Глава 34.2

****

Ранок починається з нетерплячого очікування. Я все ще чекаю відповіді від компанії, куди подала заяву на посаду. Хвилювання заважає зосередитися на чомусь іншому, тому я вирішую, що краще зайняти себе чимось продуктивним.

Я вирушаю в студентську поліклініку, щоб заново пройти медкомісію.

День виявляється довгим і виснажливим.

У коридорах поліклініки небагатолюдно, але кожен лікар займає більше часу, ніж я розраховувала. Швидше за все за один день не впораюся.

Щоразу, коли мій телефон вібрує, я судорожно перевіряю екран, сподіваючись побачити лист від HR-відділу. Але щоразу це виявляється щось не те.

Після кількох годин очікування і переходів від одного кабінету до іншого в мене залишається всього кілька лікарів, чиї підписи мені ще потрібні.

Від втоми голова починає пульсувати, але я нагадую собі, що це потрібно зробити.

Сьогодні.

Але сьогодні не виходить. О четвертій вечора персонал розходиться по домівках.

Черговий телефонний дзвінок лунає ближче до шостої вечора, коли я ложкою колупаю морозиво у своїй кімнаті і гортаю  стрічку новин.

Серце прискорено калатає, коли я бачу на екрані невідомий номер.

- Добрий день, це Тетяна Волкова?

Із тремтінням у голосі відповідаю:

- Алло, так, це я.

- Здрастуйте, Тетяно. Це відділ кадрів компанії «НьюГруп». Ви надсилали нам своє резюме. Ми б хотіли запросити вас на співбесіду. Чи зручно вам завтра об 11 ранку? - запитує жінка суворим, але доброзичливим тоном.

- О, так, звісно, я буду, - мало не кричу я в слухавку від радості, намагаючись стримати хвилювання.

Після дзвінка енергія змушує мене схопитися з ліжка і кинутися до шафи. Відчиняю її, і мої очі ковзають рядами вішалок з речами. Потрібно знайти щось підходяще для такого випадку.

Я витягую назовні кілька блузок і спідницю, розглядаючи кожну варіацію.

Мої руки тремтять, коли я приміряю темно-синю блузку і чорну спідницю-олівець. У дзеркалі відбивається нерішуча дівчина з надією в очах.

Наступне вбрання - біла блузка і сірі штани. Це має більш сучасний  вигляд. Я критично оцінюю своє відображення, намагаючись уявити себе в офісі. Чи підійде це для першого враження?

Зрештою, я зупиняю свій вибір на третьому комплекті: чорні штани із завищеною талією та біла блузка. Це вбрання додає мені впевненості та змушує почуватися дорослішою, ніж я є насправді.

Я кручуся перед дзеркалом, скептично себе розглядаючи, коли двері в нашу кімнату відчиняються, і в отворі з'являється Настя. З рушником у руках і мокрим волоссям. Тільки після душу.

- Гей, Таню, ти куди це так вбралася? - її голос сповнений цікавості, і вона підходить ближче, роздивляючись мене. Кидає рушник на ліжко, починає розчісувати мокре волосся, не зводячи з мене погляду.

- Завтра в мене співбесіда на нову роботу, от і обираю, у чому йти, - відповідаю я, посміхаючись їй через дзеркало...

- Тоді потрібно щось погарячіше. Ну, щоб помітили.

- Не кажи дурниць, - відмахуюся від неї. Швидкими рухами починаю розстібати ґудзики на блузці.

- Розкажи, куди ти влаштовуєшся? Це має бути щось особливе, якщо ти так вбираєшся!

- У звичайну компанію,- знизую плечима, у подробиці посвячувати її не збираюся. Я підходжу до шафи і дістаю коробку з новими черевичками на підборах. Те що треба! - Це просто співбесіда, найімовірніше, там буде багато таких, як я. Тож шанси, на жаль, невеликі, - важко зітхаю, бо це й справді правда.

Настя схвально киває, роздивляється мої черевики.

- Круті, - видає вердикт. - Даси поміряти? У нас же один розмір.

Киваю і простягаю їй коробку зі взуттям.

- Ну, Таню, я в тебе вірю! Ти завжди знаєш, чого хочеш, і в тебе обов'язково все вийде, - підтримує вона мене, і її слова додають мені впевненості.

- Спасибі, Настя, - кажу я. Мені зараз дуже сильно потрібна підтримка, бажано Артура, але йому розповісти поки що не можу. - Я трохи хвилююся, але сподіваюся, що все складеться добре.

- Та годі тобі, ти впораєшся! - Настя посміхається, повертаючись до черевиків. - А після співбесіди розповіси мені всі подробиці, домовилися? Хочу теж влаштуватися кудись. Дістало жити на одну стипендію, а батьки впритул грошей дають.

Я киваю. Повертаюся до дзеркала. Роблю глибокий вдих. Акуратно укладаю вибране вбрання на стілець поруч із ліжком, щоб уранці все було готово.

У голові ще крутиться безліч думок про майбутню співбесіду, але втома дня бере своє, і я вирішую рано лягти спати, щоб завтра бути повною сил і енергії.

Вранці я схоплююся з ліжка і насамперед біжу в душ. Сьогодні важливий день, і я хочу, щоб усе пройшло ідеально.

Пробігаюся очима по акуратно приготованому вбранню, яке я залишила на стільці, і прямую до шафи за взуттям, яке приготувала ввечері.

Але коли я відкриваю шафу, щоб дістати їх, я виявляю, що коробка порожня.