Глава 25.2

Я весь день із нетерпінням чекаю вечора. Не випускаю з рук телефон. Роздивляюся себе в дзеркалі, помічаючи то тут, то там на шкірі сліди від укусів Артура, які доводять, що минула ніч була справжньою.

Нарешті мені приходить повідомлення від Артура: "Одягнися тепло і приходь у парк". Який саме парк уточнювати не потрібно, бо в нашому містечку він лише один.

Парк розташований усього за два квартали від мого будинку, тому я вирішую не викликати таксі, а пройтися.

Я нервую, тому що це наше перше побачення. Усе не як у нормальних людей, правда? Спочатку ніч у готелі - потім побачення.

Волосся я зібрала в недбалий пучок, залишивши кілька локонів вільно обрамляти обличчя. Від парфумів вирішила відмовитися. Чомусь слова Артура в ліфті досі зачіпають мене, хоча він і вибачився після цього.

Я помічаю Артура біля входу до парку. Він стоїть біля павільйону, оточений сотнями мерехтливих світлячків, що висять на нитках серед дерев. Дрібні сніжинки кружляють у повітрі, і все навколо наповнене зимовим чаклунством.

- Привіт, крихітко, - каже Артур, підходячи і цілуючи мене в щоку.

- Привіт, - відповідаю, усміхаючись. Я відчуваю, як моє серце теплішає від його близькості.

- Що в нас сьогодні в програмі? - запитую, щоб згладити незручну паузу після привітання.

- Це поки що секрет, але, сподіваюся, тобі сподобається. Тут невеликий вибір того, чим можна було б зайнятися, - усміхається він і бере мене за руку.

Артур веде мене звивистою стежкою, всіяною маленькими ліхтариками, і ми опиняємося біля крихітної ковзанки.

- Катання на ковзанах під нічним небом. Сподіваюся, ти не проти?

- Але ж вона закрита, - вимовляю розчаровано. - Ковзанку залили кілька днів тому, здається, відкриття заплановано на неділю.

- Упевнена? - у його очах запалюється виклик. - Перевіримо?

І тягне мене за руку до ковзанки.

Назустріч виходить працівник, але замість того, щоб попередити нас про те, що ковзанка зачинена, каже:

- Усе готово.

Артур киває йому і нам відчиняють невелике приміщення, щоб вибрати ковзани потрібного розміру.

- Ти підкупив працівника? - дивлюся на нього недовірливо.

- Бери вище - я орендував усю ковзанку.

Артур, здається, задоволений собою.

Ми швидко перевзуваємося і йдемо на лід.

- Ти вмієш кататися? - запитує Артур.

- Давно не каталася, але спробую не впасти на перших же хвилинах, - сміюся я, відчуваючи, як хвилювання переповнює мене. - А що щодо тебе?

- У школі я займався хокеєм.

- О, так ти в нас був гарячим спортсменом.

Артур схиляється до мого вуха:

- Чому був?  Я і зараз дуже-дуже гарячий. Чи для тебе недостатньо?

Я сміюся, відштовхуюся від бортика й опиняюся посередині ковзанки.

Артур слідує за мною, легко ковзаючи по льоду. Він має такий вигляд, ніби ніколи й не переставав займатися спортом.

Ми, мабуть, схожі на дітей. Граємо в квача і голосно сміємося. Давно я не проводила так добре час.

Коли я намагаюся повторити його рухи, мої ноги раптово розходяться в сторони, і я втрачаю рівновагу.

- Обережно! - Артур швидко підхоплює мене за талію, запобігаючи падінню. Його руки міцно обхоплюють мене. - Ти знаєш, я майже пошкодував, що запросив тебе сюди, - жартує Артур.

- Чому? Боїшся, що я переплюну тебе на льоду? - копіюю його тон.

- Так, мій авторитет на кону, - його голос звучить м'яко, і його близькість посилює биття мого серця...

Ми завмираємо посередині ковзанки, і він дивиться на мене з теплою посмішкою. Я бачу в його очах іскорки, що відбивають мерехтливі вогні навколо. На мить здається, що весь світ завмирає навколо нас.

- Не замерзла? - його голос звучить ніжно, і він повільно підтягує мене ближче до себе.

Його руки ковзають угору моєю спиною, поки одна зупиняється, заклавши мені за шию. Інша легко торкається мого волосся, акуратно поправляючи недбало випавший локон.

Моє дихання стає частим. Артур нахиляється до мене, і його губи м'яко торкаються моїх.