Глава 37

Вранці я перевіряю телефон, сподіваючись знайти повідомлення про те, що я успішно пройшла співбесіду, але поштова скринька порожня. Косо глянувши на сплячу Настю, яка зіпсувала мені настрій учора, я знову прямую в студентську поліклініку, вирішивши, що сьогодні маю остаточно закінчити з медкомісією.

На вулиці свіжо, і я зав'язую шарф міцніше навколо шиї.

Прибувши в поліклініку, я відразу ж прямую до кабінету гінеколога. У приймальні всього кілька людей, і я швидко опиняюся перед дверима лікаря.

- Здрастуйте, - вітаю я, входячи в кабінет після короткого стуку.

- Доброго дня. Проходьте, сідайте. Як ваше здоров'я? Чи є якісь скарги? - лікар починає стандартне опитування, заповнюючи мою карту.

- Усе добре, скарг немає, - відповідаю я, намагаючись приховати хвилювання, яке чомусь із кожним її запитанням посилюється.

Гінеколог - лікар, перед яким  я завжди шалено ніяковію.        

- Який у вас день менструального циклу? - запитує вона, не піднімаючи очей від документів.    

Я відкриваю рот, щоб відповісти, але раптом усвідомлюю, що не можу згадати. Останні тижні були такими насиченими й напруженими, що я навіть не помітила, як пролетіли дні.       

- Я... я не пам'ятаю точно. Зачекайте, - моє серце прискорено б'ється, коли я намагаюся згадати. Настає момент усвідомлення, і я відчуваю, як моє обличчя блідне. - Схоже, у мене затримка. Уже понад два тижні. Я... я хвора? Це може бути гормональним збоєм?        

Лікарка піднімає на мене погляд, її обличчя професійно непроникне.      

- Ви робили тест на вагітність? - її голос спокійний, але я відчуваю, як усередині все стискається від напруги та несподіваного страху.              

Я мовчу мить, потім повільно хитаю головою.         

Який ще тест на вагітність?          

Ні! Це просто гормональний збій!        

- Добре, я рекомендую вам зробити тест на вагітність. У нас є швидкі тести, результат буде відомий за кілька хвилин, - пропонує вона, уже встаючи, щоб узяти необхідний набір.   

- Цього не може бути, - тихо кажу я, коли лікарка повертається з тестом. - Я завжди була обережна...

Майже завжди.     

- Іноді вагітність трапляється, навіть за всіх запобіжних заходів, - спокійно відповідає лікар, простягаючи мені тест. - Давайте просто перевіримо, щоб переконатися.

Приймаючи тест, я відчуваю, як мої руки тремтять. Усе здається нереальним. Я йду до вбиральні поліклініки, де обережно дотримуюся інструкцій на упаковці. Хвилини очікування здаються вічністю. Я дивлюся на секундомір на екрані свого телефону, відраховуючи кожну секунду.

Нарешті, я дивлюся на тест. Дві чіткі смужки. Я переводжу подих, не вірячи своїм очам. У моїй голові - повний хаос.

- Не може бути, - шепочу я знову, виходячи з туалету. Лікарка чекає на мене, бачить моє засмучене обличчя і підходить ближче.

- Що показав тест? - запитує вона м'яко.     

- Дві смужки, - ледь чутно видихаю я. Моє серце калатає так сильно, що я відчуваю його в кожному куточку свого тіла.

Лікарка киває і  веде назад у кабінет.

- Тетяно, я розумію, що це може бути несподіванкою для вас, - каже вона, коли ми сідаємо. - Але вам потрібно подумати про наступні кроки. Вам знадобиться підтвердження ультразвуковим дослідженням, і, можливо, консультація з вашим лікарем. Я можу допомогти вам з організацією всього цього. Ви ж збираєтеся залишати дитину? Чи ні?

- Звичайно збираюся залишати! - палко запевняю її, все ще намагаючись вмістити новину у своє розуміння реальності. Усередині мене вирує шторм із почуттів: страх, невизначеність, хвилювання.

Я взігалі не розумію що робити.              

- Дякую, - кажу я лікарю, намагаючись зібратися з думками. - Я... мені потрібен час, щоб обміркувати все це.

Лікарка посміхається і киває, виписуючи мені направлення. Я відчуваю вдячність за її терпіння і розуміння. Збираючись із силами, я залишаю поліклініку, в душі роздумуючи, як же мені бути далі і що я скажу Артуру. Дитина не входила ні в мої, ні в його плани. Це безперечно точно.