2 Макар

Я важко зітхнув і подумки вилаявся, дивлячись у слід своїй гарненькій однокласниці. І чого вона так дивно на мене реагує?

Інші дівчата самі на шию вішаються і роблять все можливе, щоб я звернув на них увагу, а ця Тихоновська ще й носом крутить.

- Макаре, підемо у боулінг? - Запитав Сергій, підійшовши до мене.

- Пішли... - Погодився я.

Після розмови з Вікою, мій настрій стрімко помчав десь до центру Землі і з цим негайно треба було щось робити.

Я не звик сумувати і страждати, але ця гарненька злючка частенько псувала мені настрій своєю поведінкою і постійними відмовами.

- Ти чого такий сумний, друже? - Запитав Сергій, коли ми вийшли зі школи.

- Та знову те саме... Віка знову мене відшила... - Важко зітхнувши, відповів я.

- Тихоновська? - Уточнив товариш.

- Так, вона сама... Злючка мала... Я вже й не знаю, як до неї підступитися...

- Та плюнь на неї, Макаре. Хіба довкола тебе дівчат мало? Я б на твоєму місці вже б давно махнув на неї рукою і почав зустрічатись з якоюсь лялечкою. 

- Чесно кажучи, я вже намагався так зробити і не раз, але ця мала не виходить у мене зголови і не дає спокою. Я просто не можу про неї забути, - вилаявшись, відповів я.

- Кепсько...

- І не кажи, Сергію... Що я тільки не робив аби відволіктись і забути про неї, нічого не подіяло.

- Слухай, Макаре, а може вона з кимось зустрічається?

- Сумніваюсь... Я цілий тиждень за нею стежив, бо думав, що у неї хтось є. Хотів побачити і поговорити з тим йолопом... Спершу запропонував би гроші, щоб він покинув Віку, а якби він відмовився, то дав би добрячого прочухана, щоб підійти до неї боявся.

- І що?

- І нічого... Школа, дім, магазин, а у вихідні  дні - прогулянка з подружкою. Я думаю, що якби у неї був хлопець, то за цілий тиждень я б його помітив.

- А,може, він саме тоді захворів чи кудись поїхав?

- Дідько! Сергію, а про це я не подумав... Треба знову послідкувати за Вікусею, а ти мені допоможеж. 

- Чим це?

- Будеш поряд, щоб мені не було так нудно, бо я минулого разу мало вовком не вив від нудьги. 

- Якщо чесно, Макаре, то я не горю бажанням цілий тиждень волочитись за Тихоновською і сидіти у неї під будинком наче якийсь пес бродячий.

- А я думав, що ми з тобою найкращі друзі, Сергію... - Зітхнувши промовив я, непомітно зиркнувши на товариша.

- Трясця! Макаре, постійно ти знаходиш проблеми на мою п'яту точку. Добре! Я згоден допомогти тобі стежити за Вікою, але тільки три дні. На більше я не погоджусь. Якщо у неї, і справді, хтось є, то за цей час він має з'явитись...

- Я так і знав, що ти не кинеш мене у біді, друже, - радісно промовив я, похлопавши товариша по плечі.

- Пам'ятай мою доброту.

- Запам'ятаю... А давай розпочнем слідкувати за Вікою вже сьогодні.

- Ну, я навіть не знаю... - Нерішуче промовив Сергій, чухаючи потилицю.

- Та що там знати? Зараз я куплю нам щось смачненького для засідки і підемо до Віки додому. Я вже знаю у неї в дворі кілька зручних місць для спостереження.

- Добре, але тільки три дні і все!