкою кажу і виходжу .Спускаємось на перший поверх ,де на нас вже чекає Софі і мама .
—Ості !—Радіє сестра .Вона швидко піднімається з місця і біжить обнімати Паркера .Ну нічого собі .І чому вона так його любить ?Могла хоча б заради мене цього не робити. Закочую очі і сідаю на своє місце. Остін сідає навпроти мене .Сара подає закуски .
Повільно жую і спостерігаю за Паркером .Той витріщаються на мене і навіть цього не приховує .Легко вдаряю його під столом ногою .Той лиш лукаво посміхається і ще проникливіше дивиться.Вдаряю ще раз ,та цього разу Остін мене перемагає і стискає мій кросівок своїми ногами .Дивлюсь на нього поглядом:"Відпусти ,інакше залишишся без ніг." Та на нього це не діє .
—Як тобі Остіне ?—Лагідно запитує мама .Вона говорить до нього як до Ноа ,з такою ж любов'ю та ласкою і мене це бісить.
—Чудово.Це Хлоя готувала ?—На лиці з'являється ухмилка .
—Ні ,Сара .—Зніяковіло відповідає мама .—Але Хлоя теж прекрасно готує .Просто в неї дуже мало вільного часу .—Виправдовує мене мама .—Наступного разу буде готувати вона ,тому з нетерпінням чекатимемо в гості.—Що ?Здивовано дивлюсь на рідну .Я і готування ?Це ж непоєднувані речі .Ненавиджу цю справу і часто отримую від мами на рахунок цього докори .Ні ,я не балувана мажорка ,яка нічого не вміє ,просто ця справа мені не дуже подобається .І я не вважаю ,що сучасна жінка повинна обов'язково вміти готувати .Якщо є люди,які професіонали в цій справі ,то чому б не скористатися їхніми послугами ...А  все це :"Не вмітимеш готувати ,заміж не візьмуть ."—Якісь середньовічні стереотипи. —Правда ,доню ?—Не вщухає мама .Я ?Готуватиму для Остіна ?Та він ж отравиться ,навіть старатись не потрібно. Хоча...Задумаюсь ,що це б було прекрасною помстою за його сьогодні вибрики ,але я не настільки безсердечна ,щоб вбити його своїми кулінарними "шедеврами " .
—Звісно ,мамо .—З наіграною посмішкою кажу .За свою роль ідеальної дочки мені б вже давно мали дати Оскара .Голлівуд чекай на мене .
—Цікаво .З нетерпінням чекатиму цього дня .—А от і номінант на головну чоловічу роль .Іронія аж пре .Він ж знає ,що єдине ,що я можу робити з кухонними приборами —це кидати в нього .Навіщо наривається ?
—А в мене є чудова ідея .—Радісно промовляє мама .Зараз в неї вигляд ніби вона зробила якесь нове відкриття.Усміхається на всі тридцять два ,а моє сьоме чуття зараз мені підказує ,що це не до добра .—Твій батько прийде на ваш виступ на День святого Валентина ?—Запитує в Остіна .
—Так ,він буде .—Відповідає він .Я ж намагаюсь скористатись моментом і звільняю свою ногу з полону Паркера .
—Тоді ми з Хлоєю чекатимемо вас після виступу .Пропоную разом повечеряти в нас вдома .—Ні ,ні ,ні !Вбивчим поглядом дивлюсь на маму,а та лише посміхається.Ну за що ?
—Думаю ,що батько буде не проти .—Підливає масло в вогонь Остін .
—Ура !—Вигукує сестра ,яка до цього часу сиділа мовчки .—Ви ж візьмете з собою Тоні ?—Мило кліпає Паркеру очима.
—Звісно.—З усмішкою промовляє той .
—Єс.Ми разом проведемо День святого Валентина .—Закохано каже ,а мені хочеться чим по-швидше втекти звідси .День закоханих разом з Остіном Паркером .Хіба може бути щось гірше ?
Продовжуємо далі їсти мовчки .Лише час від часу мама запитує щось в Остіна .Я ж стараюсь думати про щось своє .
Минає десь пів години .На вулиці починає темніти .Здається нашому гостю вже час .Паркер теж це розуміє і встає з-за столу .Дякує мамі за теплий прийом і прямує до виходу .
—Хло ,люба .Проведи гостя .—Каже мама з вітальні .
—Гаразд .—Закочую очі ,поки ніхто не бачить і виходжу разом з Паркером в коридор. Той бере свою косуху і гітару. Тоді ми виходимо надвір. Жалію ,що не накинула на себе куртку ,бо тут трохи прохолодно ,але довго я на дворі залишатись не збираюсь .Доходимо до машини Остіна .Той спирається на її капот.
—Ми проведемо День закоханих разом,Хлоє ...Як в старі добрі часи .—З якоюсь ностальгією каже він .
—Мовчи ,я хочу забути той день .
