Глава 32.2

Уранці я виходжу з гуртожитку і прямую до студентської поліклініки. Сіре зимове небо висить низько, і холодний вітер б'є в обличчя, змушуючи мене закутатися в пальто сильніше.

Незважаючи на негоду, я відчуваю прилив енергії. У голові вже будуються плани на день. Головне швидше пройти всіх лікарів.

Але прийшовши в поліклініку я дізнаюся, що вона закрита до понеділка. Новорічні свята внесли свої корективи в мої плани. Чому я не подумала про це раніше?

Я опускаюся на лавочку, відчуваючи розчарування, але швидко струшую його, вирішивши зайнятися чимось дійсно важливим. Мені потрібно знайти роботу.

Захист дипломної роботи через два тижні. А потім - початок дорослого життя. Я й так випала з реальності через зміни в особистому житті, не надіслала жодного резюме!

Артур обіцяв допомогти, але я хочу зробити це сама. Щоб він пишався мною. Раптом у голову приходить смілива думка: подати резюме в його компанію.

Цей план надає мені сил і натхнення. Працюючи в одній компанії, ми будемо ближче один до одного.

Швидко біжу назад. Знявши верхній одяг, сідаю за стіл, відкриваю ноутбук і починаю оновлювати своє резюме.

Я відкриваю сайт компанії Артура і шукаю розділ вакансій. Моє серце калатає від хвилювання, коли я бачу оголошення про набір стажерів із перспективою подальшого працевлаштування. Це саме те, що мені потрібно. Уявляю його здивування, побачивши мене в списку кандидатів! Ми могли б обідати разом...

Це мотивує мене ще більше.

Я ретельно формулюю кожен пункт, намагаючись показати себе з найкращого боку. Навички, досвід, навчальні досягнення - усе це має переконати HR у тому, що я - саме той кандидат, який їм потрібен.

Коли резюме готове, я перечитую його кілька разів, вношу кілька змін і, набравшись сміливості, відправляю його на електронну пошту компанії. Серце б'ється в унісон із миготливим курсором відправленого повідомлення.

"Тетяно, ти зробила це," - шепочу собі під ніс, відчуваючи, як хвилювання змінюється гордістю за себе. Зробивши перший крок до своєї мрії, я відчуваю, як нові можливості вже маячать на горизонті.

Я відкидаюся на спинку стільця і зітхаю з полегшенням.

Раптово двері в кімнату відчиняються і з валізою в руках з'являється моя сусідка. Вона входить до кімнати, і її погляд одразу приковується до величезного букета троянд на підлозі у відрі. Більше нікуди букет не помістився, довелося імпровізувати.

- Привіт, Таню! Вау, звідки такі гарні квіти? - Настя ставить валізу і підходить ближче до букета.

- Це мені подарували, - відповідаю я, загадково посміхаючись.

- Очуміти можна, ось це букетище! І коштує, напевно, як кілька наших стипендій. Ти підчепила якогось мажора? Коли тільки встигла, ти ж до себе їздила?

Погляд Насті виблискує цікавістю. Вона дивиться на мене очікуючи докладної розповіді. Але ми рідко ділимося особистим, тому я не збираюся вдаватися в подробиці.

- Познайомилася з хлопцем перед святами. Він просто в нашому місті у справах був, і ми випадково зустрілися, - кажу, трохи вагаючись, але моє обличчя мимоволі осяюється посмішкою при згадці Артура.

- Ну, нічого собі "просто випадково зустрілися". І відразу такий подарунок! Таню, ти мені повинна все в подробицях розповісти! - Настя підморгує мені. - І як звуть твого таємного залицяльника?

Настя широко посміхається, відкидаючи на спину своє каштанове волосся і сідає на ліжко, повністю звертаючи на мене свою увагу.

- Артур, - відповідаю я, відчуваючи, як обличчя заливає фарба. Чомусь говорити його ім'я вголос перед іншими завжди змушує мене нервувати.

- Артур... А що він робить? Ким працює?

- Він у бізнесі, керує деякими проектами, - розмазано відповідаю я. - Знаєш, він виконує доволі нудні монотонні задачі, - намагаюся я звучати якомога невимушенішеною, але моє серце б'ється частіше при кожній згадці про нього.

Настя киває, але ясно, що її інтерес не задоволений. Вона починає розпаковувати свої речі, час від часу кидаючи на мене погляди.

Я посміхаюся у відповідь і закриваю кришку ноута. Не хочу, щоб хтось завчасно дізнався про мої плани. Якщо не вийде потрапити в компанію Артура, я дуже засмучуся.