14

- Що таке? Злато, ти мене лякаєш, якщо чесно, - Ріта явно ошелешена моєю дивною поведінкою, тож з певним побоюванням підходить до мене, а після забирає Мілкі. Повільно, але впевнено це робить, щоб я не пручалася її діям, - я певно краще поки що його заберу.

- Мені нормально, - не знаю кого саме наразі хочу заспокоїти. Скоріш за все, саму себе, адже якщо тітку лякає моя дивна поведінка, то мені страшно від того, що тут твориться. У цій кухні. У цій квартирі. Загалом у моєму житті.

- По твоєму зблідлому обличчю та нажаханих очах і не скажеш, що тобі справді нормально, - Рі явно не знає, що робити надалі. Чи то цікавитися, як мене можна витягнути з цього ступору. Чи то тікати з Мілкі куди очі бачать, щоб я і їх не заразила своїм дивним станом. 

- Просто..., - хоча ні чорта не просто, взагалі нічого не просто. Саме тому кидаю п'яту точку на стільчик, щоб хоч таким чином знайти опору, якщо в моральному плані я цю опору не можу здибати. - Кавомашина... Її немає.

-  Та гаразд, я можу й заварну каву попити, не роби з мене пещену принцесу. Ти через це так побліднула? - Звичайно тітка не розуміє де тут зв'язок між таким моїм кепським станом та тим, що кавомашина відсутня на кухні. На її місці так би кожна людина здивувалася. Бо хто буде падати ледве без свідомості через відсутність якоїсь техніки? Дуже дивна причина задля того, щоб так сильно тривожитися.

- Ще сьогодні зранку вона була на місці, вона тут стояла, а зараз, - і я махаю рукою на місце, де реально ще зранку радувала око кавомашина. З якої я ще сьогодні зранку робила собі гарячий смачний напій. Та навіть прекрасно видно, як чогось не вистачає на стелажі, де раніше стояв цей апарат. Ріта може й не побачити це з першого погляду, вона ж тут не проживає, а от я прекрасно помітила цей нюанс.

- Тобто ти хочеш сказати, що у тебе вкрали кавомашину? - Логічний висновок з вуст Рі, дуже логічний, але в цьому конкретному випадку явно не варто шукати логіки. Вона тут повністю відсутня як така.

- Ні, замок не зламаний, та і візуально нічого крім кавомашини не забрали, - якщо прикинути на око й не вдаватися в подробиці. Та навряд чи сюди ввірвалися охайні злодії, які так акуратно провертали свої справи, що нічого не потривожили й нічого не перевернули. 

- Так що ж тоді?

А тоді повна п'ята точка, якщо мої здогади вірні. 

- Доброго вечора, Валерій, - ще тремтячими від хвилювання пальцями я вихопила з кишені мобільний телефон та вирішила тут же перевірити свою теорію. Перевірити її на практиці.

- Привіт, Стасю, ти як? - Прикро вийде, якщо чоловік тут ні до чого. Але якщо він тут ні до чого, тоді мені стане не просто прикро, а жахливо страшно.

- Все добре, дякую, - хоча до приїзду на квартиру було куди краще, - Валерій, я б хотіла запитати - а ви випадково не забирали кавомашину з квартири?

- По-перше, ми ж домовлялися, що на "ти", - я через хвилювання навіть не помітила, що звернулася на "ви" до чоловіка. Хоча, чесно кажучи, мені було некомфортно звертатися до нього по-панібратськи. Не через те, що він був набагато старше від мене. А все тому, що не відчувалося того контакту, де можна спокійно переходити на більш відверте спілкування. На більш тісне комунікування. - А по-друге, так. Забирав. Моя кавомашина несподівано зламалася, а я просто не можу жити без кави. Взагалі сам не свій без цього чудового напою. Тобі терміново потрібно віддати її назад?

- Та ні, ні, не терміново, - хоче це дикість спочатку привозити та ледве не з урочистостями віддавати цю кавомашину, а потім примчати та забрати її. Чи це тільки мені так здається, що це дещо дивно?

- Якщо що, то я можу придбати іншу й тобі завезти. А якщо не терміново, то думаю до завтрашнього вечора мають полагодити мою, тож я завезу тобі цю, що у тебе забрав.

- Добре, дякую, - чорт знає за що я наразі дякувала, але не бачила сенсу й надалі продовжувати цю розмову. Її варто якомога скоріше закінчувати.

- Не проблема ж, що я без дозволу заїхав та забрав кавомашину? Песик не сильно злякався?

- Ні, ні, все добре. З Мілкі теж все гаразд, - безбожно брешу, бо малий й надалі труситься на руках у Ріти та досі не можна заспокоїтися після зустрічі з Валерієм. Що чоловік зробив такого, що песик настільки заляканий? Що могло його так сильно нажахати? - Добре, з приводу кавомашини не переживайте... не переживай, мені потрібно бігти. До побачення.

І бігти я зібралася не тільки на словах, а і на ділі. Потрібно якомога скоріше з'їжджати звідси та більше не мати ніяких спільних справ з цим чоловіком. Як виявилося, поговірка про безплатний сир в мишоловці не є вигаданою чортівнею для красного слівця, насправді так світ влаштований. Тож мені варто рвати звідси кігті, поки ця мишоловка мене тільки трішки придавила, а не повністю позбавила життя...

***

Що там день, можливо хоч сьогодні мене порадуєш? Можливо? Чи взагалі без варіантів?

Надіюся, що сьогодні буде хоч трохи краще, бо вчорашній день пройшов м'яко скажемо не дуже. Точніше його закінчення. Ми з Мілкі знову повернулися до Ріти на квартиру. Знову повернулися в знайому гавань. А що ще нам потрібно було робити? Валерій явно не бачив проблеми в тому, що ця квартира, яку він мені здавав, стала прохідним двором, через який чоловік ходив туди-сюди. Я живу тут всього нічого, а він вже тричі приходив в гості. При тому гаразд, перші два рази це ще було нічого, власник гостював тоді, коли я знаходилася вдома. Плюс до всього візит начебто був пов'язаний з речами, котрі він приносив. Спочатку з кавомашиною, а потім з посудомийною машинкою. Але крайній, третій раз це явно перебір. А що, якби я була замазурою та розкидувала свою спідню білизну по всій квартирі? А що, якби я з виду була тільки бідною дівчиною, в якої за плечима немає ні копійки, а насправді тримала дорогоцінності на видних місцях? Ну це я так, для прикладу говорю, та все ж - це моє житло на час оренди, навіть цієї практично безплатної оренди, тож чому чоловік ходить сюди, ніби до себе додому? Це що виходить, що одного дня я буду приймати душ, а потім звідти почну вилазити й помічу, як Валерій розсівся на унітазі та ні в чому собі не відмовляє? Вибачте за такий дивний приклад, але реально, вже злість бере за таку поведінку власника. Всьому має бути межа, а він схоже ніколи не чув про такі межі.