17 Віка

Перед тим, як зайти в квартиру, я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, щоб трохи заспокоїтись.

Мені не хотілось, щоб мама побачила мене схвильованою і почала через це перейматись, бо їй і так вистачало клопотів.

Зайшовши в коридор, я зняла взуття і джинсову куртку. Заглянувши у вітальню, я побачила, що моя мама вже заснула на дивані, вкрившись картатим пледом.

Я тихенько зачинила двері в кімнату, щоб ненароком не розбудити її. Зітхнувши, я попленталась на кухню робити собі зелений чай.

Вмостившись за столом з чашкою гарячого чаю і шоколадним печивом, я взяла свій телефон і знайшла фотки Влада, які я непомітно наробила в школі.

На одному з фото поряд з Владом був Макар. Я кілька разів збиралась видалити його, але так і не змогла, бо Влад на ньому дуже мило виглядав. Принаймні мені так здавалось.

До сьогоднішнього дня присутність Макара на цьому фото мене жахливо дратувала, але зараз я навіть посміхнулась, коли побачила його.

Це ж треба таке? Брати Кліменки були такі схожі зовні і такі різні за характерами. Макар - імпульсивний і гарячий, а Влад - холодний, спокійний та врівноважений.

Раніше я вважала Макара нахабним придурком, але сьогоднішній випадок змінив моє ставлення до цього мажорика.

Як на зло, мені згадалося те, як Макар обіймав мене. Пригадавши його широкі плечі, міцні руки і те, як приємно він пах, я вилаялась і потрусила головою, щоб відігнати від себе ці дурні і непотрібні думки.

Перевіривши повідомлення від Влада, я важко зітхнула, бо він так мені нічого не написав.

Попивши чай, я пішла до себе в кімнату робити домашні завдання.

Коли я наступного дня прийшла в школу, біля входу на мене вже чекав Макар.

Помітивши мене, мажорик посміхнувся і помахав мені рукою, а я посміхнулась йому у відповідь.

- Привіт! - Промовила я, підійшовши ближче до хлопця.

- Привіт, Вікусю! Я дуже радий тебе бачити, - відповів Макар, намагаючись мене обійняти, але я примудрилась вислизнути у нього з рук.