Глава 22

Артур

Минуло вже кілька годин, а мене все ще роздирає на частини. Щоразу, коли згадую які на смак губи Таны, тіло пронизує електричний розряд.

Минуло стільки років, але нічого не змінилося.

Почуття, які я думав давно померли, просто притупилися, а зараз з новою силою вирвалися назовні.

Я хочу її.

До нестями.

І плювати на те, що вона зрадниця.

Плювати, що в неї двоє дітей від іншого чоловіка.

На все плювати, головне, щоб поруч була. Назавжди. І більше не сміла в бік інших чоловіків дивитися. 

- Хто займався виселенням орендарів із будівлі, яку ми викупили під знесення? - цікавлюся у свого помічника дорогою в офіс.

Поруч сидить Світлана, точніше спить. Виявилося, що прокидатися так рано для неї в новинку. Але я чітко дав їй зрозуміти - жодних поблажок. Хоче залишитися тут - повинна відповідально підходити до роботи, а не робити що їй заманеться.

- Я уточню і повідомлю вам, Артуре Романовичу.

- Я чекаю.

Паркуюся перед адміністративною будівлею і штовхаю в плече сестру.

- Гей, прокидайся давай.

Батько був розлючений через те, що вона втекла від Жені і вирішила раптово стати самостійною і незалежною. І хоч я суворий із нею, я все одно буду на її боці. Тому що я, як ніхто інший знаю, що означає тиск батька.

- Ще хвилинку, - стогне вона, не бажаючи відкривати очей.

- Якщо запізнишся, отримаєш догану і будеш звільнена, - вимовляю суворим голосом. Світлана має зрозуміти, що я не зможу все життя вирішувати всі її проблеми. Вона має навчитися бути самостійною і постояти за себе сама.

Ми виросли в багатій родині. І якщо я все життя бунтував і йшов проти батька, то Свєта була улюбленою донькою, яка отримувала все, що забажає. Самостійність - це не про неї.

- Ти такий злий, Артуре.

Вона відстібає ремінь безпеки, збирається вийти з машини, але я її різко зупиняю.

- Почекай, - беру її за руку і дивлюся перед собою.

Мирон уже тут. Приїхав навіть раніше, ніж домовлялися. Розмовляє з кимось із персоналу.

Переводжу погляд на сестру і в мене раптово в голові зріє підступний план, як позбутися цього настирливого хлопця, що поклав погляд на мою Таню.

- Хочеш надбавку до зарплати і швидке підвищення? -- запитую. 

Її брова злітає вгору.

- Цікавенько. І що ж я маю для цього зробити?

Я кивком вказую на Мирона.

- Бачиш того мужика?

Вона підбирається вся, витягує шию.

- У костюмі? Нічого такий.

- Мені потрібно, щоб ти спокусила його. Зайняла весь його час, що він буде в місті. Це максимум два тижні.

- Ти хочеш, щоб я переспала з ним? - обурено скрикує вона.

Я повертаю до неї голову, драматично закочую очі і даю їй легкий запотиличник.

- Ти за кого мене приймаєш? Брат ніколи з тобою так не вчинить. Мені просто потрібно, щоб ти запаморочила йому голову. Ходила по п'ятах у буквальному сенсі цього слова. Щоб у нього не залишилося жодної вільної хвилини.

Тому що вигадувати дурні приводи для того, щоб затримати його до самої ночі більше не можу.

- Навіщо тобі це? - хмуриться вона, дивиться на мене з підозрою.

- А це вже не твоя справа. То що, ти згодна?

- Потрійний оклад, - швидко орієнтується вона в ситуації. - І кишенькові гроші.

- Добре. А тепер виходь.

- Дідько, якби знала, що тебе так легко розвести, то попросила б більше.

- Навіть не сподівайся, а тепер іди і відпрацьовуй мої гроші, - я зачиняю дверцята машини і ставлю її на сигналку.

Свєта вирішує не гаяти часу, одразу ж прямує до Мирона.

Відмінно я придумав. Тепер йому ніколи буде ходити на побачення з Тетяною. А якщо ще вона їх разом побачить, буде ідеально.

Залишилося вирішити ще одну проблему. Дізнатися, хто влаштував підпал її кондитерської. Я спеціально їхав до заводу через центр, щоб переконатися, що все саме так, як вона каже. На місці красивого кафе тепер чорна випалена пляма. Якщо це хтось із моїх людей накоїв - уб'ю.