23 Віка

Зайшовши до квартири, я не стрималась і почала стрибати від радості. Я досі не могла повірити у те, що ходила в кафе із самим Владом Кліменком.

Аааа!!! Це було так круто, що під час нашої з ним зустрічі я непомітно щипала себе за руку аби впевнитися у тому, що все це не сон.

Чи могла я подумати, що таке станеться? Точно, що ні. Навіть у своїх найсміливіших мріях.

Я була так щаслива,що хотілося кричати від надлишку емоцій, але в якийсь момент згадала про появу колишньої дівчини Влада і важко зітхнула.

Вона була такою вродливою, яскравою і самовпевненою, що поряд з нею я почувала себе бридким каченням.

Перевдягнувшись, я пішла на кухню, щоб зробити собі м'ятного чаю аби трохи заспокоїтись і зайнятись домашкою.

Згадуючи наше з Владом спілкування, я мимоволі посміхнулась. Я вже майже допила чай, коли мама повернулась з роботи.

- Привіт, доню. Рада бачити тебе в такому гарному настрої. Ти наче світишся від радості. У тебе сталось щось хороше?

- Привіт, мамо... Від тебе нічого не приховати. У мене, і справді, сталося дещо дуже хороше, - сказала я, посміхнувшись.

- Розповісиш? - Запитала мама, миючи руки у ванній кімнаті.

- Так, розповім. Зараз я розігрію тобі вечерю... Ти поїсиш, а я вип'ю чаю.

- Чаю? Ти вже поїла? - Поцікавилась мама, заходячи на кухню слідом за мною.

- Так. Я ходила в кафе з однокласником. Я так наїлась, що досі нічого не хочеться.

- І що ж це за однокласник? Сашко Петренко? Ти завжди йому подобалась...

- Ні, мамо, не з Петренком. Він мені зовсім нецікавий.

- Чому? Мені він здався хорошим хлопчиком. І з його мамою я вже давно знайома.

- Та він занудний і жарти у нього яксь тупі...

- То з ким ти ходила в кафе, Віко?

- З Владом Кліменком. Вони з братом новенькі в нашому класі. Влад дуже вродливий і милий, хоч і мажорик...

- Мажорик? Віко, я б не хотіла, щоб ти спілкувалась з мажорами. Вони живуть у зовсім іншому світі, який дуже жорстокий до таких, як ми з тобою.

- Мамо, ну чого ти? Якщо тобі не пощастило з моїм батьком, то це не означає, що мені треба боятися спілкуватись із хлопцем, бо у нього багаті батьки.

- Віко, я не хочу, щоб ти постраждала так само, як я колись... Дитино, я дуже тебе люблю і хочу тобі тільки щастя, - промовила мама, витираючи сльозу, що скотилась у неї по щоці.

- Мам, я теж тебе дуже люблю і обіцяю бути обачною і обережною, - сказала я, обіймаючи маму.

Те, як мама відреагувала на мою новину про похід з Владом в кафе, дуже мене засмутило.

Я зовсім не хотіла завдавати мамі клопотів чи засмучувати її, але і від спілкування з Владом я не готова була відмовитись.

Коли мама трохи заспокоїлась, я розігріла їй їжу і зробил нам чай. Щоб перевести тему на щось інше, я запитала у мами про те, як у неї пройшов день на роботі.

Мама розповіла і запитала мене про школу і оцінки.

Повечерявши і поспілкувавшись, ми з нею порозходились по своїх кімнатах. 

Я взялась робити домашку, але не могла на ній нормально сконцентруватись, бо на душі залишився неприємний осад.

 Я не хотіла вірити у те, що Влад може мене скривдити. Та і його брат, Макар, не став би цього робити.