Розділ 7

— Настусь, до тебе тут прийшли, — зазирнула в палату медсестра й посторонилася, пропускаючи великий букет троянд. Букет поплив мені назустріч, і я побачила, що в нього є ноги.

Тільки встигла пригладити волосся й сісти в ліжку.

Мене вже перевели з палати інтенсивної терапії до звичайної. Стефка повернулася на роботу — вона викладає вокал у музичному училищі та дає платні уроки.

У неї багато учнів, але поки мене лихоманило, Стефанія сиділа біля мене безвилазно. Їй довелося оформити відпустку за власні кошти, і це дуже вдарило по наших фінансах.

Лікування виявилося недешевим, а все що в мене було — сотня від жлоба Орхана. Тож, як тільки мені стало краще, тітка знову «пішла по руках», як вона жартівливо висловлюється про свою роботу.

Коли я побачила букет, мої нутрощі скрутилися в клубок і перетворилися на одне велике бухаюче серце. Я втиснулася в подушку і завмерла. Один удар, другий, третій…

Це Артур! Боженько, так, я знаю, я відчуваю. Це він! Він знайшов мене!

У голові все завирувало, кров розігналася по венах, тільки зараз це була не кров, а шампанське. Пухирці лоскотали і лопалися, і мені хотілося сміятися від радості.

Він! Мене! Знайшов! Мамочкоо-о-о!!!

— Насте, я… — пролунав зовсім інший голос, і біля мене ніби з гуркотом гепнувся гарбуз, розколовшись на частини. І миші кинулися врозтіч.

Це моя карета разом з кіньми перетворилася на гарбуз з мишами, бо зненацька настала північ, і, взагалі, все пішло шкереберть а не за планом.

Біля ліжка з оберемком троянд стояв Єгор. Я зітхнула і розправила на грудях нічнуху. Не бальне плаття, звичайно, але й не лахміття.

— Привіт. Ти чого прийшов?

— Настуню, — його голос зірвався, він зробив ще один крок до ліжка, — ти так несподівано зникла, перестала відповідати на дзвінки. Потім взагалі щезла.

— Так, — кивнула, — я дізналася багато цікавого і вирішила не обтяжувати тебе собою.

Схоже, для Єгора це не було новиною.

— Я не знав, що ти була в роздягальні і чула цю кляту розмову. Повір, усе, що я говорив, — неправда, сам не знаю, що на мене найшло. Я ніколи так не думав, я завжди тебе хотів, я так мріяв про те, що ти станеш моєю. А того разу ніби перемкнуло щось. Захотілося висьорбнутися перед другом…

— Настільки перемкнуло, що ти навіть запропонував другові потримати свічку?

— Настунь, я себе вже так згриз за це, ти навіть уявити не можеш. Я скучив, сам не очікував, що так без тебе буде погано. А тут Іринка сказала, що ти повернулася, лежиш у лікарні, і я одразу сюди.

Це було, звісно, ​​несподівано, але Єгор справді виглядав нещасним. Ось тільки зараз мене це взагалі не зачіпало.

Наче я щеплення отримала від Тагаєва... Хм... Якщо це можна так назвати.

Зітхнула. Як мінімум, шприц там точно був. Немаленький такий. Не в буквальному сенсі, звичайно, та все ж... Хіба щодо вакцини залишились питання.

— Єгоре, — сказала примирливо, — я зовсім не образилася. Хіба можна ображатись на правду? Єдине, тобі варто було сказати мені це в обличчя. І не варто було з цього кепкувати, адже ми могли б залишитися друзями. Та я в будь-якому разі вдячна, що ти прийшов мене провідати.

Я справді вдячна, я всім вдячна, хто приходить. Дівчата приходили, подружки, і тітка Ліда, подруга Стефи приходила. Мені тут так набридло за цей місяць, що я всім рада. Навіть жмоту Орхану, мабуть, зраділа б, особливо якби він ще сто доларів приніс.

— Я не просто прийшов провідати, — він прокашлявся, поклав квіти на тумбочку, потім знову взяв у руки, — я хочу попросити… Повернися до мене, Насте, будь ласка. Я… кохаю тебе, дуже кохаю. Я життя не уявляю без тебе, чуєш?

Я шалено дивилася не на Єгора, а чомусь на букет. Наче це він заговорив і в коханні мені зізнався. Хіба так буває? Хіба так можна? Спочатку розтоптати, а потім: Я тебе кохаю?..

Єгор мою приголомшеність чомусь розцінив як вагання і підійшов зовсім близько.

— Забудь про все, що ти тоді почула. Ти гарна, розумна, кумедна... Мене без тебе нічого не цікавить. Я бій програв, бо тебе поряд не було. Дивився туди, де ти стояла, а тебе не було… Ось і пропустив аперкот.

Значить, моєму колишньому наваляли в літній Універсіаді. Але зловтішатися не хотілося, я навіть з подивом зрозуміла, що співчуваю йому.

— Мені шкода, що ти програв той бій, Єгоре, — сказала дуже щиро. — Ти так довго готувався до нього! Але не хвилюйся, в осінній Універсіаді ти обов’язково візьмеш кубок.

— Тільки якщо ти будеш зі мною, — його очі спалахнули, і я прикусила язика. А Єгор продовжував із запалом переконувати: — Давай спробуємо спочатку, Настусю, дай мені шанс. Клянуся, ти не пошкодуєш. Не відмовляйся так одразу, подумай. І ще… Те, що я казав, що це проблема… Це не проблема взагалі, Насте, ось побачиш, я все виправлю.

Звісно, ​​не проблема, я сама про це знаю. Тому що її більше немає, і позбутися її мені допоміг зовсім інший чоловік. Який наче клином вибив із мене всі почуття до колишнього хлопця.

Він пішов, а я думала. Найбільше про те, чому я весь час чекаю на Артура. Хоча знаю, що він не прийде, а все одно чекаю.