—Ми ж були дітьми .А ти ще досі мені це згадуєш ,Робертс .
—Так дітьми ,але ти від того часу зовсім не змінився ,Паркер .
—Хах,ти теж .—Невеличка пауза .—Гаразд ...Тоді зустрінемось 14 .Надіюсь ти напечеш мені солодких печеньок в формі сердечок .—Підморгує мені .
—Звісно ,а зверху полию їх ядом .
—Вб'єш мене на День закоханих ?Це ж геть не гуманно ,Хлоріссс...—Довго протягує останню букву .
—Ненавиджу ...—В очах палає лють —.Коли ти мене так називаєш !—Ця форма мого імені геть мені не подобається і Паркер прекрасно це знає !
—Ммм...А мені дуже подобається,Хлоріс ...
—Нахаба .—Зжимаю кулачки .
—Бувай ,Робертс .Зустрінемось в універі .—Швидко зникає за дверима свого автомобіля .Я лише підстирибую на місці .Який ж він нестерпний .Злою заходжу в свою кімнату .На мене вже там чекає Софі .Вона грається з містером Теддіком ,та коли бачить мене ,то одразу відставляє іграшку в бік .
—Ти лютуєш ,сіс.—Сідаю біля малої .—Знаю ,що тобі надоїло слухатись маму .Інколи вона буває нестерпна .—Чесно каже сестра .Ця мала набагато сміливіша за багатьох дорослих і за це я її дуже люблю .Вона єдина ,хто так добре мене розуміє .—Але...Правила на те ,щоб їх порушувати .
—Ага ,а як на рахунок покарань за непослух ?
—Але ж якщо ніхто не дізнається про те ,що правила порушені ,то й покарань не буде .—Підморгує мені .В чомусь мала таки має рацію .—Ти сидиш в цих чотирьох стінах ,хоча насправді хочеш втекти .Я знаю про про твою мрію .—Сестра залазить під моє ліжко і дістає звідти невеличкий блокнот в якому запхані вирізки фотографій .На них зображені учасники  команди гонщиків "Mysterious".Це таке таємне угрупування підлітків ,які кожного вечора збираються за містом і влаштовують гонки .Про них знають всі в Вашингтоні. Вони зібрали вже більше тисячі доларів на благодійність. Звичайні мотоциклісти ,які змагаються між собою ,а інші роблять на них ставки і за рахунок цього ті збирають гроші .Кажуть ,що самі підлітки навіть між собою не знайомі ,проте всі хочуть дізнатись хто вони .Я слідкую за цим угрупуванням ще з їхньої появи ,близько року тому .Батько навчив мене кататись і я так люблю цю справу ,але не можу !Чому ?Бо мій брат і тато розбились в аварії .Вони вирішили покататись вечірнім містом на байках і розбились. Це був нещасний випадок і від тоді мати навіть думати мені про мотоцикл забороняє .З сумом згадую .
—Ні ,Софі .Цій мрії ніколи не судиться здійснитись .
—Потрібно просто вірити. Я все прорахувала ."Mysterious" збираються близько опівночі на виїзді з міста .В той час мама вже або спить ,або на роботі. Вона не дізнається .Батьків байк знаходиться в нашому літньому будиночку біля озера ,який за кілометр звідси .Ти можеш спокійно викликати таксі та забирати його кожного вечора і встигатимеш повернутись до світанку .Тим паче гонки не довгі ,а в тебе й так часто буває безсоння .
—Я не можу .Так хочу ,але мама мені цього не пробачить .Та й з дому буде вийти важко .
—Сара теж нечайно побачила ці фото. Я впевнена ,що вона б тобі допомогла. В тебе ж очі горять від цієї справи,сістер. А водій ти дуже обережний ,я знаю .Ти живеш як той робот .Дозволь собі хоч трішки свободи .Забудеш про Паркера,надокучливу Дарсі і постійний контроль мами .Це тобі потрібно .
—А якщо мене не візьмуть ?Їхня група складається з 5 осіб і туди дуже важко потрапити .Навіть мажорка Дарсі пробувала ,але вони її відшили .
—Не все купляється за гроші .А ця тупенька навіть не відрізняє де газ , де тормоз .Просто хотіла попасто в круту групу ,тому й не дивно .Здається ,там не люблять зарозумілих.—Розмірковує сестра .—Але ти ,не інші .Я бачила як ти катаєшся .Тебе обов'язково візьмуть .
—Я боюсь .
—Не сміши мене .Хлоя Робертс не боїться нічого .—Підбадьорює мене .
—Гаразд ,я подумаю над цим .—Важко видихаючи кажу .—А зараз швидко спати. 
—Можна я сьогодні з тобою переночую ?—Запитує.—Самій страшно .
—Гаразд .—Не довго думаючи погоджуюсь .Софі вмощується біля мене .Я думаю над її словами і повільно провалююсь в сон ...
Від автора :Як вам глава ?Пишіть свої враження в коментарях .❤️