8 Віка

- Ще раз привіт, - невдоволено промовив Влад, коли я відчинила двері.

-  Привіт...Ти щось забувся, Владе? - Запитала я, здивовано дивлячись на хлопця.

- Ні... Мій брат разом зі своїм пришелепкуватим товаришем вже припхалися, щоб слікувати за тобою. Ці два бовдури сидять на дитячому майданчику біля вашого під'їзду і їдять якусь випічку. Добре, що я вчасно їх помітив і не вийшов на вулицю. Я дуже не хочу, щоб вони мене тут побачили. Сама розумієш, чому...

- От халепа! 

- Я б назвав це по - іншому, але не хочу лаятись. Можна я поки у тебе побуду? Коли почне темніти, я якось непомітно вислизну з під'їзду. Зараз вони мене точно помітять...

- Так... - Зглитнувши, відповіла я.

Оце так день у мене сьогодні... Хлопець, про якого я щодня мрія вже кілька місяців і який мене не помічав, сам заявився до мене додому. Та ще й два рази за день... Це точно диво якесь.

- Владе, може, ти пообідаєш? У мене є червоний борщ... Якщо, звісно, ти таке їсиш?

- Чесно кажучи, борщ - це одна із моїх улюблених страв, - посміхнувшись, промовив Влад.

Я так залипла на його посмішку, що мало не перечипилась через килимок. Добре, що мажорик вчасно мене впіймав.

- Мий руки, а я піду гріти їсти, - промовила я, намагаючись вдавати спокій, якого і близько у мене не було.

Серце так шалено калатало, що мені здавалонь ніби його стукіт було чути на всю квартиру.

Увійшовши, Влад сів за стіл. Дивлячись на нього, я навіть ущипнула себе за руку, щоб впевнитися, що це все не сон.

Я поставила на стіл перед хлопцем тарілку з гарячим борщем і взялася робити нам чай.

- Дуже смачно... Це твоя мама готувала?

- Це я приготувала перед тим, як ти прийшов... Слухай, Владе... А я вже бачила тебе сьогодні в нашому дворі, але подумала, що це Макар. Це було години дві назад... 

- Наша староста дала мені невірну адресу і телефон, тому я майже всі під'їзди обійшов, щоб знайти твою квартиру. Я навіть з місцевими бабцями встиг поспілкуватись. Саме вони мені допомогли, - зітхнувши, сказав Влад.

Цей високий, спортивний і широкоплечий хлопець займав мало не пів нашої крихітної кухні і виглядав тут дуже незвично.

- Не пощастило тобі... Хочеш добавки? - Запитала я, помітивши те, з яким апетитом їв Влад.

- Не відмовлюсь... Ти чудово готуєш, - усміхнувшись, відповів мажорик.

- Рада, що тобі сподобалось, зашарівшись, відповіла я.

Не встигла я насипати ще борщу, як пролунав дзвінок у двері. 

- Сподіваюсь, що це не мій брат, - промовив Влад.

- Я теж дуже на це сподіваюсь, - сказавши це, я пішла в коридор, щоб поглянути, кого це пинесло так невчасно.