9

- Малявка, ти де зараз? - Дзвонила Ріта і дзвонила вона явно не веселощах, адже в її голосі відчувалися грайливі нотки. Схоже на те, що тітка доволі таки сильно втріскалася в Руслана, думаю саме цей чоловік став приводом того, чому дівчина ледве не пурхала, як метелик. Невже знайшла того самого, хто стане її долею? Все можливо, я тільки порадію за неї та їх пару.

- У батьків, - у батьків, яких я знову не застала у квартирі, та і судячи з усього на це не було ніяких шансів, адже з вчорашнього дня ситуація в житлі не змінилася. Схоже на те, що все як лежало на тих самих місцях, на тих і лежало надалі. А чого не було, того й не було. Як, наприклад, того одягу в шафу, відсутність якого я відмітила ще вчора.

- Ого, нічого собі, а що ти там забула? Невже Вітці Бог на розум дав? - Тітка була явно в шоку від того, що я наразі знаходилася у своїх батьків на житлі. Ну вже доволі таки дивно, еге ж? Що рідна дитина робить у своїх рідних батьків? Дивина та й годі. Тож вже тільки це може сигналізувати, які відносини в нашій родині. Точніше відсутність цих відносин як таких. А тим паче Ріта не надто оптимістично відкликалася щодо своєї рідної сестри, щодо Вітки, про яку вона тільки но спитала. Тобто не тільки у зв'язці дочка-мати були величезні проблеми, а і в сестра-сестра також все погано.

- Та де там, ні, звичайно, - схоже про це варто було забувати, як і про того вигаданого діда, котрий залізає в камін кожного будинку в ніч з тридцять першого грудня на перше січня. Хоча, чесно кажучи, я б навіть в цього бороданя більше повірила, ніж в те, що я зможу налагодити адекватне спілкування з рідними татом та мамою. - Вони зникли.

- Хто? - Нетямуще перепитала Рі, та воно і зрозуміло, бо я теж досі не могла зрозуміти, де знаходяться ці двоє. То я хоч ще вчора помітила їх відсутність вдома, а для тітки ця новина як сніг посеред літа. Тобто не варто вже настільки дивуватися її реакції.

- Батьки, вони зникли.

- Ну, не найгірша новина, яка може статися в цьому житті, - дівчина ніби наразі ретранслювала мої думки, бо я теж не бачила в цьому грандіозної проблеми. Якби я тільки знала, куди ці двоє нагострили лижі, то щодо цього б і не переймалася зовсім. Поїхали, то й поїхали, мені то що до цього? Хай що хочуть те і роблять. - Та що означає зникли? Вони ж не могли просто випаруватися.

- Не могли, та вони й не просто випарувалися. Судячи з усього, то вони прихопили достобіса одягу з собою, бо їхня шафа практично пуста, - я не бачила сенсу надалі затримуватися в цій квартирі, тож почала лаштуватися на вихід. Тут я більше нічого не дізнаюся.

- Та з'являться, не переживай так сильно, - почала заспокоювати мене Ріта, а мене й не варто було сильно заспокоювати. Більше потрібно було вигадати для бабусі Римми якесь виправдання, де батьки зникли. Це куди важливіше. - Я чого дзвоню, якщо все буде добре, а я впевнена, що все буде добре, то вже завтра ти зможеш повернутися на своє робоче місце. Русик старається в поті чола, щоб все було в найкращому вигляді.

- Супер, дякую і тобі, і твоєму Русику. Я навіть не знаю, як зможу вам віддячити.

- Впевнена, що якось домовимося. А щодо батьків не переживай, такі, як вони точно не пропадуть.

І тут я була повністю солідарна з Рітою. ТАКІ люди не тонуть, вони завжди спливають. Ось тільки питання - де і коли вони сплинуть?

- Златочко, це ти? - Коли я вже закривала двері до квартири, то почула спочатку шарудіння десь збоку, клаціання, а після жіночий голос. 

- Доброго дня, - це була сусідка батьків - Тамара Миколаївна. Жіночка приблизно років моєї бабусі. Доволі таки приємна й добродушна людина.

- Доброго, Златочко, доброго, - Тамара Миколаївна після того, як впевнилася, що це саме я, прочинила двері та вийшла за поріг своєї квартири, - а я думала, що вже твої батьки повернулися. Хоча казали, що їдуть надовго. А тут виявилося, що це ти завітала. Як у тебе справи?

- Все добре, Тамаро Миколаївно, - ого, несподівано на горизонті замаячив свідок, який міг мені надати певну інформацію, - ви говорите, що мої батьки казали, що їдуть надовго. Це наскільки надовго?

- Вони не казали наскільки їдуть, але твоя мама повідомила, що на чимало часу, а ти що не знаєш? Вони тобі не казали, що їдуть? - Запитливо поглянула бабуся, і це зрозуміла, бо якось доволі таки дико, що батьки не говорять рідній дитині, що вони кудись їдуть та на який термін це все планується.

- Емм, ні, певно забули повідомити, - надіюся, що сусідка не буде на цьому заточувати увагу, бо така відмазка дивна до крику. Ще плюс добре, що Тамара Миколаївна не любителька сидіти на лавочці та обсмоктувати кісточки інших людей, бо у нас така родина, що там смоктати й смоктати, ми прекрасно генеруємо приводи для пліток. - А ви батьків бачили, коли вони якраз збиралися в цю подорож?

- Так, я почула якийсь шум, вийшла на нього, як оце зараз вийшла до тебе та побачила, що твої батьки вивозять валізи з квартири. Я взагалі спочатку було подумала, що вони переїжджають на інше житло, а це продали, бо валіз та сумок було чимало, але мене збентежив спочатку їхній зовнішній вигляд, а після і слова твоєї матері, що вони їдуть у відпустку.

- Зовнішній вигляд? Що ви маєте на увазі? - Ну окей, те, що вони звалили з країни, це вже і так зрозуміло. Але про який зовнішній вигляд говорить Тамара Миколаївна? Що її так збентежило?

- Ну вони були так дивно одягнуті, - жіночка начебто почала згадувати момент, коли застала моїх батьків у під'їзді з валізами, - твій тато був одягнутий в таку пляжну сорочку, на якій були намальовані пальми. А мама була в якійсь яскравій футболці червоного кольору, невеличких шортиках, але головне це окуляри у неї на обличчі.

- В окулярах? - Мати ніколи не носила окулярів. В неї був гарний зір, можливо, навіть краще, ніж в мене, тож навіщо їй окуляри?

- Ну так, в сонцезахисних окулярах. Я ще здивувалася, що на вулиці було похмуро, в під'їзді ще темніше, а твоя мама в цих окулярах, ніби сонце шпарить як дурне.