Розділ 2

Шість місяців тому

Не треба було мені його рятувати, хай би далі тонув. У крайньому випадку, кинути в нього акванудлом — такою гнучкою штукою, з якою займаються аквааеробікою. Якось доплив би, не так уже й далеко там було плисти. А самій розвертатися й тікати якнайшвидше. Руками й ногами працювати, з сил вибиватися, головне, щоб подалі. Щоб не почути ось це його: «Мала, допоможи…»

Але я не почала кидатися нудлом і не втекла. Що поробиш, таке виховання. Тут Стефа винна, це вона постаралася, як могла. Стефа — моя тітка, і вона вважає, що людей у ​​біді кидати не можна. Особливо коли вони тонуть.

От і чоловік цей тонув, причому не прикидався, тонув по-справжньому.

— Мала, допоможи...

Я навіть озирнулася довкола — це точно мені? Але довкола нікого не було, отже, наскільки я могла судити, виходило мені.

Пожежу на мажорській яхті гасити ніхто й не намагався, мабуть, чекали на рятувальників. Її баграми відштовхували від «Perla del Mar» наші хлопці з екіпажу, інші сиділи у воді, відпливши на безпечну відстань. Спалахи полум'я освітлювали чоловічий силует, я підпливла до потопаючого і штовхнула від себе «макаронину».

— Ось, тримайтеся. Море не перепливете, але рятувальників зможете дочекатися.

Потопаючий схопив однією рукою нудл і, запхнувши його під себе, важко задихав. Друга рука підозріло залишалась нерухомою.

— А тепер тягни мене, — схопився він за моє плече робочою рукою і підштовхнув до берега, що темінню проглядався вдалині, — он туди.

— Ще чого не вистачало! — обурилася я. — Я рятувальників чекатиму, наші відразу запит надіслали. А ви пливіть, куди заманеться.

Але він чіплявся за плече і не відпускав.

— Пливи, мала, потім сперечатися будеш. Мені треба сховатися, поки моя служба безпеки мене не знайде.

— То ховайтеся, хто вам не дає! Я тут причому? І взагалі чого на яхту поперлись, якщо плавати не вмієте?

— Вмію, просто руку вивихнув. Біль пекельний. А яхта моя.

— Була, — вирішивши трохи побути стервом, хитнула я головою в бік судна, яке догорало яскравим полум’ям. — А вам у лікарню треба, якщо так боляче, а не ховатись.

— Мене хочуть вбити, — сказав він, і мені відразу перехотілося стервозити.

— Чому ви так думаєте? — спитала, запрацювавши всіма чотирма кінцівками.

— Мого батька вбили, я найближчий спадкоємець, у когось могли з'явитися свої інтереси, — ухильно відповів мій погорілець.

— А є, за що боротися? — Запитала більше заради підтримання розмови. Мене це якраз менше всього цікавило. Набагато більше я переймалася тим, щоб не втонути разом із своїм випадковим незнайомцем.

— Щось є, — кивнув урятований потопельник, але відразу схаменувся, — ти менше патякай, не витрачай сил дарма. Занадто повільно пливеш.

— Взагалі-то я в одязі, — розлючено прохопилася я, — спробуйте самі поплавати у спідниці! Та й у блузці, знаєте, не абияк зручно всіляких тюленів на собі тягати. Це ви там голяка розгулюєте, а я на роботі.

Недопотопельник вишкірився, у темряві блиснули білизною зуби. Водночас стало якось неприємно — а раптом я вгадала, і він голий під водою? Тут нудистів, як собак. Ми з Настею на них вже й увагу звертати перестали, хоча спочатку я почувалася ніяково. Особливо перед нашими хлопцями з команди.

Дивна річ, голими ходять нудисти, а соромно чомусь мені. Хоча Настюха казала, що її мрія — засмага без білих смужок на тілі. І Орхану так більше подобається.

Орхан — господар гулету, на якому ми працюємо офіціантками. У Насті з ним роман, вона й переймається. А мені все одно, мої смужки однаково ніхто не побачить.

Як би так непомітно з'ясувати, чи нудист мені попався чи ні?

Жаль, на них не пишуть, що вони нудисти, їх тільки на пляжі можна відрізнити. Так би мовити, візуально. А мій під водою. Торс оголений, а що далі, не зрозумієш. Напівнудист, дідько...

Ще й темно. Вдивляйся, не вдивляйся, одні зуби біліють. А хто по зубах вміє розрізняти нудистів? Ніхто, хіба телепати.

Але що робити, якщо так? Щоки запалали, постаралася взяти себе до рук.

Якщо він без трусів, дам йому свою блузку, нехай обмотається нею, наче підгузком. На мені безшовний бюстгальтер якщо не вглядатися, то зійде за спортивний топ.

Боженько, нехай мені пощастить, і виявиться що він хоча б у плавальних шортах! Може, якось непомітно його торкнутися? Колінцем, наприклад, зачепити? Якщо що, скажу, начебто випадково.

Навіть у воді відчула, як заливаюсь фарбою. Ще вирішить, що я маніячка якась чи збоченка. Гаразд, сподіватимусь, що Боженька мене помилує.

— Ви б тоді хоч ногами попрацювали, — буркнула я, — бо метете язиком, ніби лопатями. Ми б уже все море туди й назад прошурували, якби вигадали, як до вашого язика мотор приробити.

— Я їм не тільки мести вмію, мала, а ще й дещо можу. І навіть дуже непогано. Зазвичай просять повторити. Хочеш, покажу, коли допливемо? — знову блиснув зубами мій напівнудист, а я знову почервоніла. Мені здалося, чи він справді мав на увазі щось непристойне?