Глава 12

Я сиджу в кондитерській за столиком і намагаюся прикинути, у скільки обійдеться ремонт нового приміщення. Рахунки, кошториси, креслення - все це здається нескінченним. Гроші витікають крізь пальці, а часу стає все менше.

Мої думки перериваються, коли двері відчиняються з гуркотом. У приміщення заходять два здоровенних типи, виглядають вони наче бандити. Один погляд на них викликає напад страху. Зазвичай, такі не заходять до нас, щоб купити тістечка.

 Їхні погляди відразу ж спрямовуються у мій бік.

- Тетяна Волкова? - запитує один із них, озираючись на всі боки, нібито намагаючись упевнитися, що тут немає сторонніх.

- Так, це я, - відповідаю, відчуваючи, як усередині все стискається від напруги.

- Нам потрібно поговорити, - каже другий, підходячи ближче. Нависає наді мною, і мені одразу хочеться дзвонити в поліцію. Тому що від нього така аура виходить, що я на мить втрачаю дар мови.

Що їм від мене потрібно?

- Тобі варто поквапитися з виселенням, котику. Часу в тебе вже майже не залишилося.

То вони через це тут? Разом з юристом грають у «поганий-хороший поліцейський»?

Я намагаюся зберегти спокій, але в голосі звучить тремтіння, коли вимовляю:

- У мене ще є час. Договір оренди чинний. Мені дали на виселення місяць. Він ще не закінчився.

- Час, кажеш? - один з велетнів усміхається, його очі холодні та жорстокі. - Не варто жартувати з нами. Ти єдина, хто залишився в цій будівлі. Решта вже давно з'їхали. Через тебе і твою кондитерську ми не можемо почати знесення. Якщо не хочеш по-хорошому, буде по-поганому. Запам'ятай.

Я відчуваю, як мене охоплює гнів. Невже Артур до такого скотився? Посилати до мене цих бандюків? Ось так він справи веде? Та ще й із беззахисними жінками?

- Я не збираюся нікуди йти доти, доки в мене є законне право перебувати тут, - кажу я, намагаючись не показувати страх. - Ваші погрози мене не лякають.

- Це ми ще подивимося, - каже другий чоловік, підходячи до мене впритул. Його дихання обпікає мою шкіру. - З нами краще не жартувати, крихітко. Врахуй це.

Вони розвертаються і виходять, залишивши за собою відчуття небезпеки і страху. Я відчуваю, як коліна підгинаються, і сідаю назад за стіл, намагаючись перевести подих. Переглядаюся з Лєрою, яка застигла біля стійки. Вона теж налякана. Ще б пак!

Невже Артур справді дійшов до такого? Як він міг? Гнів і розчарування переповнюють мене, я не можу повірити, що той, кого я колись кохала, здатний на такі низькі вчинки. А вдавав із себе такого святенника! Благодійник клятий!

Голова розривається від цього всього. На щастя, із замовленнями ми вже розібралися, тому я можу поїхати додому раніше. Діти на вихідні в батьків залишилися, можу дозволити собі побути вдома наодинці з собою і провітрити трохи голову.

Я паркую машину на підземній стоянці, і виходжу.

Дістаю з багажника пакет із покупками. Напої, виноград, полуниця. Те що треба для самотнього вечора.

Роблю кілька кроків до ліфта і раптом помічаю Артура. Він іде зі своїм прибацаним песиком. Побачивши мене, він усміхається, його очі світяться добродушністю.

- Привіт, - каже він, підходячи ближче.

Моя кров миттєво закипає від злості. От же лукава сволота! Підіслав до мене цих людей погрожувати, а тепер усміхається, ніби нічого не сталося. Відмінно грає, тут нема чого сказати! Тепер зрозуміло, як йому вдалося мене обдурити шість років тому!

Я злюся на нього, і мої почуття переповнюють мене.

Не відповідаючи, гордо задерши підборіддя, проходжу повз нього, ігноруючи його присутність. Відчуваю, як його погляд впивається мені в спину, але не обертаюся.

- Та що знову не так? - кричить він мені вслід зі здивуванням. - Я думав, ми порозумілися!

Мої кроки стають швидшими, серце шалено калатає. Жодних пояснень йому не буде. Я занадто зла, щоб вступати в розмову.

Я входжу в ліфт, натискаю на кнопку свого поверху і заплющую очі, намагаючись заспокоїтися. Дзвін його голосу все ще звучить у моїх вухах, але я відмовляюся його слухати.

Коли двері ліфта відчиняються на моєму поверсі, я швидкими кроками йду до своєї квартири. Мені потрібно зосередитися на своїх планах, на тому, як врятувати свою кондитерську і своє життя від руйнувань, які Артур і його люди намагаються на мене звалити.