Глава 14

Кілька днів проходять спокійно. Мені навіть здається, що Артур мені привидівся, ми навіть жодного разу з ним більше не зустрілися.

Але потім у дитячий садок хтось приніс вітрянку, тому всіх відправили на карантин. Тепер я розриваюся між роботою, дітьми та батьками, які забирають їх до себе час від часу.

Мамі самій важко з ними справлятися. Вони надто активні, а ще постійно щось витворяють. Цього разу поки мама готувала обід на кухні, вони розтягнули весь її гардероб і встигли порізати кілька суконь, з яких хотіли пошити одяг для Бакса та Сьоми. Минулого разу їхня пінна вечірка закінчилася тим, що у квартирі набряк ламінат і довелося його міняти.

Загалом, мама онуків дуже любить, але спілкування з ними проходить дозовано. Занадто багато потрясінь для такого віку.

Забравши дітей від батьків, я прямую спершу до будівельного магазину, щоб вибрати плитку на підлогу в нове приміщення, потім ми вечеряємо в центрі міста, провідуємо Бакса у ветеринарній клиніці, який йде на поправку, і їдемо додому.

У машині діти весело базікають, обговорюючи, що вони робили в бабусі, але я лише наполовину слухаю їх. Голова зайнята думками про вентиляцію, яка зжере хороший відсоток від мого бюджету.

Коли ми піднімаємося на наш поверх, я чую гучний стукіт у двері і злі крики. Серце починає битися швидше.

- Мам, що там відбувається? - Аліна хмурить брови, глянувши на наші двері.

- Не знаю, сонечко. Давайте ви почекаєте тут, а я піду розберуся, - кажу я, намагаючись тримати спокій. Діти встають біля стіни, а я підходжу до дверей.

Чоловік, явно розсерджений, продовжує барабанити по дверях.

- До кого ви? - запитую я, намагаючись не показувати свою тривогу.

Він обертається, і я впізнаю сусіда знизу. Його обличчя палає гнівом.

- Що вам потрібно? - запитую, відчуваючи, як тривога всередині наростає.

- Що мені потрібно?! - кричить він, обличчя його червоніє від злості. - Ти мене затопила, ось що! Уся квартира у воді! Що ви там робите взагалі?

- Затопила? - я в шоці, відчуваю, як руки починають тремтіти. - Це неможливо...

Тільки цього не вистачало!

Сусід не вгамовується, кричить, погрожує викликати поліцію. Я підходжу до дверей і тремтячими руками вставляю ключ у замок. Відчиняю двері й бачу, що підлога у квартирі справді вкрита водою.

- Господи, що сталося? - шепочу я, намагаючись зрозуміти, як таке могло взагалі статися.

У нас квартира зовсім нова, не могла ж труба прорвати?

Я вбігаю у ванну кімнату й одразу ж перекриваю воду у квартирі. На очі навертаються сльози. Та чому це все на мене звалилося?!

У нас на підлозі справжній потоп. Сусід продовжує кричати, вимагаючи грошей на ремонт і погрожуючи викликати поліцію.

- О, господи, - шепочу я, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. - Послухайте, я дуже перепрошую. Це... Ми розберемося з цим.

Але він не заспокоюється. Його обличчя стає ще більш червоним.

- Розберетеся? Ви мені всю квартиру зіпсували! Ви розумієте, скільки це коштуватиме? Я вимагатиму компенсацію! Я на вас до суду подам! У мене ремонт тільки закінчився!

- Я... я розберуся, будь ласка, заспокойтеся, - намагаюся я вгамувати його, але він не слухає.

І раптом, у цей момент, з'являється нова дійова особа. Артур. Заглядає до нас у квартиру. А він якого біса тут забув?

- Що тут відбувається? - його голос звучить різко і владно, змушуючи сусіда замовкнути на мить.

- Це не твоя справа, Артуре, - огризаюся я, не в силах стримати роздратування. - Іди своєю дорогою.

Але Артур не звертає уваги на мої слова й повертається до сусіда. Знову запитує:

- Що сталося?

- Ця жінка мене затопила! - сусід починає знову, вказуючи на мене. - Подивіться, що вона наробила! Ви її чоловік?

Артур кидає швидкий погляд на мене і на дітей, що застали навпроти вхідних дверей, потім знову на сусіда.

- Давайте заспокоїмося, - каже він, його голос холодний і впевнений. - Це не така проблема, через яку потрібно влаштовувати балаган. Усе можна вирішити.

- Вирішити?! Та вона винна мені гроші за ремонт! - не вгамовується сусід.

- Я впевнений, не все так жахливо, як ви тут намагаєтеся виставити, - заявляє Артур, його голос звучить так, що сусід нарешті починає вщухати. - Потрібно піти й подивитися наскільки все погано у вас в квартирі. Кричати на жінку з дітьми - це не рішення.

Сусід зразу ж заткнувся, дивиться на Артура, кліпає очима, явно не очікуючи такого повороту подій. А потім він киває, щоб ішли за ним.

Ми йдемо за сусідом вниз, і я намагаюся не піддаватися паніці. Але коли ми заходимо в його квартиру, я видихаю. Напруга одразу ж випаровується, тому що я помічаю, що не все так погано, як він описував. Лише в кількох кутах на стелі видно патьоки води.

- Бачите? - продовжує він, вказуючи на патьоки. - Це все ваша вина!