Розділ 6

— Асю, якщо ти залишишся в клініці, тобі доведеться самій сплачувати за лікування, — Орхан дивився на мене пустими чорними очима, і мені знову хотілося плакати. А я вже й так вдосталь наревлася, коли Настя пішла.

— Чому? Хіба в трудовому договорі не передбачено медичного страхування?

— Послухай, — Орхан пожував губу. По ньому було помітно неозброєним оком, як він відчайдушно бореться з власною совістю й як поступово цю совість перемагає, — ми підписали договір із відстрочкою. Там унизу приписка дрібним шрифтом. Я взяв тебе на випробувальний термін і за документами ти оформлена лише як турист на моєму судні. А до страховки за туристичною візою не входить госпіталізація, лише перша медична допомога.

— Як це? — вражено перепитала я. — Я ж працювала! Батрачила повний робочий день! Як вам не соромно?

— Бажаєш розбиратися через суд? — байдужі очі Орхана свідчили, що битва закінчена, і совість програла вщент. — Твоє право. А я пропоную тобі гроші та квиток на літак. Водій відвезе тебе до аеропорту. Якщо ти вип'єш жарознижувальне, за дві години нічого не станеться, долетиш. Твоя тітка тебе зустріне, їй вже зателефонували. Тож вибирай.

Орхан чудово розмовляє українською, нехай і з акцентом. Вчився в Києві, покидьок… Вибір переді мною стояв небагатий. Я не піду ні до якого суду, тож він заздалегідь знав, яким буде моє рішення.

Водій привіз мою валізу, яку спакували на гулеті. В лікарні дали виписку, і водій з Орханом відвезли мене до аеропорту. Орхан навіть на жарознижувального розщедрився. Поліції він повідомив, що я туристка й сьогодні закінчується термін мого перебування в країні, тому мене відпустили без зайвої тяганини.

У літаку пощастило зайняти місце біля ілюмінатора, я притулилася скронею до обшивки літака і заплющила очі.

Артур Тагаєв… Це ім'я мені нічого не говорило про мільйони, тим більше про мільярди. Зате не те, що говорило — кричало про пристрасні поцілунки. Такі, що навіть у салоні літака в мене тремтіли коліна.

Він казав, що хоче зі мною зустрітися, і навіть не приховував, навіщо.

«І ще щось хочу. Багато разів, з тобою...»

«А ти чого чекала? Щоб він у коханні зізнався? Заміж покликав? Офіціантку з бюджетного круїзного гулета. Сміх та й годі...»

Нічого я не чекала. І ні про що не жалкую. Я все правильно зробила, зате тепер Єгор не стане з мене сміятися. А він відчує, впевнена, він сам казав. Ось тільки... Виходить, я це зробила на зло Єгору? Використала Артура, щоб помститися колишньому… Який жах!

Все вірно, це все через Єгора. Через нього я влаштувалася офіціанткою на тому клятому гулеті.

Думки гарячково закрутилися, завирували, я ніби провалилася кудись. Чи то пігулки так діяли, чи спогади. Убивчий коктейль з недавнього кохання, образи та медикаментів.

Сил їм супротивлятися не було. У пам'яті промайнули картини недавнього минулого, як ми познайомилися з Єгором. Від цього не було ні добре, ні погано. Просто згадалося.

Це було кохання з першого погляду. Я побачила його на рингу на змаганнях між збірними університетів. Він також мене помітив. Підійшов — такий великий і сильний. Потім казав, що і він закохався з першого погляду, а я повірила. Довбешка. Хто хочеш повірив би, якби на нього так дивилися.

Як наживо побачила його погляд. Палючий, чарівний. Гіпнотичний. Від таких очей нікуди не сховаєшся, і тоді мені здавалося, що вони дивляться прямо в душу. В її глибину.

Стояла, як вкопана, не могла зрушити з місця. Знала, якщо зроблю хоч крок, то моя душа залишиться там, прикута до нього.

Мене накрило всепоглинаюче почуття. Від кохання я пурхала як метелик! Одноденка, як потім з'ясувалося, ну так це ж потім...

Я як у вир кинулася, готова була віддати йому найцінніше — себе. От тільки він не поспішав. Ні, мене він, звичайно, хотів, але не хотів бути першим. Я випадково про це дізналася, почула, як він з другом розмовляв у роздягальні. Не знав, що я вже прийшла й чекаю на нього.

— То ти її ще жодного разу? — голос друга звучав глузливо. — А я думав, ти вже її дереш на повну. Таку цукерочку й не з'їсти? Ну, Єгоре!

— Так вона незаймана, Максе. Стрьомно мені.

— Ну то й що? Розкорковуй її, поплаче перший раз, а потім піде як по маслу.

— Та ну нащо, з цими цілками стільки мороки. Я кайф від сексу хочу ловити, а від неї який кайф? Один гемор... Знав би, не зв'язувався.

— То може тобі цегой, підсобити?

— Чесно? Я не проти. Тільки вона не погодиться, занадто правильна. А я не відмовився б, навіть свічку б вам потримав!

Я стояла, втиснувшись у стіну, і слухала, як вони глузують з мене. Я довірилася своїй коханій, як мені здавалося, людині, а він мене висміяв.

«Стрьомно»... Чоловік, від якого я шаленіла, не оцінив того, що я готова була йому подарувати. Моя незайманість стала для нього лише «стрьомною» проблемою. Від цього слова в мені наче щось зламалося.

Я непомітно вийшла через чорний хід і відразу відправила Єгора в чорний список. Підслухана розмова з другом чітко дала зрозуміти, що моїй казці прийшов кінець. Залишатися з ним в одному місті й щоразу переживати ті слова було вище моїх сил. Тож я вирішила поїхати.