Розділ 3

Ми розклали одяг на камінні, вони й справді виявилися теплими. Я залізла на сусідній камінь й обхопила себе руками, жаліла себе й замерзала. На сусідній камінь вмостився мій все ще незнайомий супутник і почав промацувати пошкоджену руку.

Я сиділа й гадала, чому мені зовсім начхати, як його звуть, як раптом про мене згадали.

— Мала, зможеш вправити мені плече?

— Ви мені?

— Ні, я зазвичай так балакаю зі своєю правою ногою, — було видно що його терпець от-от увірветься. — Іди сюди, швидко.

Довелося злазити з каменю й оглядати вивихнуту руку. На першому курсі університету ми вивчали предмет «Безпека життєдіяльності». Єгор з друзями теж часто обговорювали всякі травми та першу допомогу в тому числі.

При спогаді про Єгора всередині все стиснулося, і я вирішила спрямувати думки на щось інше. Та ось хоча б на недоутопленника. Обличчя видно погано, але тіло в нього не гірше, ніж у Єгора. Навіть краще. Набагато. А красенями я сита на довгі роки вперед, тому вирішено. Нехай мій постраждалий буде страшненьким.

— Я б не рекомендувала вам цього робити, — заявила страхолюдині. — Тут може бути внутрішньосуглобовий перелом чи перелом плечової кістки. Якщо пошкодите судинно-нервовий пучок, то відновлюватись доведеться дуже довго.

— Це звідки ти така продвинута? — хмикнуло моє страхіття, знову блиснувши зубами.

— У мене хлопець боксер, — відповіла і швидко додала: — Колишній. Колишній хлопець…

— Бовдур, — раптом сказав він. Я навіть розгубилася. Припускати, що це він зі мною так знайомиться, було надто самовпевнено. Але він мабуть здогадався, бо уточнив: — Хлопець цей твій, що покинув тебе, — ідіот. Ти кумедна.

— Чому ви вирішили, що він мене покинув? — вже вкотре за вечір болісно почервоніла я. — Навпаки, це я його покинула!

— Ти? Та гаразд, — навіть у темряві побачила, як він скривився, — ти мене не покинула, хоч уперше бачиш. А хлопця свого тим більше не стала б.

— Самі ви кумедний, — пробурчала я. Не знаю чому, але мене це зачепило.

— Чого сердишся, колючко? — тепер він не кривився, а скалився. — Я таких колючих давно не зустрічав. Кумедна й смішна.

— Ми не в цирку, а я не клоун, щоб розважати вас, — буркнула я.

— Кажу ж, колючка.

Продовжувати пусту й безглузду розмову не хотілося, я підійшла до води. Вдалині біля затоки догорала мажорська яхта. Я відчула як він підійшов і встав ззаду.

Тільки зараз помітила тонкий аромат чоловічого парфуму, який чомусь не вимимся водою за весь час! Чому я його раніше не помічала, поки ми пливли, чи у мене від страху тимчасово відключилися всі рецептори?

Чоловік дихав мені прямо в потилицю, і його дихання було таке ж гаряче, як руки. Справжній кондиціонер у режимі «тепло». Турборежимі.

А що, як я присунусь ближче, щоб зігрітися? Зовсім непомітно, на сантиметр. Він нічого не подумає про мене непристойного? Може, навіть не помітить? Зробила маленький крок назад, і волоски на тілі стали дибки.

Невідомо чому у самої пришвидшилось дихання, я раптом перестала відчувати ноги. Начебто замість них прикрутили іграшкові кінцівки, набиті ватою. І вони ось-ось підломляться, змусивши мене впасти прямо у воду.

Раптом у небі пролунав знайомий гул.

— Гелікоптери! — я задерла голову й радісно повернулася до сусіда по берегу, що стояв за спиною. — Ви випадково не палите? У вас є запальничка? Нам потрібно терміново розвести вогнище!

Мій напівзнайомий красномовно поплескав себе по трусах. А потім заговорив дуже серйозно.

— У мене немає запальнички, я не палю, і ми нічого не розпалюватимемо. Це гелікоптери рятувальників, а ми чекатимемо гелікоптер моєї служби безпеки. Вони швидко зорієнтуються, коли зрозуміють, що мене там нема. Тож зачекаємо.

— Але ж я не хочу чекати! — Тепер я розвернулася до нього всім тілом. — Я хочу до людей! Я не хочу ночувати на цьому дикому березі на камінні. І… і я замерзла!

— Співчуваю, — сказав він спокійно, — але нам доведеться залишитись тут.

І тоді мене накрило.

— Це ти винний! — Закричала я в розпачі. — Це все через тебе! Якби не ти, я вже сиділа б у каюті, закутана в ковдру, і пила теплий чай. Чому я тебе послухала?

Якби він хоч щось сказав, перепросив, спробував би виправдатися. А він просто стояв і дивився на мене в темряві, освітлюваній далекими спалахами. І я не витримала. Вдарила  долонями по грудях, потім замолотила щосили, поки рукам не стало боляче. Які ж тверді у нього м'язи! З таким же успіхом я могла бити по каменю.

Він різко перехопив обидві мої руки однією своєю, і я беззвучно заплакала. Потім заридала, здригаючись усім тілом. Поки не почула над вухом тихе:

— Дуже замерзла, мала? Нас незабаром знайдуть, не плач, мої люди мене вже шукають. Давай я тебе зігрію. Побачиш, тобі сподобається. Ходи до мене…

Він наблизився впритул, я відступила назад. Так ми й рухалися берегом, поки я не вперлася задом у теплий камінь. Чоловік підсадив мене на камінь, а сам навис зверху, змушуючи мене лягти та притиснутися спиною до твердої поверхні.